Комуна в степах - Куліш Микола

Словам вашим не ймем віри, покажіть, будь ласка, писані радянські основанія.

Ахтительний. Будь ласка, ще й авек плюзір, як кажуть французи. Вуасі вам писані радянські основанія, вуасі печатка — серп і молот, підпис, номер, місяць, рік. (Лукаво). Стривайте!.. А не порвете?

Лавро (глянув на його). Зразу знати, з ким водились та з ким звикли діло мати. Ми не такі. Комуна ми!

Ахтительний. Пардон, я й забув... що ми маємо копії. Же ву прі. (Подав папери).

Лавро (передав Микиткові. Офіційно). Прочитайте, товаришу секретар!

Микитко (почав читати). Громадянам хуторів Яривчанських Г. Ахтительному, Т. Щербі, П. П. Кислякові, М. Кошарному (захвилювався), себто Максимові Кошарному... (глянув на Мотроньку)... дозволити заснувати с.-г. колектив імені товариша Посунька, виділивши для цього сокупний участок землі, рівний їхнім трудонормам, з запасного фонду с.-г. комуни імені Комінтерну сорок десятин...

Хима. Нашої землі?

Баба Лукія набралась повітря.

Голоси. Сорок десятин!

Микитко. Що на захід од ярка і по ярок...

Голос. Кращої землі.

Хима. Сорок десятин! І ставок! Та що ж це таке? Де ж ми садок тепер будемо садити?

Микитко. Не можу далі читати, бо млина, тут пишеться, їм в оренду вже передано, товаришу голово! Баба Лукія мовчки видихнулась.

Лавро. Дай сюди! (Перечитав. Обдивився штамп, печатку, придивився до підпису, навіть папір пальцями помацав).

Чоловік. Не мніть і не тріть, бо справжні, радянські...

Лавро. Гм... (Вийняв хустку, витер лоба, потому вийняв годинника, подивився,— зморшки хвилями лягли на лобі).

Мотронька (раптом виткнулась). Дозвольте сказати... (Видно, слово вирвалось зненацька, бо зразу засіклася, потім — бачить, що мовчати вже не можна, доказала з перепинками). Хоч і радянські вони, та не по-радянському їх здобуто... Я знаю!.. Не по-радянському, їй-богу...

Максим насупивсь. Кинув оком на Мотроньку. Хотів щось сказати, та тільки хмикнув та переступив на другу1 ногу.

Лавро. Слово має товаришка Мотря Гудзівна.

Мотронька. Я чула... Мені якось Максим вказав...

Максим.. Я?

Мотронька (не дивлячись на його). Авжеж... Ти ж казав, Максиме, як то хитро викрутив у городі землю Ахтительний. Я думала, чию, а воно, виходить, нашу...

Максим. Я тільки той... сказав, що дуже розумно виклопотав для нашого колективу Гаврило Павлович... Та.що ж тут такого?

Мотронька. А як їздив він та як хитро...

Ахтительний. Пардон, як я їздив у город та як колектив клопотав, ти про це, може, чула? Про це? Дак про це сам я розкажу, коли хочете, камради! Мон діє, хіба це секрет чи тайна яка! їздив у город, ходив по установах, навіть до знайомого чоловіка з просьбою удався, і попервах нічого з моїх клопотів не вийшло, як не вийшло й з ваших, коли ви просили пшениці на насіння. А знайомий, сучий котик, просто одмовився. Так я тоді, угадайте, до кого махнув? Ну? І ви не вгадаєте?.. У виконком до секретаря. Прийшов до його, до сучого сина, та й кажу: дозвольте познайомитися,— Ахтительний, колись був у кулаках, а тепер червоний. Ну?.. (Обвів усіх веселим, хитрим оком). Можна, питаю, і нам про соціалізм старатися чи забороняється? Коли можна, то дозвольте одмовитись од індивідного господарства та й скластися в колектив. У комуни, що поруч з нашими хуторами, земля, кажу, гуляє, а в паровому млині горобців та мишей повно...

Голоси. Правда!

