Поетичні твори - Старицький М. П.

179

Друкований текст для вичитування взято з:

Старицький М. П. Поетичні твори; Драматичні твори. Київ, Наукова думка, 1987.

Серія «Бібліотека української літератури»

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

Частина цієї книги оцифрована в рамках проекту

«СУСПІЛЬНЕ ОЦИФРУВАННЯ»

«Примітки» вичитувала Оксана Боров’як

© Вичитування, правка, форматування і оформлення тексту: OpenBook, 2022

© Електронна бібліотека класики української та світової літератури «Відкрита книга»

2022

1 - Присвята Ользі Петрівні Драгомановій (пізніше - Косач; 1849-1930), українській письменниці (писала під псевдонімом «Олена Пчілка»), публіцисту, видавцю, чл.-кор. АН УРСР (з 1922 р.). У суспільно-політичних поглядах стояла на ліберально-буржуазних позиціях. Мати Лесі Українки.

2 - Жижка Ян (бл. 1360-1424) - діяч гуситського революційного руху, полководець, національний герой чеського народу.

3 - О. П. К-ч.- Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка).

4 - Іван Якович Рудченко (псевдонім - Білик; 1845-1905), брат Панаса Мирного, український письменник, етнограф, фольклорист, літературний критик, перекладач і співавтор деяких творів Панаса Мирного.

5 - Маруся - старша дочка М. Старицького, Марія Михайлівна (1865-1930), українська драматична актриса, режисер, педагог. В 1904-1927 рр. очолювала драматичний відділ музично-драматичної школи Миколи Лисенка в Києві (нині - Інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого).

6 - Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) - український публіцист, історик, літературознавець, фольклорист, економіст, філософ, громадський діяч буржуазно-демократичного, потім - ліберально-буржуазного напряму. Працював викладачем Київського університету, був звільнений з посади за політичну неблагонадійність (1875), емігрував за кордон (1876), жив спочатку в Женеві, а з 1889 р. викладав у Софійському університеті в Болгарії. Вірш написано, «коли київська Громада в початку 1876 р. проводжала М. Драгоманова при його виїзді за границю» (Франко І. Зібр. творів. У 50-ти т., т. 33, с. 254).

7 - М. Ф. Л.- Марія Федорівна Ліндфорс - українська культурна діячка ліберально-буржуазного напряму.

8 - Голгота (Голгофа) - пагорб поблизу Єрусалима, де, за євангельською легендою, було страчено Христа. Переносно - місце страти, мук; джерело страждань.

9 - Харон - за грецькою міфологією, перевізник померлих душ через ріку Стікс до підземного царства Аїда.

10 - Як ми батька востаннє стрічали.- Т. Г. Шевченко, що помер у Петербурзі 26 лютого (10 березня) 1861 р., був похований на Смоленському кладовищі. У день смерті Шевченка шанувальники його таланту зібралися на квартирі М. Лазаревського, де вирішено було прах Шевченка, відповідно до його заповіту, перевезти на Україну. 26 квітня 1861 р. після одержання дозволу жалібна процесія рушила через весь Петербург до вокзалу і далі - в Київ. М. Старицький був серед тих, хто супроводжував прах Шевченка з Києва до могили - у Канів, де 10 травня (22-го за новим стилем) 1861 р. його було поховано на Чернечій (Тарасовій) горі.

11 - Ієфай - за легендами, суддя над Ізраілем. Збираючись у похід проти ворогів, обіцяв принести богові в жертву те, що перше зустріне вдома при поверненні. Коли, розбивши ворогів, Ієфай повертався додому, назустріч вийшла його дочка-одиначка.

12 - До поновлення могили. Над домовиною Т. Г. Шевченка на місці поховання було змуровано цегляне склепіння, насипано два яруси землі і обкладено камінням, згодом встановлено дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років XIX ст., оскільки царський уряд всіляко протидіяв належному впорядкуванню її. На народні пожертвування на могилі у 1884 р. встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном. В 1925 р. могилу Шевченка оголошено державним заповідником.

13 - Лисенко Микола Віталійович (1842-1912) - український композитор, основоположник професійної музичної школи на Україні, троюрідний брат М. П. Старицького. Про стосунки Лисенка та Старицького М. Рильський писав як про зразок «зворушливої дружби, ціложиттєвого побратимства», неодноразово наголошував, що Старицький був «постійний лібретист, друг і соратник Миколи Віталійовича» (Рильський М. Зібр. творів. У 20-ти т., т. 15, с. 83, 392, 400). Вірші М. Старицького «До М. Лисенка», «До Миколи Лисенка» були опубліковані у 1893 р., коли громадськість збиралася відзначити 25-річний ювілей творчої праці М. В. Лисенка. Але тільки через 10 років - у грудні 1903 р. відбулося святкування з нагоди 35-річчя плідної діяльності М. Лисенка. Після вистави оперети «Чорноморці» (текст М. Старицького за Я. Кухаренком, музика М. Лисенка) ювілярові піднесли срібний вінок. На його ім’я надійшло близько 200 вітальних телеграм, 79 адрес. Вшановували його ювілей і в Росії, Галичині, на Буковині. У 1903 р. М. Старицький опублікував у журналі «Киевская старина» статтю «К биографии Н. В. Лысенко» (1903, № 121 С7 441-482).

14 - Громади - ліберально-буржуазні організації на Україні у 60-90-х роках XIX ст. Займалися переважно культурно-просвітницькою діяльністю. Найчисленнішою була київська Стара громада, утворена на початку 60-х років. Розмежування у поглядах членів громади, що особливо виявилося в період назрівання революційної ситуації, призвело до утворення двох спрямувань - помірковано-ліберального та прогресивно-ліберального, представниками якого були М. В. Лисенко, М. К. Ковалевський, М. П. Старицький та ін. У 1876 р. громади, звинувачені в сепаратизмі, були заборонені царським урядом. Деякі громадівці на чолі з М. П. Драгомановим емігрували за кордон.

15 - Ковалевський Микола Васильович (псевдонім - Прихильний; 1841-1897) - прогресивний український громадський діяч, член київської Старої громади. Матеріально підтримував українські прогресивні видання. 1870 р. без суду висланий до Сибіру під нагляд поліції