т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Всі до нього: - А що там? - Що случилось, діду? Прибігають Сидір і Савка.

Д. Палькарась. Ой, гадюка, хлопці!.. Здається, вкусила... Так шось по нозі... той...

Савка. Та не може буть?! Шукай ломаку! Де вона?

Сидір. Та яка гадюка? Де вона візьметься тут.

Савка. Ого! Де візьметься! Тут іх хоч в оберемок в’яжи... Стій, стій щось полізло... Давай дрючка... Ось сюди... Втекла гадина... А вкусила, діду?

Д. Палькарась. Та, здається, не вкусила...

Сидір. Та яка там гадюка! Чого б вона тут була? Щось привиділось діду, а він уже...

Савка (ображено). Овва! А ти забув, як торік у Майстеренка в економії на току гадюка вкусила Василевого Андрійка? Забув?

Сидір. Так тож на току, а це в степу.

Савка. Ну, та що?

Сидір. Та те, що...

Раптом насуває йому на ніс картуза й тікає вліво. Савка женеться за ним. Останні парубки, ліниво сміючись, помалу йдуть за ними. Д. Палькарась ходить, зідхаючи. Тихо справа виходить Семен.

Семен (підходить до д. Палькарася, шепотом). Дайте, дядюшка, вашу свитку... Скарєй... Нада прикрить... шоб не впознав хто.

Д. Палькарась. А де ж... та?

Семен. Тут, січас, жде... Скарєй!

Д. Палькарась (скидає з себе свиту, дає). От мороку видумали і собі, і другим... Ех!

Семен. Нічого... Чиркуна ще не було?

Д. Палькарась. Ні... Не було.

Семен. Так ви, дядюшка, как я буду з нею лізти в курінь, крикніть, мол, хто там... А потом усьо врем’я громко говоріть тут. Нада, понімаєте, шоб вони спужались і лежали тихо... Я вже не вилізу й буду з ними. Понімаєте? Постарайтесь, дядюшка...

Д. Палькарась. Та вже стараться буду, ну, не до душі мені... Ех!

Семен. Нічого, нічого... Так їм і нада, дядюшка... Нада ще не так з ними... Нада... Ну, нічого... Так глядіть же. (Швидко йде назад.)

Д. Палькарась. Ех!.. (Ходить.)

Через якийсь час з’являється Семен і постать замотана в свиту з головою. Семен лізе перший у курінь, тягне за собою постать.

Д. Палькарась (голосно). А хто там?

Постать швидко влізає за Семеном.

Д. Палькарась (голосно). А покою од їх немає. Спать не дають чоловікові. Дня їм немає та ще вночі... Ех, боже мій, боже мій! (Раптом подвищує голос.) А куди ти там? Чи єсть розум у тебе? Кого?. Семена?... Нема тут Семена. А нащо він вам?.. Нема, нема...

З’являється Душа.

Душа (здивовано до нього). До кого це ви, діду?

Д. Палькарась (розсердившись). «До кого, до кого!» До тебе! От до кого... Здурів дід та й говорить... Говорить тут, хай ви показитесь усі разом та й зо мною. Бач..

Душа. Та чого ж ви сердитесь? А ви зробіть так з своїм серцем, шоб не сердитись, ха-ха-ха!

Д. Палькарась. А ти вчи мене. Молода ще трохи. (Помовчавши, спокійніше.) А шо ти думала, я довго буду сердитись? Мені шо? Ото. Ну, говорив собі тут, то шо? Язик мені од того однявся? Хай собі... Хоч ногами догори ходіть, то я чого буду сердитись? Мало я на віку своїм сердився? Буде з мене. Хай дурніші сердяться та лютують, а мені покою в серце вже треба.

Душа (раптом повертається уліво). А стійте. (Слухає.) Ніби кіньми щось приїхало... Що воно може буть?.. Може, стражники? Де Семен?

Д. Палькарась. Які стражники!.. Семена нема. Не бійсь за Семена. То щось друге..

Душа (прислухається). Ідуть у цей бік... (Чути гомін багатьох голосів і якісь крики.) А шо воно? Скликають ніби.. Ой, боже мій, а шо як це за того попа!

Д. Палькарась (хвилюючись, ходить). А, дурна тебе мама родила... «За попа».

Душа. Ой, побіжу!..

Біжить уліво. Крик і гомін наближаються.

Д. Палькарась (голосно). А шо там? Га?.. Шукають? Кого?.. Шукайте, шукайте...

Швидко виходять Чиркун, Корчунов, д. Самійло, Тимошка, Тетяна і багато робітників за ними.

Чиркун (голосно). Семьон!

Корчунов. Який Семьон? Якого Семьона? Де ж той, що ти говорив?

Чиркун (злорадно посміхаючись). Січас, барин, січас. Семьон! От і он... Січас. (Одходить до кабиці.)

Семен (вилізши із куріня, голосно, піднято). Тут... А! Єсть?. Харашо... (До куріня.) Ану ви там! Вилізайтє-ка сюда.

Корчунов (непорозуміло). Що тут таке?

Семен (нахиляється в курінь і виводить одну фігуру в свиті, потім другу в хустці). Не бойтєсь, нє бойтєсь... Виходьте. Так. Одна. Січас другая... Вася, смотри, шоб не втекла... Пожалуйте, пожалуйте.

Чиркун (швидко несе в руках пук соломи, кладе на землю перед курінем і запалює). Огоньку нада. (Злорадно сміється.)

Семен (здирає з постатів хустку й свиту). Не стісняйтесь, ето ваш папаша і любовничок. Ха-ха-ха-ха-ха!.. А папаша, а папаша! (Показує обома руками.) Ха-ха ха!

Корчунов (оторопіло). Что такое? Серафима, Ганя.

Семен. В гості до мінє прийшли... Ха-ха-ха! Обидві разом.

Серафима. Ах, ти ж подлец!

Семен. Ха-ха-ха! За шо, баришня?..

Корчунов (ніби спокійно до Серафими). Ты как сюда попала?

Серафима (злісно). Пришла! Вот как!

Чиркун.