Комуна в степах - Куліш Микола

У поточних справах: перекрити причілок на клуні, прокопати канаву в саду, вичистити саж. Мотроньці за те, що забожилась, бур'ян на вгороді виполоти... Бур'яни у нас кругом! Товариша цигана погодувати і, на мою думку, прийняти... '

Макар. Це проти статуту!

Лавро. За кандидата. За коваля буде! А придивившись до його на малій дистанції, тоді вже остаточно вирішимо й скажемо... (Глянув на годинник). Шість! До роботи!

Микитко (заграв на губах "Інтернаціонал", удаючи оркестр). Трам-тру-ту-туру-туру-ту-ту, бам... Хай живе циганська соціалістична республіка!

Комунари рушили.

13

Лавро (непомітно окликнув Луку). Хазяїн вернувся.

Лука (не втямив зразу). Хазяїн?.. Який хазяїн? Л а в р о. Вишневий.

Лука хвилину дивився на Лавра, чи не жартує той. Факт.

На току почалась робота. Завіса

ДІЯ ДРУГА

І

1

Задуманий, замислений, аж хворий прийшов Макар до Виш н е вого (в Максимову хату), Максим вийшов.

— Я оце роздумав і той... не пишіть мене в колектив! Не треба!

Вишневий (зітхнув). Чудний ти чоловік, Макаре. Немов сам не свій і слово у тебе не своє — невірне, непевне. Погодився ж нібито. А ці послали чоловіка в город. От-от як не приїде. Важили тут на тебе як на голову — і от маєш. А втім, роби, як краще. Дорога є тобі і в колектив, і до комуни. Це мені нема і не буде дороги. Тільки вийду отак у степ, стану та й притаюсь: добре! Землю в мене одібрано, реманент і хліб —усе моє добро. Ну, а далі що мені робити? Де подіти оці руки, ноги, як замовити голодний шлунок? Кажуть — йди роби! Так і кажуть. Отже, маю право я вписатися в колектив, щоб робити? Виходить, ніби маю. Та не хочу я, щоб всяке на колектив той лихословило — мовляв, колишнього хазяїна прийняли, кулака Вишневого, дарма що в його й досі мозолі ще не зійшли. Не хочу! Може, вже тоді, як закрасується ваш колектив, як процвіте він, на всі степи засяє достатками та згодою, впрошуся я за сторожа. Макар. І нащо таке казати?

Вишневий. За сторожа! Мені аби за сторожа, Макаре! Бо минулого не повернеш! Може, тільки колектив стережучи, згадуватиму, як то дні колись сяли, пахли отак... і степи наші пахли, по краях леліючи. Уночі на самоті, щоб ніщо не заважало. Обійду колектив, припаду до перелазу і спом'яну... як... (крапнула сльоза) теж на перелазі я востаннє прощався з жінкою, із сином, коли по-дурному од більшовиків тіказ... На перелазі вдосвіта ще й мак цвів... (Затремтіли плечі, борода заросилася дрібними, скупими слізками).

Макар (розтривожився). Серце крається, і той... Не завдавайте собі хоч такого жалю!

Вишневий. Не вернеться! Вже мені за перелазом доріжка, доріжка до смерті біжить. (Поник головою). Мені аби за сторожа.

Макар. Ну, а Чухало за кого буде в колективі?

Вишневий. Тарас Чухало, що колись за ктиторя у церкві був, у Чеці сидів, ти хочеш спитати? Не приймай! Не треба!

М а к а р. Та й Ахтительний...

Вишневий. Ахтительний — діловий чоловік. Усе зробить до пуття. Та ось зараз. Послали б кого другого до міста, то чи й виклопотали, а Гаврило, я певен, що виклопоче.

Макар. Недавній кулак. Дочок на буржуйок вчив — по-французькому... Вишневий. І сам у них вчився. А тепер політики навчається навої, агрономії, газети читає. Молодець! Ти скажи,— хоть лаяв він цю владу? Перший возить продподаток. А дочка вже за комісаром, і другу примостить, ось побачиш.

Макар. Воно так. Та тільки я не хочу. Та можна й без мене. А за ці розмови я нікому не казав і не скажу,— характер знаєте ж.

