т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Серафима. Зараз. (До Семена тихо.) Коло Кривого Яру.
Семен. Харашо.
Серафима хутко йде.
Семен. Дядюшка Самойло! Підождіть!
Д. Самійло (забачивши дівчину, грізно). А ти тут? Геть мені додому! Але ж і люд який! Ти її посилаєш, а воно тобі...
Семен. Стойте, дядюшка Самойло! Пущай погуляє! От який ви стали строгий. Та й ви погуляйте з нами. Румочку!
Д. Самійло (з важністю). Ая, ая... «Румочку» Ото б я таки й пив з вами румочку... Маю для того час. Ая.
Дівчина виглядає з-за рогу. Семен їй робить знаки, щоб ховалась за людей.
Семен. Е, шо там «час»! Сьогодні неділя. Випийте, дядюшка! За упокой попівських грошей. Вам же так жаль їх було. Вєрно. (Наливає.) Пожалуйте.
Д. Самійло (скоса поглядає на горілку. Музики замовкли, ще як ішла Серафима). Ая, попівських грошей... Або то мої гроші? Чому би я мав їх жаліти?
Семен. Вєрно. І я так кажу. Пийте. Не обижайте нас.
Д. Самійло. А хто вас обижає? Хе-хе-хе!.. Ну, та вже, як той казав, аби ся пило, а чарки ся не цурай. Ая. Ну, дай же боже...
Семен. Дай боже.
Швидко шепоче на вухо Тимошці. Той здивовано дивиться на нього, але Семен штовхає його. Тимошка, зареготавши, йде до музик, щось говорить їм, потім парубкам, дівчатам. Всі спершу дивуються, потім сміються й готовляться до чогось. Чути сміх, шепотіння і слово «Кицю».
Семен. Може, ще румочку, дядюшка Самійло?
Д. Самійло. Ні, ні, годі... Ая... Годі.
Семен. Ну, тепер вам заграють вашу любиму. Вам колись грали. Ану, хлопці!
Д. Самійло. Ага!.. Ну-ну! (Задоволено й з важністю.) Я люблю...
Тимошка й Тетяна стають у круг і танцюють, співаючи під ахання й акомпанімент музики «Кицю». Д. Самійло спочатку благодушно посміхається, далі робиться серйозним, нарешті, розібравши, раптом плює, повертається і йде. Пісня переривається загальним реготом.
Семен. Ха-ха-ха! Дядюшка Самойло! Дядюшка Самойло!.. Ха-ха-ха! Не спонравилось. Валяй, хлопці, далі! Валяй так, як співали тада на таборі. Помните? Мені так нравиться. Жарте!
Тимошка. Жар, хлопці!
Співають далі «Кицю». Семен підходить до дівчинки, що сховалась таки і щось говорить їй. Та хитає головою й біжить управо. Семен іде далі, поглядаючи на вікно.
Тимошка (скінчивши). Годі! Ну!
Дівчата: Тепер вальця! Вальця! Атож, вальця!
Тимошка. Вєрно! Вальця! Грай вальця! (Співає й крутиться:)
Шивертом-вивертом пішов дід вальця...
Чиркун (сидячи на дубках до Семена, що проходить повз його). Ну, как дєло.
Семен. Ого! Нашє дєло весело везьоть! Будем, Вася, сміятьця! Ха-ха-ха!.. Танцюй, хлопці! Веселєй! Танцюй так, тої... Е-ех! Давай, Тимошка, вип’єм. Пєй, брат, з босяком, не стидайся. Кадась і босяк тебе одблагодарить... Та хлопців, дівчат угощай... Не жалєй дєнєг, вони босякам легко достаються...
Музики грають вальса. Починаються танці. Семен п’є з пляшки й сміється. З’являється Ганя. Стає на розі й дивиться на танці. Дівчинка ховається за спини.
Семен (якийсь час не бачить її, потім озирається й, помітивши, голосно говорить): А, Ганя! Драстуй!
Ганя напружено, насторожено дивиться на нього.
Семен (ласкаво, ніби байдужним голосом). А чого ж ти так далеко стала? Іди ближче. От тут і сісти можна. А то, може, потанцюєш? Вєрно.
Всі озираються й з цікавістю дивляться на них, навіть ті, що танцюють. Тільки музики страшно серйозні й не звертають ніякої уваги.
Ганя посміхається з таким виглядом, який ніби говорить: «ну, що ж? Думаєш, не піду? Отже й піду»,- іде до дубків і сідає.
Семен. От і харашо... (Помалу підходить до неї і якийсь час мовчить, дивлячись на танці.)
Ганя нервово мне фартух, але пильно дивиться на танцюючих.
Семен. Можна коло тебе сісти?
Ганя (одсовуючись трохи). А чого ж... (Одкашлюється.) А чого ж не можна?
Семен. Сядем, значить... (Мовчить.) Ну, як? Добре тобі?
Ганя (не дивлячись на нього). Добре.
Семен (про себе посміхається. Після павзи). Ну, а старий... как? Справляється?
Ганя (не зрозумівши, зиркає на нього й на хвилину задержує погляд, одвертається). Як справляється? У чому?
Семен. Да... нащот любови? Хм!
Ганя (мовчить, потім з задором). Справляється.
Семен. Так. Молодчина, значить.. Молодчина, старик.
Ганя встає, хоче йти.
Семен (серйозно, поспішно, але так, щоб не помітно було другим). Стой! Не ходи. Більше не буду. Сядь. Хочу щось сказать. Сядь, говорю.
Ганя (сідає). Мені тра йти.
Семен. Успієш. Подожди... Сказать нада слово-два. Повернись до мінє.
Ганя. Я й так можу слухать.
Семен. А я прошу, повернись.
Ганя. На нас ся дивлять.
Семен. Плювать. Я ж цілувать тебе не буду...
Ганя помалу, непомітно повертається до нього. Дивиться йому в очі й одвертається.
Семен. Ех, Ганю! Ще луччою стала... Не на сонці вже... Ну-ну, не буду! Посмотри на мінє...
Ганя. Не хочу.
Семен. Трудно?
Ганя. Не хочу дивитись. Нащо?
Семен. Нічого, мол, уже не поможеться? Слиш, Ганю, хочу об
