Від кон'юнктури до еталону - Власюк Анатолій

Я питаю: навіщо? Ти забетонувала мене своїми почуттями, замурувала в уявні обійми й тримаєш біля себе, як іграшку, напоївши пристрітною водою. Та вода, Марто, була занадто солодка. І дуже гірка. А так не буває. Напевно, жоден чоловік не відмовився б, щоб відчути тебе, щоб спізнати тебе, дослідити, а я був перший, хто сказав: ні, я не механізм для твого статевого задоволення, я – вільна людина. І ти не повірила мені, намагаючись звабити й принизити, ти зачаїлася змією в моїй мертвій душі, смокчучи з неї кров, ти зневажила мене як чоловіка. Марто. Угамуй же бродіння хоті, як і я намагаюся його вгамувати, бо, розумієш, полювання із тхором усе ж таки має і добре, і зле – обери ж но перше!" (с. 222).

Врешті Марта відкриває Янсону чи не найголовнішу таємницю свого життя: "Під час війни моє тіло прийняло стільки німецьких вояків, що з них можна було б скласти ціле військо! І знаєш, чому я те робила? Щоб урятувати життя двох-трьох нещасних, яких вели через мій двір на розстріл. Нага жінка, яка відчиняла двері, щиро запрошуючи до свого помешкання, вабила їх більше, аніж сам марудний процес убивання-страти й поховання знівечених трупів. Ті чоловіки були молоді й дужі, я трохи вже знала німецьку, і така недолуга фраза, як ich will dich lieben! (Я хочу тебе любити!) була для мене звичайною, а вони відпускали полонених за умови, що ті назавше зникнуть із міста, а потім усі гуртом ішли до мене" (с.229).

Марта до останнього вірила у щирість Янсона, аж поки не зрозуміла, що це саме він знищив гніздо пташки у малиннику. Можливо, саме з цього моменту почало згасати її кохання до нього, що закінчилося безумством.

Жінка починає тверезо придивлятися до людини, яку ще кохає. На її думку, він не шкодував жінок, з якими переспав. Марта відкрито називає його паскудником, хоча раніше навіть не могла сказати гнівного слова на його адресу.

Щоб вижити, Марті довелося позувати фотографу, який робив потім порнографічні картки. Коли вона заробила гроші, то викупила негативи, облила їх гасом і спалила у міському саду.

Найбільше, чого Марта вимагала від Янсона, – це мати від нього дітей. Але ще перед війною він зробив стерилізацію, а тому не міг запліднювати жінок.

Врешті-решт, з'ясовується, що Марта і Янсон схожі, бо залишилися жити, перейшовши через пекло, а тому ніколи не могли бути разом. Божевілля і нещастя Марти зробили божевільним і нещасним Янсона.

5

До вагомих чеснот роману можна віднести вишукану українську мову. Єдине, що вона притаманна не лише автору, але й багатьом його героям. Іншими словами, не можуть різні люди говорити літературною мовою. А ще в книзі чимало одруків. Але це вже претензії не до автора чи літературного редактора, а радше до коректора.

Мова твору – афористична. Текст можна розібрати на цитати.

"Старість – це жах, через який має пройти кожен" (с.50). "Я ніколи нічого не цурався, що було б пов'язане з мистецтвом, і досі переконаний, що, можливо, саме в ньому, у мистецтві, сховано сутність людського життя" (с.50). "Відтяти сни як щось зайве й непотрібне! – це нездійсненне бажання багатьох" (с.51). "Безумовно, із давніх-давен людина, відчуваючи свою приреченість і нетривкість, намагалася затвердитися на землі у будь-який спосіб: за допомогою війн, кохання, збудованого будинку чи дерева, яке посадовила, чи залишитись у пам'яті так, як залишусь я – злочинцем…" (с.53). "Придбати якусь нову річ для мене – це завжди надто велике й складне психологічне випробування" (с.120). "Яка ж це насолода – спогадувати минуле! Нехай воно навіть було ганебне й безрадісне. Треба жити тільки теперішнім, без минулого і майбутнього, без цього зайвого, од чого іноді хочеться просто волати, – чи хто почує?" (с. 121). "Голодній перелітній пташці сниться зерно, так і мені сниться свобода, що досі була для мене такою далекою, хисткою, абстрактною, як і сама думка про неї" (с. 131). "Покидькам і потворам завжди живеться значно краще, аніж пуританам і красуням" (с. 139). "Кохання в книзі треба змальовувати не як буденний і звичний статевий акт або як природне злягання чоловіка і жінки, а як бурхливі людські почуття – чисті, піднесені та величні, що здатні єднати не тільки тіла, але й душі" (с. 140-141). "Безладне читання – набагато краще, ніж системне, аніж курс усієї світової літератури, прослуханий в університеті, тому що безладне читання породжує хаотичні думки, а саме в хаосі, переконаний, ховається істина життя" (с.141). "Люди, напевно, поступово вироджуються, гинуть, якщо втрачають зв'язок межи відчуттями і запахами" (с. 178). "Слова у словниках – чисті та незаймані, як дівчина. Божевільний людський розум їх іще не позбавив цноти…" (с. 284). "На жаль, ми не вміємо цінувати власне життя, не розуміємо, навіщо взагалі Господь нам його подарував" (с. 317). "Поведінка людини не залежить ні від виховання, ні від оточення: людина народжується з цим і живе так аж до самої смерті" (с. 326). "Час зруйнує все, що колись спромоглася збудувати уява й пам'ять, не залишаючи підмурка для нових мрій" (с. 355).