Вишневий. А чудний же ти, кажу, чоловік! Заляканий, чи бог тебе святий знає. Подумай: ти наймит, з комуни до тебе пристав Максим з батьком, не хто-не-будь, а ті, що самі по наймах ходили, та ще з комуни, дивись, хто пристане. Та на такий колектив сам Петров-ський благословення своє дасть і в Вуцвикові золотими чорнилами запише. А щодо Чухала, то й не треба, кажу, хоч він тепер такий, як і всі — хіба не збіднів за ці роки? А Ахтительний...

2

Максим (увійшов зворушений). Ахтительний приїхав! Гаврило Павлович!..

Вишневий (картузика до серця. Тихо). Ну, як? Максим. Не знаю. Йде сюди.

3

Ахтительний (увійшов). Бонжур у хату! (Обернувся, гукнув комусь). Наверни коней в холодок та дай води!.. (Пояснив). Дочка Марін, старша. Народилась ще року тисяча дев'ятсот першого, дев'ятсот сімнадцятого скінчила прогімназію і з тої пори ніяк не може вийти заміж. Так я її оце на американський лад настановлюю, щоб не була бабою. Хай їздить з батьком, привчається до діла. (Найшов кухля, набрав води). Ніколи не треба женського полу в хаті держати. Меншу Онись-ку отак возив і таки скрутив (випив) з комісаром, як розвьорстку з мене брав. Півтори тисячі пудів пшениці, дак я йому й Ониську на придачу. На, кажу, і дочку в розвьорстку! А тепер вона така там комісариха, що просто тре б'єн. І любляться, як коти весйою. (Окинув веселим і хитрим оком усіх). Ну, коман ву порте ву? Або, як казав у мене полонений австріяк: як шя маєте допіру?

Вишневий. Як там?.. Може, послі поговоримо?

Ахтительний. Був у городі, месьйо. З Маринкою їздив. Приїхав, зайшов до знайомого чоловічка: так і отак, кажу, й отаке наше діло. А він мені — хоч так чи отак, а не вийде ваше діло...

Вишневий (другою рукою за стіл ухопився). Ну?

Ахтительний. Я туди, я сюди, не виходить діло. Чую скрізь я: нон! Так я розсердився і пішов... угадайте, до кого ж?

Максим. До облаката?

Ахтительний. У виконком, до секретаря. Прийшов до його, сучого сина, та й кажу: так і отак, хочемо заснувати трудовий колектив вашого імені, такі й такі ім'яреки, соціальний стан ось який. У його аж очі заграли — де ж пак: трудовий колектив його імені. А я йому далі: у комуни, що поруч, кажу, земля є гуляща, а в паровому млині горобців та мишей повно. Оддайте, кажу, нашому колективу хоч десятин з сорок і паровий млин, то ми хлібом обсипемо нашу Комуністичну партію. Показав йому плана і все честь честю. Подивився він, поговорив телефоном з земвідділом — обміркуйте, каже. А там знайомий — обміркували на тре б'єн. Того ж дня й папери написали: колектив дозволено імені товариша Посунька, земля по ярок наша, млина в оренду на три роки... (Подав папери Вишневому, той зразу Макарові).

М а к а р. Та я ж неграмотний.

Максим (підійшов і почав читати). ...дозволити с.-г. колектив імені товариша Посунька. Землю по ярок і паровий млин...

Ахтительний. Книжок про комунізм випросив, аж три, лозунгів, плакатів — пригодиться.

Вишневий. Чуєш, Макаре?

Макар. А господи!.. Чую...

Вишневий. Віриш тепер?

Макар. Та... вірю.

Вишневий. Ну?

Макар. Пишуся.

Вишневий. А мене за сторожа. Ніхто-бо так не встереже, як я. Як місяць, ходитиму й світитиму очима своїми — на кожну соломинку. На перелазі стану, минуле спом'яну, за перелаз гляну, аж до моря. (Уявивши, що він біля перелазу). Ой, оберніться, мої ви мрії, на білі кораблі! Приплиньте ви до мого берега, приплиньте із-за моря!.. Та привезіть мені їсти й пити, хорошенько походити.

ІІ

1

Зібралися комунари на загальні збори, мовчазні, похмурі, смутні. Важко підвівся Лавро:

— Порядок денний сьогоднішнім зборам пропонується такий: перше — про ліквідацію комунальної кухні...

