У дзеркалі життя й літератури - Чуб Дмитро

І знайоме вікно — закрите. Ти троянди жбурнув на балькон, Але впали додолу квіти...

Будеш знову не спати всю ніч. Задрімаєш — вона присниться. Найдорожче з усіх облич 7 найглибшого болю криниця.

А назавтра дізнаєшся: та Ким живеш ти цієї миті, Взагалі тебе не нам'ята, Ніби ти не існуєш на світі...

Ігор Качуровський

У Качуровського не знайдемо повторень попередніх тем, виразів, а мова оригінальна своєю метафоричністю, порівняннями, епітетами: Займається й гасне світань ореол. А вгорі — рожевим легким розчерком — хмаринка. Наосліп за вікном ніч пролетить. Або: В намітці білій ніч, ясна і тиха, із місяцем бере таємний шлюб. Граблями гострими антен телевізійних безмовні настовурчились доми. Далеч моря — як відкрита брама.

Не меншою майстерністю відзначаються й численні переклади з інших мов. Серед чужих авторів бачимо величезну кількість поетів різних країн: Ґете, Бартош Папроцький, ІОліюш Словацький, Юліян Тувім, Петр Безруч, Анна Ахма-това, Іван влагін, Лідія Алексеєва, С. Ессенін, Борис Пастернак, Шарль Бодлер, Альфонс Піше, Аветік Ісаакян, Умберто Саба, Омар Хайям та інші.

Та ось перед нами на столі вже готова до друку нова збірка поезій "Свічада вічносте", куди входять оригінальні поезії і переклади з інших мов, зокрема з італійської, еспансь-кої, польської, російської, білоруської, французької та німецької.

Великим здобутком Ігоря Качуровського є переклади з італійської мови видатного поета, представника доби Відродження, Ф. Петрарки, що наш перекладач здійснив з оригіналів (Сторінки з "Каннцоньєре" і фрагмент з його латинської поеми "Африка"), дотримавши аристократичної вишуканосте Петрарчиної лексики і зберігши принцип перекладу, рядок у рядок та сонетну форму. Як відомо, дотеперішні переклади Петрарки українською мовою в Україні робились з російських перекладів або з так званих підстрочників.*

Але доробок нашого автора не вичерпується згаданими виданнями, дослідженнями, лекціями, радіо-скриптами: на його полицях лежить іще чимало готових рукописів — збірників, які він упорядкував, антологій, літературознавчих праць. ї> десятки, а серед них такі, як "Вибраний Микола Руденко" (упорядкування і передмова), "Поезія самвидаву", "Основи аналізи мовних форм (стилістика), "Фоніка", "Вступ до порівняльної метрики", "Основні функції літератури", "Антологія світової поезії в українських перекладах", "Україський соне-тарій" — антологія, "Від романтиків до дисидентів" та інші.

Важко перелічити всіх тих літературно-наукових скарбів, що створив наш автор і велика частина яких чекає видавців. Тож і цей короткий огляд життя і творчости д-ра Іго-хзя Качуровського, показує, що він є видатний творець літератури, визначний український науковець і в несприємливих обставинах свого життя вклав багато плідної праці в скарбницю української культури.

* Цей великий збірник перекладів поезій Петрарки вже перебуває в друці.

ТВОРЧІСТЬ ЛІНИ КОСТЕНКО НА ТЛІ СУЧАСНОСТИ

(Маруся Чурай та Неповторність)

Після того, як Ліна Костенко на судовому процесі Чорно-вола у Львові піднесла йому квіти, минуло багато років. Здавалось, що після виходу її третьої збірки поезій Мандрівки серця (1961 рік), яку, як подає ж. Дніпро, розпродали в Києві за кілька днів, соцреалістична облога зовсім закрила поетесі дорогу до сторінок преси й видавництв. Причиною бойкоту її творчости був не тільки її сміливий вчинок у Львові, а й її талановиті й сміливі поезії, в яких було сказано про дійсність багато гіркої правди, що межувала, а часом і перевершувала своєю майстерністю й найкращих поетів-шестидесятників, до яких і вона належала, як Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Іван Світличний, Віталій Коротич, Іван Драч, Ігор Калинець та інші. Можливостям тимчасової відлиги сприяла смерть Сталіна в 1953-му році.

Отже після смерти Сталіна протягом майже 10 років можна було друкувати відносно вільно. Поети й письменники на деякий час відчули, що впав страшний камінь, і почали з острахом, оглядаючись назад, випростовувати свої спини, свою літературну майстерність та ідейність. Почали сміливіше згадувати в творах про голод, навіть про концтабори, заслання, почали писати чудові поезії про красу української мови, рідного краю, натякати на злочини Сталіна. Тоді ж реабілітували десятки письменників, розстріляних та висланих до концтаборів. Появилась низка цінних видань.

Але Микита Хрущов і комуністична партія злякались, щоб разом з Сталіном новий літературний та політичний рух не викинув з ночов і самого комунізму та ідеї єдиної неділимої Роси, і почався новий натиск на літературу. Але початий рух до волі тяжко було спинити відразу. А вже появилася серед шестидесятників ціла низка нових імен, зокрема поетес, як Любов Забашта, Ірина Жиленко, Ганна Чубач, Ольга Марунич, Леся Клименко та інші,

А яка задуха панувала в літературі раніше, за життя Сталіна, бачимо з підсумків, які зробив поет і літературознавець Богдан Кравців у передмові до Антології нової української по-езїі*. У збірникові, що вийшов у 1951-му році, пише він, що із 63 поетів, що надрукували там 474 вірші, 44 в своїх віршах згадували Сталіна, 19 — вихваляли Сталіна, як наймудрішо-го батька народів у 26 віршах, 25 авторів хвалили Леніна, інші славили Москву, і тільки 14 віршів можна було зарахувати

* Богдан Кравців. Шістдесят поетів шістдесятих років. "Пролог", 1967.