Дмитро Павличко порівняв В'ячеслава Гука з Томасом Манном і Хорхе Борхесом. Як на мене, це вже занадто. В'ячеслав Гук – самобутній письменник, який всотав у себе творчість багатьох письменників, але виробив свій власний стиль.

Роман В'ячеслава Гука "Сад Галатеї" відносять до європейських. І в цьому проблема. Він не для пересічного читача, а Шевченківські премії молодим авторам, на жаль, не присуджують.

25 вересня 2015 року

ОПТИМІСТИЧНИЙ СЦЕНАРІЙ ДЛЯ УКРАЇНИ

Олег Пономарь. Вітрина – К. : Компанія ОСМА, 2015.

Цінність книги Олега Пономаря "Вітрина" в тому, що автор вчить читачів брати відомі факти, аналізувати і прогнозувати хід подій. Як кажуть, нічого складного, просто треба вміти бачити. Це не художня книга, а популярно-політологічна, якщо можна так її охарактеризувати, проте читається з не меншим захватом, ніж детектив, чи, скажімо, жіночий роман.

1. "Я ни секунды не сомневаюсь в победе Украины"

Хронологічно книга "Вітрина" охоплює період від листопада 2014 року до липня 2015-го. "9 месяцев, – пише Олег Пономарь, – это период, в течение которого создаётся новая жизнь. Я искренне надеюсь и верю, что у нас родилась новая страна, новая Украина" (с. 3).

Сайт "Обозреватель" визнав Олега Пономаря українським політичним блогером №1. Можливо, це перебільшення, бо є й інші автори, які блискуче пишуть на політичну тематику. Але принаймні Олег Пономарь один із найкращих українських блогерів.

Дещо самовпевнено Олег Пономарь сам для себе пояснює популярність у читачів його публікацій: "Во-первых, качественный, профессиональный анализ. Во-вторых, всё-таки позитивный взгляд на вещи в контексте будущего Украины. Понятно, что ситуацию анализируют многие. Но некоторые видят стакан наполовину пустым, а я его вижу наполовину полным. Я верю в Украину, я знаю, что у неё всё будет очень хорошо" (с.20).

Книга Олега Пономаря просякнута оптимізмом. Майже кожний свій пост на Фейсбуці він закінчує словами про те, що вірить в майбутнє України, і закликає допомагати українській армії. Ось що він написав, наприклад, 18 листопада 2014 року:

"Я ни секунды не сомневаюсь в победе Украины. Я абсолютно уверен, что происходящее сейчас в Украине – это процессы, которые инспирированы не Госдепом, а Высшей Силой. Мы сейчас на передовой борьбы с Абсолютным Злом, с русским миром, русским фашизмом, кегебистским Гулагом. И наша борьба изменит мир и Европу…

Да, нам будет трудно. Очень многие не доживут до победы. Нам будет всем очень трудно. И венграм, и другим народам, кто восстанет против путинской коррупции и цинизма, будет очень трудно. Но ходом истории определено, что на этот раз монстр падёт. Мы, как Израиль, сейчас Богом избранный народ" (с. 16).

Червоною ниткою через усю книгу проходить детальне висвітлення плану з умовною назвою "Анаконда", яку запропонував блогер, тобто застосування економічних санкцій Заходу проти Росії. "Был такой план работы с СССР после его вторжения в Афганистан в конце 1979 года" (с. 139), – зазначає Олег Пономарь. 12 січня 2015 року він написав, що ця стратегія буде завершена до кінця літа:

"Аналогия принципа применения экономических санкций с анакондой состоит в целенаправленном, но медленном удушении экономики страны-агрессора. Принцип действия западных санкций простой, и он уже обкатан. Россия не первая и не последняя. Это было ранее обкатано на Кубе, Иране, Советском Союзе и Северной Корее.

План запущен на полтора года. Если считать, что он начал реализовываться в марте прошлого года, то где-то к лету он будет выполнен. Идёт планомерное, но медленное удушение экономики. И каждый ход делается по мере необходимости. Вовремя – это когда предыдущий ход сработал" (с. 81). План "Анаконда" складається з чотирьох частин – військової, економічної, інформаційно-психологічної та юридичної.

Разом з тим Олег Пономарь пише, що "Старая Европа (прежде всего, Германия и Франция) в самом начале очень неохотно вовлекалась в план из-за традиционных тесных культурних и экономических связей с Россией в противовес влиянию США в Европе. Была настроена пожертвовать интересами Украины для умиротворения России. США активно использовали политику кнута и пряника при работе со Старой Европой на первоначальном этапе (перед первым пакетом санкций). Кнут – многомиллиардные иски против крупнейших немецких и французских банков, угроза заморозить переговоры по Трансатлантической зоне свободной торговли. Пряник – обещание бенефитов для экономики Европы от снижения цен на нефть, ускорение работы над ЗСТ. Для второго пакета хватило "Боинга" (с. 129).

Інша важлива тема, до якої в тій чи іншій мірі повертається Олег Пономарь, – це два проекти також з умовними назвами, які запропонував блогер: "Вітрина" (що дало назву книзі) і "Військовий тигр".

Що стосується "Вітрини", то це пакет інвестицій у 40 мільярдів доларів, які Захід дає Україні. Олег Пономарь зазначає: "И это не благотворительность. Это меркантильный геополитический интерес Запада. Украина должна стать витриной, или примером, для всех постсоветских государств. Примером для их народов того, что, если вы хотите жить богато, свободно и достойно, выходите из-под влияния Империи.