Кульчиці (величне гніздів'я гетьманів) - Сушинський Богдан
Флора і Лавра (насипання валів), для захисту від турецьких нападів на село; висадження лип на валах".
Автор статті не уточнює, коли саме полководець побу-вав у рідному селі. Але, якщо зважити, що цього ж року Са-гайдачний брав участь у Хотинській війні, після якої поїхав до Києва вже пораненим і тяжко хворим, то, мабуть, слід припустити, що до Кульчиць він завітав після переговорів у Варшаві, на шляху до Хотина, де мав приєднатися до поль-сько-козацького війська. По дорозі до Варшави він навряд чи наважився б втрачати час, адже наближалася війна з турками, і слід було терміново провести переговори з королем. Інша річ – на шляху назад, після вдалих переговорів у польській столиці.
Стоп, а коли саме відбувалися переговори в Варшаві? Досліджуючи міжнародні відносини українського козацтва тієї пори, історик Володимир Сергійчук, посилаючись на польські джерела, стверджує, що "переговори тривали в сто-лиці Речі Посполитої десять днів – з 20 по 31 липня. Для ко-заків вони були успішними, оскільки король пообіцяв вирі-шити релігійну справу на найближчому сеймі. І Сагайдачний, котрий у даний час не був гетьманом (його позбавили булави на користь Яцька Бородавки – Б.С.), вважав з великим задо-воленням, що "одержав втішну для війська відповідь".
На мій погляд, саме на цій хвилі, розуміючи, що іншої на-годи найближчим часом може не трапитися, він і попрямував зі своїм невеличким обозом, у якому зберігалися дарунки для церкви, — до рідного села, до батьківської хати.
Якщо припустити, що Варшаву він залишив уже наступно-го дня після завершення переговорів, тобто першого серпня, то неважко з'ясувати, що до села він міг добутися орієнтовно 10-11 серпня 1621 року. Водночас відомо, що в останніх чис-лах серпня, неподалік від Хотина, ще до битви, в сутичці з татарами, його вже було поранено отруйною стрілою. Сло-вом, найреальніше було б визначити, що в Кульчицях, поєд-нуючи громадські та родинні справи — з відпочинком, Петро Сагайдачний перебував, орієнтовно, 11-12 серпня 1621 року.
* * *
… Що ж до появи прізвища "Сагайдачний", то й у цьо-му питанні теж одностайної думки не існує. Ви звернули ува-гу, що Аркас переконує, нібито гетьман є сином Конона Са-гайдачного, а "Конашевич" історик вважає прізвиськом, яке виникло завдяки імені батька – Конона. Проте більшість дослідників вважає, що насправді Сагайдачний — це… прізвисько, яке Петро Конашевич набув собі вже в Запорізькій Січі. На користь цієї версії свідчить і той факт, що науковцям вдалося віднайти документ з його власноруч-ним підписом польською мовою. І там написано "Конаше-вич".
Та головне, що "Конашевичем" називає його в своїх "Віршах на жалісний погреб…" і сам Касіян Сакович, якого, завдяки біографічно-інформаційній насиченості його твору, справді варто вважати провідним і єдиним прижиттєвим біо-графом нашого славетного гетьмана. Маю на увазі ті рядки його поезії, з яких автор починає відтворення життєвого шляху свого героя:
Хто б хотів достатньо тут справи описати
Конашевича Петра і на світ подати...
Хоч у нас і простий ритм, годі нам мовчати,
Того мужа гідності будем величати.
А найперше про його рід і виховання
І у молодих літах у школах навчання…
А тим часом цікаву версію щодо походження прізвища Сагайдачний віднаходимо у вже цитованому мною збірнику "Історія села Кульчиць і роду Драго-Сасів". Зокрема, автори другого розділу цієї книжки повідомляють: "Маємо власні судження щодо козацьких псевдонімів вищеназваних гетьма-нів, з гербу Драго-Сасів Кульчицьких. Петро з роду Конашів заховав відсілкове Кульчицький за псевдонімом "Сагайдач-ний". В ті часи чохол для стріл називався "колчан" або "тул" і носився справа. Чохол для лука носили зліва. А все споря-дження разом мало назву "саадак", або "сагайдак". Слово "колчан" — дуже близьке до тогочасної назви його села Кол-чич, і, аби не розкривати загалові, звідки ти походиш, де твій рід і родина, але самому пам'ятати про це, — взято псевдонім Сагайдачний. Тобто Петро Конашів Колчицький – Петро Ко-нашевич (Колчанний) Сагайдачний. Крім того, позаяк у кол-чані тримали стріли, а стріла – родовий знак Драго-Сасів, то (хоча Сагайдачний мав і інший знак гербу) псевдонім "Са-гайдачний", пов'язаний із стрілою, нагадував йому про перві-сний родовий герб. Врешті, коли дивитися на герб Сасів з відстані, — він має вигляд сагайдака".
Зрозуміло, що цю версію ніхто не здатен документаль-но ні підтвердити, ні заперечити. Проте, погодьмося, що пев-на логіка, нехай і щедро приправлені фантазією, у такому тлумаченні все ж таки проглядається.
Як би там не було, а безсумнівним лишається той факт, що походив Сагайдачний з українського православного дво-рянського роду, який навіть мав свій герб. До речі, у Польщі такі дворяни називалися "гербовою шляхтою", на відміну від "загонової", шляхетство якої гербами підкріплене не було.