Вибухли голоси. Хто запропонував?

— Хай сам скаже!

Макар (підвівся). Я подав думку, що не треба нам комунальної кухні. Лучче буде, коли кожен собі харчуватиметься окремо...

X и м а. Чи не вам одному заманулося цього?

М а к а р. Не мені одному. (Повернувся до тих, що поруч сиділи). Правду я кажу?

Вирвався голос. Борщ який!

Баба Лукія (набралася повітря). І-іх... А який?

Макар. А такий, що як служив колись по людях, то кращий їв.

Підхопили:

— А хліб!

— Не хліб, а замазка до вікон!

— Хоч коники ліпи!

Баба Лукія. Дозвольте слово! Ой, не можу, не можу я цього й чути! От, їй-богу, ще ні разу, скільки мого віку, не спекла я й півглевкого хліба. За чоловіком була, у просвірниці служила, у заїжджому дворі, у лікарні, в станового жінки, у бараках, у писаря, в мірошнички, у пивнички, в Явдокії Марковий — вже ж яка покійниця була на хліб вередлива: і окрайчик щоб хрускотів, і шкуриночка тоненька, бочечок рум'яний, і щоб пахтів та щоб яснів,— а спитайте в неї, чи хоч раз спекла глевкий я хліб? Та язик у тебе глевкий, трясця твоїй матері, з його ліпи коники! Я скінчила.

Макар. Сказала б краще: хліб глевкий — на зуби легше, а то наговорила. Та не про хліб річ. Я, наприклад, хочу, щоб кожне харчувалося так, як йому хочеться. Бо, наприклад, мені борщу хочеться, а комунальна варить куліш, завтра кулешу захочеться — комунальна варить борщ.

Хтось (додав). Та в салдатах краще було, а ми ж тепер не тринадцята рота, а комуна, кажуть!

Лавро. Так, Макаре, то не лихо, що хліб вийшов глевкий,— трапляється, а лихо, що дехто з нас ще на ідеологію глевкий. Та по дорозі до соціалізму, ви знаєте, що тая комунальная кухня визнача? (По паузі). Половину дороги, от! Себто — хто доїхав до комунальної кухні, той доїде і до соціалізму. І голосую. Хто за комунальную, підніміте руки!

Микитко. Р-раз!

X и м а. Щоб не тільки в нас була, а по всіх світах!

Кожне слідкувало й числило руки.

Макар (на цигана). А ти куди ото? Опусти руку! Ти ще не член. Циган. Гуто ж скупий — і попробувати не дасть! X и м а (почислила двічі. Упав голос). Шість. Лавро. Хто не хоче комунальної?

Знову кожне слідкувало й числило руки.

X и м а (знов почислила двічі). Шість.

Тиша нависла. Застигла. Що скаже Лавро.

2

Раптом у дверях:

— Бонжур, камаради! Можна, делегації?

Оглянулись комунари — у дверях Ахтительний; За ним стали Максим і ще якийсь чоловік.

Лавро. У нас зараз загальні збори. Будь ласка, заждіть там, в бібліотеці.

Чоловік, глянувши, що нема ікон, надів шапку.

Ахтительний (вийшов наперед). Нам саме й треба до всіх вас екстрено, до всії комуни. Справа дуже негайна ще й до того інтересна.

М и к и т к о. Чи не пір'я привіз дерти?

Ахтительний. Же вуа одразу недисциплінованого елемента ще й крикуна. Колись такі крикунці, може, й до діла були, а тепер Радянській нашій владі од них тільки одна шкода. Як ви думаєте, камраде голова?

Лавро. Кажіть, чого приїхали?

Ахтительний. А того й приїхали, що тепер не крик революційній нашій партії та владі потрібен, а навпаки — тихий труд і шанобливе поводження ось таких, наприклад, колективів, як імені товариша Посунь-ка, себто нашого, що його дозволено заснувати нам, прирізавши од вашої комуни сорок десятин землі, себто по ярок, і взявши в оренду вам ізвісного млина, який стоїть і не меле, тоді як Радянській нашій владі аж кричить — молоти треба.

Лавро (в тон).