Ахтительний. Оддайте нашому колективу хоч десятин із сорок і паровий млин бодай, кажу, на пробу, то ми хлібом обсипемо нашу Комуністичну партію... (До Мотроньки). Ти про це хотіла розказати, ма фуель, здається, їю:французькому? Гай-гай! Жаль,— нема часу гулящого, ато б я тобі розказав про все до краю, як крутили наше діло в земвідділі та як я його викручував, та нехай вже другим разом. А тепер ми ось про що приїхали сказати вам, камради. По щирості! Хазяйнувати так, як колись ми хазяйнували, себто бути кулаками, тепер невигідно, бо немає з цього зиску.

Чоловік. Настраждались! Годі!

Ахтительний. Хочемо і ми тепер, товариші, по-людському пожити, себто собі на користь і Радянській владі на втіху. Отже, прочитайте ці папери і вчиніть так, як тут пишеться: одмежуйте нам сорок десятинок, оддайте млина — і нехай живе комуна ваша, хай живе трудовий колектив імені товариша Посунька! Ура!

Лавро (спокійно). Землі вам не одмежуємо, млина не дамо — от і вся наша резолюція.

Ахтительний. Ля тет! Ви прочитали? Папери?

Лавро (подививсь на годинника). Сімнадцять на першу — пора кінчати збори. Землі вам не то що живим, а на смерть, на яму попросіть — не одмежуємо!

X и м а. Не дамо!

Чоловік. Оддасте!

X и м а. І пригорщі не дамо!

Микитко. Вилазь, Яшо! Зараз атакою рушимо.

Лавро. Організованість, час і дисципліна, себто не займай! (До Ахтительного). Поїхавши в город, думаєш, що справді здобули землі? Не така вона легка, щоб так легко до рук попадала. Не в город ми їздили її здобувати, а до Перекопу, аж за Перекоп той ходили (показавши на цурупалок ноги) і ось чим здобули її! Бачиш?1

Ахтительний. Перекоп — то діло вчорашнє, а сьогодні, виходить,— ви влади Радянської не визнаєте. Та й за те не треба забувати, що до Перекопу й махновці ходили! Ну, та ми не анархісти і наказа мусимо виконати. Пишеться одмежувати — одмежуємо.

Чоловік. І млина заберемо. В окрузі сказали, щоб ми його мерщій забрали, щоб ремонтували...

Яків. Ремонтуємо його ми.

М а к с и м. А що молоть будете?

Микитко. Вас перемелемо!

Лавро. Двадцять на першу! Все! Закриваємо загальні збори.

Ахтительний. Нон, камради, ще не все. (До всіх). От що, хлоп'ята та дівчата, мужики й баби! Як глянеш отак, на вашу комуну з хазяйського боку — просто жаль бере. Голі, босі, грішним тілом світите. І робите ж, здається, а нічого у вас не виходить. Р'єн, як кажуть французи. Так оце ми вас присоглашаєм: якщо хочете кращої долі зажити, то переходьте до нас у колектив! По десять рублів на обмундированіє даємо, харч і всяке меню. Хоч сьогодні приходьте, приймаємо!

3

Пішли яривчани.

X и м а (трохи не заплакала з досади). Що ж це таке, товариші! Та й що воно діється в радянському світі?! Приїхали, як і колись приїздили,— тачанкою. Землю од-бирають, млина і ставочок, і, виходить,— нас же знов наймають...

Лавро. Химо, у страху очі по яблуку — нічого не бачать, а в організованості навпаки і далеко бачать,— не роби паніки!

Загомоніли ті, що біля Макара:

— Все одно землю одмежують.

— А то правда,— млин у нас стоїть!

— І стоятиме!

Микитко. Товаришу голово! Ось тут вже на гидру контрреволюції заснітилось. Макар. А ти вже шпигуєш!

Микитко. А кажи так, щоб усі чули, не агітуй шипом! Боїшся, чи що? Макар. Я боюся? Кого? Лавро. Слово має Макар.

М а к а р, Не підштрикуйте язичками, немов вилами,— я й так скажу. Як отак у комуні жити, як, наприклад, ми живем, то лучче в колектив абощо. Десять рублів наперед, харчі добрі, а в комуні що? Робиш як клятий і в старцях ходиш, голим тілом світиш. Гайда, хлопці, в колектив!

