Плянета Ді-Пі - Самчук Улас

Це мусіли бути люди, позбавлені не тільки серця й сумління, але й розуму. Вони були поза свідомістю і поза нормами нормального в людині.

Мордували один одного, брат брата, батько сина, син батька. Поети виголошували цьому пеани, маси кричали ура. І ніде ніякого спротиву… Лиш мільйони покірних, зрезигнованих рабів на території однієї шостої земної кулі, живучи, чи то в пів зруйнованих селянських хижах, чи заблощичених дірах міських рудер, а чи заморожених бараках сибірських каторг.

Історія зве це добою Темноти. Темне середньовіччя. Затемнилась думка людини. Затемнилась її душа. Затемнилось її сумління. Людина вчаділа мороком. Вона зненавиділа суть свого буття. Вона заразилась помстою.

Коли я почав читати Леніна, я зрозумів: ніяке визволення, ніякого працюючого люду. Не накормити голодних, а цькування голодних на ситих. Не збагатити тих, що не мають, а навчити їх грабувати тих, що мають. А далі потоп. І з цього вийшло сім мільйонів жертв голоду… Ненаситивши решти до цього часу.

Все це разом – разючий симптом тієї ж хвороби, на яку хворіло Темне середньовіччя. Моя книга том другий "Ост"-а має зватися "Темнота". Я свідомий, що мою позицію не буде легко збагнути в тих вимірах, де думають категоріями одноплощинного марксизму, де то цю проблему зведено до матерії – мертвої і абсолютної. Людина, мовляв, мусить їсти, її інстинкти підпорядковані цій функції, вона лиш одна з породи звіря, а тому і діяння її звірячі. Байдуже, які б наміри вона не переслідувала.

Так. Треба читати Леніна. Так само, як і Біблія, він проповідує Пристрасть, що приносить страждання. Через страждання – спасіння. Мільйони жертв і одиниці спасенних. З ореолом Торквемади, або Сталіна. Достоєвський зве це Глупотою. Для мене це Темнота.

28 грудня. Ще одна прикра, болюча і передчасна втрата в нашій літературній громаді. Учора мене повідомлено, що в Берхтенсґадені, 26 грудня, померла наша видатна письменниця Катря Гриневичова. Сучасниця Франка, Стефаника, Лепкого, вийнятково своєрідна мисткиня українського слова з особливою манерою його вислову. ("Шоломи на сонці", "Шестикрилець"). Познайомився з нею, багато розмовляв і не думав, що ми так скоро її втратимо, в такому, порівнюючи, ще не дуже похилому віці (72 роки). Хоча в наших умовах це зрозуміло. Скитання, хвороби, нерви, невигоди, брак лікарської опіки… Делікатна, вражлива натура. З нею цікаво було розмовляти, її мова була вишукана, співоча, мальовнича. Оповідала, як спокушала вона своїми дівочими чарами Франка, як мало не стала дружиною Стефаника, як пожинала лаври на балях у пишній сукні з криноліном. Вона любила вдивлятися в історію і шукати там відповідника своєї шестокрилої фантазії. Мир її добрій, багатій, щирій душі! Жалію, що запізно дістав повідомлення і не зміг поїхати на її похорон. Післав лиш від МУРу телеграму.

Свята латинського Різдва частинно провели вдома, я, як звичайно, за працею, але на другий день свята, поїхали до Гартманів і прогостили у них весь день. На Новий рік маємо запрошення від Куниць з Льонзе… Лист від Р. Паладійчука, видавця "Шеремета". Погоджується видати також "Ост"-а, що, розуміється, було б для мене подією, але я не певен чи він дасть з цим раду. Це має бути більша книга, ніж "Шеремета", яку він мусів розділити на дві частини для легшого продажу.

