Від кон'юнктури до еталону - Власюк Анатолій

Було би його більше – і книгу сприймав би по-іншому.

"Небо вночі схоже на чорні поля. Повітря, ніби чорноземи, наповнене рухом і насінням. Безкінечні площини, які розгортаються вгорі, живуть своїм ритмом, своїми законами. В небі заховано зірки й сузір'я, у землі – каміння і корені. В небі лежать планети, у землі – покійники. З неба витікають дощі, із землі витікають ріки. Дощі, впавши, течуть на південь, наповнюючи океан. Небо весь час змінюється, спалахує і згасає, набухає вологою і виповнюється серпневою спекою. Грунти виснажуються травами й деревами, лежать під пласкими небесами, наче худоба, про яку забули. Якщо вірно обрати місце, іноді можна все це разом відчути – як, скажімо, переплітається коріння, як течуть ріки, як наповнюється океан, як небом пролітають планети, як землею рухаються живі, як потойбіччям рухаються мертві" (стор. 234).

"Найкращі дитячі спогади – це спогади про смерть, котра відступає під тиском життя" (стор. 291).

"… ніхто не надає особливого значення стосункам із жінками, всіх захоплюють стосунки із життям і смертю, ніхто не знає, що жінки – це і є життя і смерть" (стор. 294).

"Я думаю, що так воно приблизно й відбувається. Ми змушені рятувати тих, хто нам близький, не відчуваючи іноді, як змінюються обставини і як нас самих починають рятувати близькі нам люди. Мені здається, що саме так і має бути і що сама наша близькість зумовлюється спільними переживаннями, спільним життям і можливістю спільної смерті. Десь за всім цим і починається любов. Інша річ, що не всі з нас до неї доживають" (стор. 439).

Щоб читачеві не було нудно і щоб добрати потрібну кількість сторінок для друку Жадан подає декілька описів сексу, історію джазу на Донбасі, містику, коли головний герой грає у футбольному матчі, а потім з'ясовується, що багато його учасників вже давно поховані на цвинтарі. Багато сторінок тексту взагалі випадають із загального опису.

Як не парадоксально, але художні твори, написані в стилі соціалістичного реалізму, стають все популярнішими на Заході. Їхні авторів нагороджують престижними літературними преміями. Жадан услід за Андруховичем і Кокотюхою відстоює думку, що в Європу ми можемо піти, залишивши Донбас. Це помітили космополітичні ліберали, які здебільшого й визначають, кому давати подібні премії. Я не здивуюсь, коли одного ранку Жадан прокинеться лауреатом Нобелівської премії.

Хто не пам'ятає, Ворошиловград – це теперішній Луганськ. І тільки не кажіть мені, що Жадан усе передбачив.

25 листопада 2015 року

КОМІСАР МЕГРЕ: ДЕТЕКТИВ ЧИ АДВОКАТ?

Жорж Сіменон. У підвалах готелю "Мажестік".

За 43 роки творчої діяльності (1929-1972) Жорж Сіменон опублікував 214 романів, у 80 з яких хитромудрі клубки злочинів розплутує легендарний комісар Мегре.

"У підвалах готелю "Мажестік" Мегре виступає радше у ролі адвоката, ніж детектива. Врешті йому вдається довести, що Проспер Донж не здійснював подвійне убивство, хоча все ніби вказувало на це. Слідчий Бонно, не виходячи із службового кабінету, вважає, що розкрив злочин. Він іронічно спостерігає за Мегре, який їздить з одного кінця Франції в інший, аби довести невинуватість Проспера Донжа.

Перед нами проходять усі дійові особи, які можуть бути причетними до вбивства. Це класичний детектив, і автор услід за Мегре відхиляє усі підозри від того чи іншого персонажу. Читач ніби зсередини спостерігає за цим дійством. Скрупульозна праця, яка не припиняється навіть уночі, допитливість, наполегливість і, головне, уважність нарешті приносять результат.

Мегре від самого початку був упевнений у тому, що Проспер Донж нікого не вбивав. Це людина одного з ним класу. Він навіть удома в нього побував і побачив, що Проспер Донж їсть те ж, що і Мегре.

Комісар не просто захищає Проспера Донжа від несправедливого звинувачення, за що тому загрожувала смертна кара. Він повертає йому сина, якого виховували в далекій Америці.

Насамперед впадає в очі не лише професіоналізм Мегре, а і його людяність. Деякі сцени повісті викликають сміх, бо комічність ситуацій є очевидною. Але Мегре спеціально створює їх, аби люди розкрили себе у незвичних обставинах. Ми бачимо, як змінюється ставлення до нього з боку окремих персонажів, – від різко негативного до позитивного, бо вони усвідомлюють, що Мегре вдається захистити невинну людину й довести до суду злочинця, якого відправляють на довічну каторгу.