У присвяченій йому статті Ю. Мицика та З. Хижняка, опублікованій у "Малій енциклопедії Українського козац-тва", походження майбутнього полководця прояснюється таким чином: " Походив (Сагайдачний) із старовинного пра-вославного шляхетського роду Конашевичів-Попелів з Підгір'я, гербом якого був "Побуг". Виявлено автографи Са-гайдачного, писані каліграфічним почерком польською мо-вою і з особистим підписом "Konaszewicz". Вірогідно, що Сагайдачним майбутнього гетьмана прозвали вже на Січі. У єдиному тогочасному зображенні гетьмана, вміщеному в друкованому посмертному панегірику, Сагайдачний зобра-жений верхи на коні, із сагайдаком за плечима.
У "Пом'янику" ( синодику) Київського Михайлівсько-го Золотоверхого монастиря (1667) міститься поминальний запис про рід Сагайдачних. Наскільки можна судити, батька Сагайдачного звали Кононом; по його смерті мати Сагайдач-ного прийняла чернечий постриг ("інокиня Мокрина"). Єли-сей, якого згадують під прізвищем Казновський, це, ймовір-но, дід Сагайдачного по матері. Дружина Сагайдачного – Анастасія Повчанська, теж зі шляхетського роду; по смерті Сагайдачного вона вдруге одружилася зі шляхтичем Іваном Піончином".
Якщо вже зайшлося про родинний стан майбутнього гетьмана, то Касіян Сакович, який доповнив свої "Вірші на жалісний погреб…" передмовою та вступом "До читальни-ка", зазначав, що Сагайдачний справді одружився зі шляхтя-нкою Анастасією Повчанською (Повченською). Щоправда, він виявив би величезну послугу, якби зупинився на цій по-статі докладніше та назвав рік, якого відбулося їхнє одру-ження. Як припускає Петро Сас, ця приємна подія в житті галичанина могла статися близько 1602-1603 років, а вже близько 1604 року в родині з'явився син Лукаш.
Одним із доказів існування цього нащадка гетьмана слугує запис у реєстраційній книзі Замойської академії, з якої випливає, що 1618 року в ній з'явився студент, що відреко-мендувався як Lucas Petri Konaszewicz. Якщо в цій розвідці не трапилося ніякої помилки, то аргумент досить сильний. Відтак хотілося б знати, як склалася подальша доля згаданого Лукаша Конашевича.
А ще дозволю собі відволіктися, аби нагадати, що За-мойську академію було засновано 1594 (1595) року в Замості, визначним польським військовим та державним діячем, ко-ронним гетьманом — головнокомандувачем польських військ — Яном Замойським ( 1542 – 1605), під командуванням якого в 1595 і 1602 роках були здійснені антиосманські походи в Молдавію. Тобто Замойський постає сучасником гетьмана Сагайдачного, не виключено, що вони були особисто знайо-мими, отож вибір гетьманом Сагайдачним цієї польської ака-демії випадковим вважати не можна. Ще одна деталь… Оскі-льки ми нічого не знаємо про якусь офіційну штаб-квартиру гетьмана реєстрових козаків у Києві, то неважко припустити, що нею слугував його маєток, розташований на Подолі.
І нарешті принципове зауваження. З легкої руки В. Го-лобуцького та інших радянських істориків, за Сагайдачним закріпилося визначення "дрібний шляхтич". Для прикладу, у своїй праці "Запорізьке козацтво" Голобуцький, у виносці про походження гетьмана, пише: " П. Сагайдачний був вихі-дцем з дрібної української шляхти Самбірського повіту".
" …Дрібна шляхта, — перегукується з ним у своїй "Іс-торії України" Наталя Полонська-Василенко, — видала з-поміж себе багато визначних діячів: Сагайдачного, Плетене-цького, Балабана… З цієї шляхти ведуть свій початок багато династій українських духовних діячів".
Але, як я вже сказав, шляхтич, який має свій родовий герб, автоматично стає членом вищої дворянської касти Польщі – "гербової шляхти". На відміну від "загонової шля-хти", яка, хоча і належала до дворянства, проте гербів не ма-ла. Саме представників гербової шляхти, до якої належав ба-тько гетьмана, та й сам Петро Сагайдачний, могли обирати до сейму; і саме гербові шляхтичі не лише мали право обира-ти на засіданнях так званого "елекційного сейму" короля, але й виставляти свою власну кандидатуру на обрання королем. Отож, гербовий шляхтич міг бути більш чи менш заможним, обіймати вищу чи нижчу державну посаду, або й зовсім не обіймати її, але він ніяк не міг належати до "дрібної шлях-ти"! Тобто гербовий шляхтич може бути "дрібним" земле-власником, "дрібним" промисловцем чи крамарем, та аж ніяк не "дрібним шляхтичем", це виключено.
І, щоб уже не повертатися до цієї теми… У пошуках хоча б якихось слідів дружини гетьмана Анастасії Повчансь-кої я звернувся до роману української письменниці Зінаїди Тулуб "Людолови". Доленосній зустрічі Сагайдачного та юної Насті в цьому творі присвячено цілий розділ "На хуторі Повчанських". Саме там віднаходимо і її, чи то списаний з якогось художнього полотна, чи власною фантазією пись-менниці витворений, портрет: " Була вона струнка, міцна, років вісімнадцяти, з розкішною каштановою косою і чорни-ми імлистими очима. Тонкий носик з горбинкою і нервовими ніздрями, трохи піднята верхня губа і брови серпами – все виявляло гордовиту, непокірливу натуру, а добре розвинене підборіддя – силу волі й стійку вдачу".
Відомо, що у своєму заповіті Сагайдачний опікунами дружини Анастасії визначив митрополита Іова Борецького та свого наступника Оліфера Голуба. Втім, вдова недовго по-требувала їх опікунства, оскільки вже за два роки вийшла заміж за шляхтича Івана Пйончинського (так визначає його прізвище П.