29 грудня. Преса інформує про напружену ситуацію в Греції, Ірані й Китаї. Грецькі комуністи проголосили свій уряд, розуміється, під протекторатом Москви, і повели наступ на легітимний уряд в Атенах. Американський посол при тому уряді заявив, що Америка не може бути в цій справі невтральною і вона допоможе грекам всіма засобами в їх боротьбі з комунізмом. Газети також доносять, що з Тегерану виїхав совєтський посол разом з цілим своїм посольством.

Два дні лив дощ із сильним вітром. Сьогодні похолоднішало і навіть по обіді падав сніг, який одразу розтавав. Учора було надзвичай тепло. Читаю, що є під рукою (Роберта Гікенса "Сад Аллаха"), ще раз перечитую "Культурна політика большевиків і український культурний процес" С. Николишина – праця мого приятеля з часів Праги, яку ми не раз обговорювали, коли він готовив її до друку. Треба зброїтись до другого тому "Ост"-а, читати, розмовляти з людьми, робити інтерв’ю. Біля мене повно свідків, жертв, учасників того дивного періоду, особливо помічними для мене записки Івана Михайлюка, які він писав з болем серця і які пережив кожним атомом своєї істоти. До друку вони ледве чи підходять, їх треба перестилізувати, але, як матеріяли, вони ідеальні.

І ось кінчається ще один наш таборовий рік, за числом другий, для мене виповнений рухом, працею, клопотами. Моя писальна машинка весь час завантажена, дорогу між Реґенсбургом і Майнц-Кастелем знаю не гірше, як колись між Кремянцем і Тилявкою, міста Мюнхен, Авґсбург, Ульм, Штуттгарт знайоміші, ніж Львів чи Київ; написано сотні листів, обговорено сотні справ… Багатий рік, знаменний рік. І плодовитий рік. Дано кілька десятків статтей, промов, рефератів, одну п’єсу, видано "Шеремету", оформлено "Ост"-а. І "МУР". І "Об’єднані мистецтва". З’їзди, конференції, засідання. Наші і не наші. І атмосфера сворєрідної повноти, концентрації сил… Лишень одно: він не приніс ніякої зміни. Нічого не вирішено. Ми далі в таборі. Міжнародня ситуація невиразна. Хоча комунізм, здається, трохи приборкано.

1948

4 січня. Вечір. На коридорі бавились і шуміли діти – зараз вони розійшлись і настала тиша. Я сам. Таня кудись відійшла, мабуть до Варварових, я обдумую останню ситуацію в МУРі, яка створилася на тлі партійних розгрів довкруги нас. У Мюнхені знов постало питання "Арки". Шерех, без порозуміння зі мною, поробив кілька зобов’язуючих рішень і це мене непокоїть. Хоча хай роблять… Досить з мене і моїх клопотів, а Шерех знає, що йому робити. Чекаємо ось наших свят.

Минулого четверга зустріли Новий рік. Сталося це у Куниць в Льонзе біля Ульму. Було і новорічно, і шумно, і рухливо. Вечеря, тости, музика, танець. Пані Маруся і Сергій Миколаєвич лишаються далі нашими добрими друзями. Було у них кількоро місцевих молодих людей, з якими ми почувалися дуже святочно.

Під вечір того самого дня я поїхав до Ульму, а Таня залишилася у Куниць. Мав розмови з Багряним, Білецьким, Дивничом і все про ту ж "Арку". Рішено їй сприяти і вважати її своєю. Додому їхали з Дивничом, який лишається нашим гостем.

Що принесе цей Новий рік? Велике питання. Хотілося б кращого, але будьмо готові на гірше. Багато надій покладалося на рік минулий, а він прийшов, пройшов, відійшов… Тільки плянета крутиться, але біля нас все стоїть. Ми все в дорозі до землі… Якої землі? Обіцяної? З хмарою комунізму над Европою? З переляканим світом поза Европою. Чи з цим впораються славетні американські доляри? Чи переможуть вони ідеологію? От воно що Америка. Люди гіганти, гігантських хмарочосів з гігантськими, від краю до краю, завданнями, не "визволення працюючого люду", а насичення світу хлібом щоденним і врятувати його від "ми всьо разрушім, а патом, ми наш, ми новий мір пастроїм, кто бил нічем, тот будет всем". Ось з якими оптимістами мають діло американські гіганти з їх долярами.

