Плянета Ді-Пі - Самчук Улас

Генерал конфедератів. Все одно, коли б совєти назвали свій корабель, скажемо, "Омелянович-Павленко". І це свідчить, звідки ми їдемо і куди ми їдемо. За нами світ неволі, перед нами – свободи.

Залишили Бремен-Феґезак критими, військовими вантажниками о дев’ятій годині рано, хвилююче прощання з нашими друзями Борисом Олександровим і Ганною Черінь, піднесений настрій… Дорога повільна, спокійна, о пів на першу були вже на причалі Бремен-Гафен, годину вантажились, обід на кораблі і довге чекання відчалу у масі людей на верхньому покладі, спостерігаючи за рухом пристані з її величезними кораблями, кранами, гудками, скигленням мев.

А біля години четвертої і наш "Стюарт" проявив життя. До нього підтягнувся невеликий тягач, він озвався на це гострим ревом і почав рухатись… І поволі відсуватись від берега. На покладі масою, сливе непорушно, стояли люди, їх зір прощався з останніми хвилинами Европи, що ось помаленьку, наче боячись, відступала у простір сходу.

Прощай старенька, стоптана, збита, розсварена… Втомлена довгим шляхом твого буття і загрожена примарами упадку.

Наближається й гусне вечір, сонце западає за обрій, заставлений силуетами руїн, о шостій тридцять сходимо вниз до їдальні, вибираємо їжу, сідаємо при столику. Спокій, легкий гамір, мир.

Після вечері, вертаємось знов на поклад, лагідна погода, злегка зоряне небо… Знаходимо місце присісти і мовчазно спостерігаємо, як у темноті поволі розчиняються і зникають береги. Береги нашого минулого. Перед нами 2980 англійських миль дороги. І береги майбутнього.

Торонто, 1979.