т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Жанна д’Арк. От що!.. Ага! Добре, що згадав. Слухайте, серце, вона неодмінно хоче взять на себе «функцію» кидання під стіну. Неодмінно треба одговорить її від цього. Вона подвигів шукає. Чудово. Тільки нетреба, щоб ці подвиги були смішні. А крім того, вона ще може попсувати всю справу: бомби до стіни не донесе, розірветься у неї в руках, її к лихій годині пошматує і весь побіг провалить. Треба їй говорити, що вона призначена для іншого, а покищо вона своєю красою не одне ще пролетарське серце зворушить. Погано тільки, що деякі серця занадто вже ворушаться. Ну, та де ліс рубають, там і тріски летять. Так от, любчику, майте це на увазі, як будемо сьогодні рішать справу. А сьогодні треба неодмінно все скінчить. Публіка в тюрмі хвилюється, жде, може дурниць накоїти. І сами ви будьте хорошим, не гальмуйте справи. Центральний Комітет доручив мені цю справу і я мушу її довести до хорошого краю. Не кладіть же мені свині, голубе, і сами себе не ставте в смішне становище.

Трохим. Слухайте, тільки, будь ласка, нікому нічого про це... Я вам, як відповідальному організаторові сказав, щоб не думали чого. Це моє інтимне життя і я не хотів би, щоб...

Цін. Марк. Я розумію, я розумію, будьте спокійні...

Трохим. А потім... Ви - справжній Цінність Маркович... Як це у вас по-торговому усе математично. «Треба держать її на цій мрії, бо це для нас корисно»... Може, й корисно, не знаю, тільки я вам не ручаюсь за себе. Накипить, скажу всю правду й каюк. Не обіцяю. Не можу підраховувать. Ніколи не торгувавсь і торгуватись не буду.

Цін. Марк. Невже не торгувались? (Сміється). Ех, ви, дворянчики! Ну, а як ви думаєте, через що Леонид більше подобається Марусі? Га? (Трохи мовчки дивиться на нього). Ну, от розміркуйте, через що? Так бог дав? Га? Того, голубчику, що Леонид уміє торгуватись. «Накипить і всю правду скажу». Ех, ви! Їй ваша правда потрібна, як сироті трасця. Ви їй дайте ту цінність, що дає Леонид, от тоді й сторгуєтесь. Дайте їй любов до її високої душі, не кажіть, що вона програму перебріхує, от і побачите... Життя, любчику, базар. Хочеш бути багатим? Виходь з товарами, торгуйся, обмінюй, рости, сам давай і у других бери. А як сам не маєш нічорта, то й візьмеш чорта пухлого. Так було, так буде до кінця віку.

Трохим (лягаючи на траву). Слухайте, ви вже написали свій курс торгової філософії?

Цін. Марк. Ні, ще не написав. Ще не написав. Часу нема. От як ще трохи повозюсь з такими організаціями, як ваша, та попаду в тюрму,- отоді вже напишу, неодмінно напишу. Ну, говоріть: будете строїть дурниці? Ідете на побіг?

Трохим. Та чорт вас бери, іду!

Цін. Марк. Ну, от, так би й давно. Вчить вас, пістолетів, треба. От ви прийдіть до мене вільним часом, я вам прочитаю лекцію своєї філософії, може не таким диким будете...

Трохим (сміючись). Е, ні! Я вже лучче бомбу піду кидать...

Цін. Марк. А розум...

 

За сценою оплески. Цінність Маркович і Трохим разом озираються.

 

Цін. Марк. (придивляючись). Скінчила, чи що?.. Ні, щось дуже швидко. Щось сталось наче... Чи не істерика? З нею це може бути... Іде сюди, лице незадоволене, знервоване...

Трохим. З Леонидом.

Цін. Марк. Да, щось говорять... Гаряче... Дивно. Щось трапилось. (Серйозно й поспішно до Трохима). Ну, так слухайте, любчику: значить, ідете? Чуєте?

Трохим (дивлячись у лісок, неуважно). Чую. Щось справді сталось. Робітники дивляться їм вслід...

Цін. Марк. Да, да... Тільки слухайте сюди: Марусі бомби ні-за-що не давать. Чуєте?

Трохим. Розуміється.

Цін. Марк. Потім зараз же тут в ліску треба обсудить, як бути з тюремними. Їх обов’язково треба завтра ж сповістить про день. Не пізніше.

Трохим. Якщо ми щось вирішимо.

Цін. Марк. Треба вирішить, треба! От я тільки боюсь, що не можна буде завтра сповістить їх. Побачення тільки по п’ятницях, значить - ще чотири дні. Поштою не можна... Ех, біда!.. (Тихіше.) Ну, так, любчику, не строїть дурниць! Чуєте?

Трохим. Та добре.

 

Входить хутко Маруся, за нею Леонид.

Маруся - дуже гарна, молоденька дівчина, з великими, надхненими очима. Дуже нервова, нездержана. Говорить іноді піднятим тоном, високим стилем, особливо - як хвилюється.

Леонид - худощавий, з блідо-матовим лицем, трохи згорблений; невеличка гарна борідка; короткозорий, носить пенсне, яке часто витирає, кліпаючи очима. Часто має вигляд здивований; надто коли сердиться.

 

Маруся. Не вірю! Не вірю! І я вас прошу, лишіть мене одну! Я не можу!..

Леонид. Але ж, Марусю, це просто чудно... Хіба ж можна так?

Цін. Марк. Що таке? Що там сталось?

Леонид. Товаришка посередині перервала свою промову й пішла...

Цін. Марк. Через віщо?

Леонид (мнучись). Я, право, сам не знаю. Робітники дуже вражені...

Цін. Марк. А ви їх так і покинули? Ідіть же швидше назад і заспокойте їх. Скажіть, що товаришці зробилось погано, що вона спочине й зараз прийде.

Маруся (сівши на траву під деревом, нервово). Я не прийду більше!

Цін. Марк. (моргаючи Леонидові). Ідіть, ідіть, любчику... Товаришка заспокоїться... Я їй скажу пару солодких слів.

Маруся. Я хотіла б зостатись сама.

Цін. Марк. (киваючи Леонидові). Ідіть, ідіть. Та й ви, Трохиме... Ідіть, заспівайте з ними щось... А мені треба з товаришкою дещо конспіративно побалакать.

 

Леонид помалу йде, за ним Трохим, озираючись на Марусю.

 

Цін. Марк. (присідаючи коло неї, м’яко). Я на одну