Марні зусилля кохання - Вільям Шекспір
Дюмен
Незвичайний Помпей!
Бойє
Знаменитий Помпей!
Бірон
Більше, аніж великий, великий, великий Помпей! Величезний Помпей!
Дюмен
Дивіться, Гектор тремтить.
Бірон
Помпей розгнівався. Давай, Ата! 110 Давай, Ата! Цькуйте їх, цькуйте!
Дюмен
Гектор викличе його на бій!
Бірон
Навіть якщо у нього крові не більше, ніж на ковток блосі.
Армадо
Клянуся обома полюсами, я викликаю тебе на бій.
Довбешка
Я не битимуся палицями, я посічу його мечем. Дозвольте знов узяти мою зброю.
Дюмен
Звільніть місце для розгніваних героїв!
Довбешка
Я битимуся в самій сорочці!
Дюмен
Відважний Помпей!
Метелик
Хазяїне, дозвольте мені розстебнути вас. Хіба ви не бачите, що Помпей роздягається для битви? Чого ви ждете? Ви згубите свою репутацію.
Армадо
Сеньйори та воїни, даруйте мені, я не хочу битися в сорочці.
Дюмен
Ви не можете відмовлятись: Помпей кинув виклик.
Армадо
Клянуся, і можу, і відмовлюсь.
Бірон
З якої це причини?
Армадо
Відкрию вам голу правду: в мене нема сорочки. Я ношу на голому тілі шерстяний камзол, як волосяницю, заради покаяння.
Бойє
Справді, це було накладене на нього в Римі, бо в нього нема білизни. Відтоді, присягаюсь, він і не носить нічого під камзолом, окрім Жакнетиного рушника для витирання посуду, і носить його на серці як запоруку любові.
Входить Меркад.
Меркад
Принцесо, хай спасе вас бог!
Принцеса
Будь ласка,
Меркаде, хоч розбили ви забаву.
Меркад
Засмучений я тим, що маю звістку
Сказати вам сумну. Король, ваш батько...
Принцеса
Помер? О боже!
Меркад
Так. Я все сказав.
Бірон
Герої, вийдіть! Сцена спохмурніла.
Армадо
Що ж до мене, то я тепер зводжу дух. Я побачив промінь загибелі крізь маленьку щілинку розсудливості. Але я ще помщуся, як личить солдатові.
Герої виходять.
Король
Що вирішить високість ваша?
Принцеса
Бойє, готуйтесь! Їдемо вночі.
Король
Благаю, панно, залишіться з нами.
Принцеса
Готуйтеся, кажу! Сеньйори славні,
Я дякую за всі турботи ваші
І сподіваюся в душі печальній,
Що зволите ви, мудрістю багаті,
Пробачити нам витівки нестримні.
Якщо ж вели ми з вами надто смілі
Розмови про життя, то ваша добрість
І винна в тім. Прощайте, володарю!
Забракло слів - німіє з горя серце.
Даруйте ж і мені нещедру вдячність
За здійснення моїх прохань великих.
Король
Минає час, і надзвичайно швидко
Він під кінець прискорює події
І часто вмить розв’язує все те,
Чого раніш звершити не вдалося.
І хоч скорбота на лиці в дочки
З усмішками любові несумісна
При намірах її святих і чистих,
Але якщо любов уже прийшла,
То хай журба похмура й справедлива
Її не тьмарить. Розумніше буде
Після біди новим радіти друзям,
Аніж за втраченими вболівати.
Принцеса
Не розумію вас, глуха від болю.
Бірон
І скруха теж почує щире слово.
Ви королівські натяки збагніть.
Ми ради вас не шкодували часу,
Зламали клятву. Ваша врода, панни,
Переродила нас і нашу сутність
Усупереч усім змаганням нашим.
Коли ми й мали щось таки смішне,-
То це тому, що і любов незвична,
Примхлива, як дитя, гаряча й горда.
Зродившись із очей, вона, як очі,
Всіляких повна образів та форм,
Що міняться із швидкістю тією,
З якою очі враження міняють.
Якщо ми з променистою любов’ю
З’явились на небесні ваші очі,
Зламавши клятву, скинувши поважність,
То ваші очі нас на це штовхнули,
Вони ж у цьому й винні. Тим-то, панни,
Якщо вже спричинили ви кохання,
То й помилки - також. Ми клятву раз
Порушили, щоб вірність зберігати
Навічно тим, хто нас до цього змусив.
Ось так відступництво, по суті грішне,
Саме очистилось і стало благом.
Принцеса
Послання ваші, сповнені любові,
Дарунки ваші - посланців кохання -
Ми сприйняли дівочим розумінням
Як ввічливість люб’язну й жарт забавний,
І спосіб весело провести час.
І цим обмежилась повага наша,-
Зустріли ми насмішкою любов,
Бо в ній помітили саму насмішку.
Дюмен
Були й не жарти у посланнях наших.
Лонгвіль
І в поглядах...
Розаліна
Ми їх не так збагнули.
Король
То подаруйте нам своє кохання
В останню хвилю.
Принцеса
Строк малий занадто,
Щоб уложить довічну нам угоду.
Ні, мій королю, часто ви грішили,
Ламали клятву; тож, коли готові
На все заради мене та любові,
Якої ще нема,- зробіть таке:
Не присягайтесь, а знайдіть негайно
Занедбаний пустельний монастир,
Далекий од мирських розваг і світу,
Побудьте там, покіль дванадцять знаків
У небесах річне зазершать коло.
Якщо самітницьке життя суворе
Палкі бажання ваші не остудить
І від нужди й постів не зблякнуть в холод
Яскраві квіти вашої любові,
А й після злигоднів цвістимуть пишно,
Тоді, коли скінчиться рік, приходь
І вимагай від мене по заслузі;
Клянусь рукою, що твою стискає,
Твоєю буду; а з цієї миті
Сама замкнуся у сумній оселі,
Де литиму гіркі скорботні сльози,
Покійного спогадуючи батька.