Звісно, Мегре не міг зламати Систему, але як чесний детектив робив свою справу. Підсвідомо виникають паралелі з сучасною Україною. Навіть якщо у нас і є чесні слідчі, то розкриті ними злочини не доходять до суду, а якщо й доходять, то судді випускають злочинців на волю. Чи доживемо до справедливого правосуддя?

Нинішні українські майстри детективів, які вважають себе неперевершеними у цьому жанрі, мають прекрасний орієнтир – Жоржа Сіменона і його комісара Мегре. Дерзайте, панове! І поменше пихи й чванькуватості.

4 грудня 2015 року

БОГ У ПСИХУШЦІ

Чому я не втомлююся жити: збірка / Ярослав Мельник. – Харків: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2014. – 208 с.

Якщо зважитесь читати цю книжку, ковтайте її маленькими порціями, а не всю одразу. Щоби не збожеволіти. Або не випасти у параельний світ, із якого нема вороття.

Ярослав Мельник зібрав докупи низку оповідань і повістей. Про що вони?

"Болеро" – спрацьовує ядерна кнопка в животі доньки президента, коли вона займається коханням з першим-ліпшим чоловіком, який мріяв застосувати ядерну кнопку в дії.

"Інфаркт" – Бог постає як "жабоподібне товсте створіння карликового росту на двох тонких ніжках" (стор. 14), та ще й матюкається. А рятує літературного героя від смерті близька людина, яка зовсім не подібна на Бога, якого ми, за задумом автора, витворили у своїй уяві.

"Пробач, чи що" – Літературний герой убиває грабіжника і тепер сумнівається, навіщо це зробив. Той міг жити, бо мав намір лише обчистити квартиру.

"Мій Барабанкін" – Чоловік став коровою, запліднив жінку, вона теж перетворилася на корову. Врешті-решт з'ясовується, що він – ангел.

"Кінець світу" – Літературний герой знищує планету, зупинивши обмін речовин. Таким чином він хотів зустріти Бога, а той не з'явився.

"Пташка, яка замерзла на льоту" – Його не люблять дружина, сестра і мама. Друг Нікольський відкриває йому таємницю, що Бог – це ілюзія. А хто такий Нікольський? Чи не сам Бог? Він усе-таки любить дружину, сестру і маму, а вони люблять його. І це не дивлячись на те, що якась машина крутить Землею. То чи варто перерізати собі горло бритвою?

"Вдома у Бога" – Твій друг Колька стає Богом. Він знаходиться лише в оболонці колишнього кочегара, а насправді витіснив його сутність. Кольку можуть забрати у психушку. Як вам таке – Бог у психушці?

"Автор" – Письменник творить своїх персонажів, а вони живуть своїм життям у паралельному світі й ніколи з ним не зустрінуться.

"Чому я не втомлююся жити?" – Фантастичне оповідання. Корпи – тварини, зовнішньо схожі на людей, – дають продовження людському роду. Люди змінюють тіла, що втратили фізичну привабливість, на корпівські. Головне відкриття – треба пересадити мозок, який функціонує в новому тілі. Матері стають молодшими за своїх синів. Нівелюється поняття статі. Можеш зачати жінку-корпа, потім тобі пересадять її тіло, й ти народиш – сам від себе. Мабуть, це все-таки краще, ніж знищення людства у війнах, як це було раніше.

"Це говорю я" – Письменник пише для себе, а не для читачів. Його твори існують лише в декількох примірниках. А ще він передбачає у своїх творах те, що потім насправді відбувається.

"Сміттєпровід" – У жінки існує спокуса: викинути у сміттєпровід свою дитину. Вона цього не робить, але її забирають до психушки. Син виростає і судить жінку, яка хотіла викинути до сміттєпроводу свою дитину. В неї таке ж ім'я, як і в його матері.

Ось така збірка. Неприйнятна для тих, хто вірить у Бога. Залюбки прочитають ті, хто ходить до церкви на великі свята.

Ярослав Мельник уже давно не живе в Україні. Йому не варто розраховувати на те, що його книжку сприймуть українці. Радше вона адресована європейському читачеві, атеїстові за суттю.

Насправді це пошук Бога в самому собі. Він не міфічний, створений тисячоліттями. У кожного – свій. Не доводиться сподіватися, що Бога в нинішньому шаленому й божевільному світі вдасться звести до спільного знаменника.

Людина, як і Бог, творить інші світи. Але інших людей вона не хоче пускати у свій світ. За свободу – від Бога – треба дорого платити. Як і просто за те, аби бути вільною людиною.

Часто-густо боротьба за власну свободу перетворюється на боротьбу з Богом, проти Бога. Знімаючи табу, які обмежують людську свободу, чи не стаємо ми більш залежними, насамперед від самих себе, та ще й без Бога у серці й душі?

Ви можете не погоджуватися з тим, про що пише Ярослав Мельник, але вам неодмінно сподобаються його стиль і мова. А там уже фантазуйте собі, що хочете. Письменник закликає вас стати співтворцем.

13 грудня 2015 року