Лавро. Далі що?

Макар. Іду в колектив, от що далі! Казали, трактори будуть, електросвітло, як у райському саду, а насправжки — купа старців вийшла. Ще й циган почали приймати. Комуна! Хто зо мною — рушаймо! (Пішов).

За ним поодинці потягли ті, хто голосував, щоб не було комунальної. Каменем залягло безмов'я. Чути стало, як з двору виїхала тачанка, як бігали та збирались в колектив недавні комунари.

Лавро (подививсь на годинника). Тридцять на першу. Покололась комуна. Три роки тому, саме в цей день, пам'ятаю, ми заснували комуну... О першій годині урочисті збори відбулися. Словом революційним прися-глись, що не подужа, не переможе нас ніхто, бодай і танок англичанський, казали! Танок не переміг, а от вернувсь Вишневий, прийшов Ахтительний і... (Ударив щосили кулаком об стіл, забувши, що в руці годинник. Тоді, згадавши, підніс його до вуха. Послухав. Осміхнувся). Тридцять три на першу! Іде!.. Ударили й нас — не спиняймось! Отак ходімо далі й ми! Час і життя та діло наше ще тільки починаються... Ось що: зараз покличте сюди Луку!

Хима. Він хворий. Зуби болять.

Лавро. Почує — перестануть. Товаришу Муно! Покличте!..

Циган пішов.

4

Лавро. Діду Касяне! Вам бойовий наказ: беріть свою стукачку та беріть дробовика, зараз рушайте до млина і стережіть. Побачите, що яривчани до млина йтимуть, давайте гасло, вистріливши вгору. Це до вечора. А на ніч Яків, Микитко й Муна підуть на підмогу. Рушайте, діду! Бабо Лукіє! Вам бойовий наказ: дайте дідові на сторожу хліба і шматок сала.

Баба метнулась.

5

Лавро. Химі й Мотроньці зранку теж до млина — мазати. Починаємо ремонті

6

З'явився циган, за ним — Лука — зуби пов'язані рушником, у руках часник і дрібок солі.

Лука. І полікуватись не дадуть. Тільки що взявся, віриш, солі до болящих зубів прикласти, кажуть,— помагає, аж тут — іди! Та чого це героїхи розбіглись? Нема гірше в світі, віриш, як зуби й баби.

7

Хима та баба Лукія, пробігаючи, до Луки:

— Не бачили?.. Тачанкою!

— Вороними кіньми!..

Лавро. Треба, я думаю, в город, Луко! І якнайскоріше. Зараз збирайся!

Лука. Що? Це знов за делегата?

Лавро. В округу, в губерню, а як що, то й до Харкова!

Лука. Не піду!

Лавро. Ти що?

Лука. Набридло, віриш. Три роки за делегата мотаюся! Хай хто другий береться!

Лавро. Ти жартуєш, чи, може, й ти вже...

Лука. Жартуєш. Зуби застудив, чоботи побив... А в районі що мені зробили!

8

Хима (пробігаючи). Якби ви чули, що казали! Лука. Та вже казатимуть. Не хочу! Лавро. Злигався з ними?

Лука. Добре злигався — мене побили, я когось побив там...

Лавро (не розуміючи). Яривчани?

Лука. Які там яривчани! З райзу загризся ж за насіння, хіба забув? Не хочу, віриш!

Лавро. Та ти знаєш, що яривчани в колектив склалися, землю у нас одбирають і млина? Наказа привезли...

Лука. Що?

Лавро. З округи, щоб ми одмежували їм сорок десятин землі.

9

X и м а (спинилась). По ярок, і став їхній!

Яків. Млина в оренду вже передано.

Лавро. Та невже Муна нічого про це тобі не сказав? І що Макар пішов до них?

Циган. А за що, за віщо став би я таке казати чоловікові, ще й з болящими зубами! Що він мені зробив? Коняку в мене вкрав?.. Гуто кажіть йому краще ви!

Лука. Млин і землю яривчанам? Макар?.. (Скинув пов'язку, шпурнув її геть). Пишіть мандата! Химо! Мій портфель і чемойдан!

Вихором метнулася Хима.

Я їм, віриш, одмежую — у матні коситимуть...