11 січня. Свята скінчилися. Точка. Прошуміли їх шумно. До нас приїхала Катерина Білецька-Кандиба і ми всі разом подалися до Костюків, які живуть на приватному мешканню в Корнталі і там свят-вечеряли до другої години ночі. А не маючи місця в Костюків переночувати і не маючи змоги знайти комунікацію назад до табору, нам пощастило знати готель. Навіть готель! Може це й справді війна минула?

Тож то, на другий день, сиріч на перший день Різдва, гостили у нас Костюки… А вечором багато привітань і відвідин. Знайомі, близькі люди, староста табору Олег Кудрик з дружиною Софією і навіть одна лотишська малярка панна Мора. Наша маленька кімнатка стала ще меншою, наш голосний коридор став ще голоснішим. А на день Різдва – гостили у нас, наші німецькі друзі, Гільдеґард і Ебергарт Гартман і пані Катерина Білецька… І лишень третього дня наші свята скінчилися.

Залишились тільки пошта – листи, картки, привітання. Щось понад пів сотні. Половину з того вже відповів.

16 січня. Учора, вечірнім потягом, ми з Танею повернулися з Ульму. У Багряних зустрічали Щедрий Вечір, а на другий день – вечірка в редакції "Українських Вістей", навіть з танцем. Розмови з Дивничом про "Арку", про МУР. Я висловив бажання зректися головства МУРу. Дивнич доказує, що це привело б до його розвалу.

Вечір провели у Білецьких, гостилися, багато говорили і та сама тема. Ситуація з МУРом дуже вагальна. Почались великі дискусії, а це значить невиразність.

20 січня. Перед мною велика програма поїздок: Авґсбург, Мюнхен, Реґенсбург. Зустрічі й засідання.

23 січня. Лист з Реґенсбургу:

"Mychajlo Boreckyj, 13-А, Regensburg, Ganghofersiedlung, Bl. 7/163. Дня 20.1.1948. ВП Улас Самчук – Штуттґарт-Цуффенгавзен.

Вельмишановний пане!

Перед кількома днями в розмові з п. проф. Юрієм Шерехом, довідався, що Ви вже маєте до друку Ваш роман "Ост". Якщо Ви ще в між часі не віддали його до друку, то я дуже радо взявся б за його видання і готов в тій цілі сейчас розпочати з Вами дотичні пертрактації. Якщо не буде Вам це затрудно, прошу мене про це поінформувати.

З належною пошаною до Вас, М. Борецький".

Дуже до речі. Ми мали на цю тему розмови з Р. Паладійчуком, але там це невиразність, а тут звучить надійно. Не так давно дістав пропозицію у цій справі від Романа Ільницького, інакше кажучи, видавництва "Українська Трибуна". Вони видали б "Ост"-а накладом 5,000 прим., гонорар 8,000 марок німецьких, половина наперед, половина після видання книжки. Але хотіли б розбити роман на дві книжки, що мене не влаштовує. Поговорю з Борецьким і буду бачити… В кожному разі видання "Морозового хутора" в русі і значно успішніше, ніж мені здавалося. Пишу листа Борецькому і надіюсь особисто бачитись з ним 28 ц.м. на пресовій конференції в Реґенсбурзі.

Лютий

3 лютого. Минулої суботи (сьогодні вівторок), о годині дев’ятій вечора, повернувся з довгої, хвилюючої,втомливої подорожі до Ульму, Мюнхену й Реґенсбургу. 23-го січня виїхав з дому з наміром дістатися до Авґсбургу на засідання Культ. Осв. Відділу ЦПУЕ, але моїм добрим намірам не пощастило.