т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.

- Ну, а єслі б... Ну, а якби я захотіла, щоб ви випили - випили б? - умить повернулась вона до нього й гостро подивилася в вічі. Микола трохи здивувався.

- Що це вам прийшло таке в голову?

- Так... Я хочу знати...

- Хм... Мені здається, що ви такого не захочете... Не думаю, щоб...

- Ну, а якби? Випили б? - перебила вона його.

- Та навіщо вам такого бажати?

- Ну, так... Випили б?

- Їй-богу ви сьогодні якась чудна... Що з вами?

- Нічого. Ну, от я хочу, щоб ви зараз пішли в столову й випили... Ну, я хочу! - нетерпляче тупнула вона ніжкою.

- То я... може, й не піду,- протягнув Микола.

- Не підете? Чому?

- Ну, «чому»! Я ж говорю вам: гидко це...

- Ну, а як я хочу, щоб ви зробили гидко?.. Ну, хочу, хочу! От я зараз вам говорю: Миколо Степановичу, я хочу, щоб ви пішли в столову і зробили для мене гидко. Вип’єте?

Микола тільки знизнув плечима.

- Ну?.. Что ж молчіш? Сдєлаєш? Да? Я так хочу... Еслі любіш, сделаєш... Ну? - зашепотіла вона.- Я хочу, чтоб ти для менє на всьо пошол, слишіш? Вип’єш? Да!

- Чудне бажання,- почав Микола, але вона зараз же перебила його:

- Ну, я так бажаю, я так хочу... Слишіш? Ти должен ето сдєлать... Ти мой!

- Дивно! - знов рушив він плечима, почуваючи, що голова йому починає крутиться.- Як же я... буду пити?.. І з ким? Для чого?.. Я нічого не розумію... Всі ж мені чужі...

- Нічого! - скрикнула Галя задоволено, й по гарному, ще трохи червоному лиці її пробігло знов щось звіряче й дике.- Я вам зараз найду компаньйона!

І налагодилася вже йти.

- Але, може, я його зовсім не бажаю! - зупинив її хутко Микола.

- Ну, то вибирайте, кого хочете... Скоро!

Микола став перебігати очима з студентських сюртуків на цивільні й зупинився на Фомушці.

- Коли так,- промовив він,- то нехай буде Фомушка. Однак він сумує... Треба його розважити. Хоча він мавпи не вигадає, але все таки симпатичний і простий хлопець… Пожалуста Фомушку.

- Так, значіт, Фому Лукіча? - спитала Галя і злегка повернулась, не дивлячись на нього.

- Фомушку, Фомушку!

Хвилин за три приємно здивований і радий до послуг Фомушка вже стояв біля Миколи.

- Ну, ось вам і компаньон! - промовила Галя, не дивлячись на них.

Миколі було трохи ніяково перед Фомушкою.

- Я к вашім услугам! - додав той, привітно всміхаючись.

- Так ми ще побачимось,- аби лиш сказати щонебудь звернувся Микола до Галі.- Дві чарки недовго...

- Больше нє думаєтє? - хитро вставив Фомушка, маючи його слова за facon de parler.

- Конечно, побачимось! - здивувалась Галя.- Жду вас через четверть часа, не більше... Чуєте?

Микола й Фомушка уклонились і вже націлилися йти, як Галя, щось наче згадавши, хутко покликала Фомушку.

- Сію мінуту! - кинув цей Миколі й побіг до неї.

- Пожалуйста, там под вліянієм паров єщо нє проболтайся… - прошепотіла Галя.- Я етого нє хочу... Слишіш?

- Боже сохрані! І язик прікушу!

- Ну, іді.

«Мабуть просить, щоб не давав мені пити багато,- думав тим часом Микола з ніжною подякою.- Голубонька моя мила!»

- Альон! - крикнув Фомушка, підходячи до нього і прямуючи просто в їдальню.

III

А в їдальні картина зоставалась та сама, тільки трошки відмінилася: в кутку, біля дверей, що вели до спальної, замість трьох стільців, стояв невеликий стіл. Той стіл, мета для сіреньких свідків вінта, спокуса для сумирних салопниць і розвага нещасливим у картах, накритий був білою скатертю і так тісно заставлений випивками й закусками, що, здавалось, маковому зерну ніде було впасти.

- Куда ето? - зупинив їх Сухобрієв.

- На «репетіцію»! - весело одповів Фомушка, киваючи на стіл, якому сам Єремей Афанасієвич дав таке назвисько.

- Как!? І Ніколай Стєпановіч?

- А что ж! - жваво, але якось роблено засміявся Микола.- Нужно випіть!

- А ви ж умєєтє?

- Ого!

- Да гляді мнє там, надризгайся как конь,- не повертаючи голови від карт, невдоволено промовив дідусь, батько Фомушчин.- Для-раді торжества...

Миколі зовсім ніяково стало.

- Нє бойтєсь! - заспокоїв батька Фомушка.- Нє малєнькій... «Малий нє дурак, знаю сладіть с кєм і как!» Ідьомтє, Ніколай Стєпановіч!

- Разрєшілі, значіт? - звернулась до нього Варвара Карпівна, коли той проходив біля неї.

- Да, нємножко... Хе!

- І прекрасно, і прекрасно! - похвалила вона.- А то держітєсь такім постніком, что ужас.

- А вот ми сєйчас!..- хитнув Фомушка до стола головою і клацнув пальцями.

Стіл, на радість Миколі, стояв оддалік усіх, так що, як тихо говорити та ще сісти спиною до салопниць, то вони не могли нічого ні почути, ні побачити, хоч би витягували шиї, як гуси.

«Але становище все таки паскудне,- думав Микола, сідаючи за стіл і почуваючи на собі погляди і салопниць, і всіх.- Ніколи не пив, удавав святого і... Ех!»

- Я думаю, спервоначалу простой? - звернувся до нього Фомушка, беручись за графинчик, уже надполовинений.- Как то, знаєтє...

- Всьо равно!

- І я так думаю... Ну, боже благослові... Ох, чуть нє разліл... Ну-с... За ваше здоров’є!

Микола одразу перехилив і проти волі здригнувся. Пекуча течія якось гостро пройшла по горлі й розлилась вогнем по всім тілі. Одразу страшенно схотілося їсти.

- Сєльодочкі, Ніколай Стєпановіч,- присунув тарілку Фомушка, витираючи губи. Микола жаденно вхопився до «сєльодочкі».

- Послє пєрвой нє закусивают,- наливаючи знов, привітно всміхнувся Фомушка, сам справді не закусюючи.- За ваше здоров’є!

- За ваше также!

«Правду кажуть, що друга йде вже лекше!» - всміхнувся про себе Микола, смаковито уплітаючи оселедця і скоса подивляючись на смачну шинку,