до лірики, серед яких тільки один був присвячений Києву.

Тимто так з полегшенням і так буйно під час відлиги почали з'являтися талановиті поетичні молоді голоси, а серед них чи не найсміливіший і найталановитіший був голос Ліни Костенко.

Народилась вона 19-го березня 1930 року в містечку Ржи-шеві на Київщині, в родині вчителя. Від 6-х років життя вже перебувала в Києві, де закінчила середню школу, навчалась в Київському педагогічному інституті. А від 1952 року протягом 4-ох років — в Московському літературному інституті, який закінчила в 1956 р. з відзначенням.

Повернувшись до Києва, працювала в Київській кіностудії як сценарист. Вірші почала писати ще з дитячих років, а, маючи 15 років, вже друкувалась в молодечих журналах. Перша її збірка Проміння земіі вийшла в 1957 році. Для неї випала щаслива пора відлиги, і вона змогла відразу звернути на себе увагу своїми сміливими поезіями, що не мають голої пропаганди, але оригінальні тематикою, майстерністю. Уже в цій збірці знаходимо кілька поезій, що характеризують її талановиту творчість. Такою, найперше, є поезія Висота. Поетеса добре знає, що бути в тих обставинах справжнім поетом — це вже ризикована річ. Бо кожна доба переслідувала талановитих і сміливих поетів, і тільки по смерті, пізніше, починали визнавати їхній талант і славити їх. Тому поезія — для неї це висота, трибуна, до якої не кожний осмілиться дійти:

Хто знає круті підйоми, Ходив на високі мости, Тому, напевно, знайоме Чуття — боязнь висоти ...

Спочатку провалля зяє, Обрій не має меж І страшно стояти скраю: Здається ось-ось упадеш.

А потім зберешся на силі. Поглянеш спокійно вниз І все побачиш в тій хвилі — До найдрібніших рис ...

І наприкінці підсумовує:

Пишу про це неспроста: Поезія — теж висота.

І це цілком ясно, бо з цієї поетичної висоти пішло на смерть, на загибель багато талановитих творців поезій та прози, особливо за останній підрадянський час.

Поминувши другу збірку, що вийшла в 1958 році, зупинимося на третій збірці Мандрівки серця, що є великим кроком вперед. її, правда, надрукували лише тиражем в 2500 примірників. Тут уже зустрічаємо поезії глибокі думкою, сміливістю й майстерністю. Ось у вірші Кобзареві, до пам'ятника, коло якого в Києві не дозволяють збиратися й читати біля нього свої нецензуровані вірші, а сам Заповіт Шевченка протягом кількох літ заборонялося виконувати на святах чи концертах у роковини поета, Ліна Костенко пише:

Кобзарю! Знов

до тебе я приходжу,

бо ти для мене совість і закон.

Говорячи про те, що в житті прийшли великі струси. Перелом традицій. Переосмислення краси, авторка констатує:

О, скільки стало в нашому столітті скалічених і безнадійних душ! Ну, що ж, не дивно. Покрутився глобус в диму, в пожежах, у кривавій млі. Захворів дехто на морську хворобу, хитається на палубі землі.

Поетеса далі скаржиться Кобзареві, що в мистецтво, в літературу забрело багато шахраїв і скептиків, які шукають прокорму, шукають форм, не бачених ніколи, шукають форм, не-чуваних ніде, для того змісту, що в душі нема. І закінчує закликом до поетів, щоб не заповнювали рядків своїх поезій белькотанням і криком, а справжньою поезією,

Бо пам'ятайте, що на цій плянеті, відколи сотворив її Пан-Бог, ще не було епохи для поетів, але були поети для епох!

У цій третій збірці ще ціла низка поезій звертає на себе увагу читача проникливістю у зміст життя, в обставини, про що часто читаємо оголену, але незвичну правду. Дивлячись, скільки друкується бездарних, підлабузницьких віршів у пресі, вимушених обставинами, заглядаючи по-філософському і в нашу історію, вона пише:

Є вірші квіти. Є вірші дуби. Є іграшки-вірші. Є рани.

Є повелителі і раби.

І вірші є — каторжани. Крізь мури в'язниць, По тернах лихоліть — Ідуть по етапу століть.

Оце й увесь вірш, але скільки в ньому глибини, скільки гіркої правди. Знає читач, скільки поетів і письменників в нашій історії пішло по етапу століть і за царського ладу, а ще більше тепер, за радянської влади, скільки пішло за Грати за свої поезії. І такого узагальненого вірша сьогодні у Києві вже не надрукують. Тож не даром свого часу поет Святослав Гордин-ський писав: ... Шлях української літератури густо засіяний трупами, раненими і, ще більше, зламаними морально ...

І, продовжуючи свою думку, погляд на сучасні обставини, Ліна Костенко пише в іншому вірші:

Метушня слабим притаманна, Безголосим властивий галас ... А здобути тяжкі перелоги Можна тільки силою, не зусиллям.

Авторка сміливо далі висміює тих, що не творять справжніх поезій, а лише вміють римувати та писати на актуальні теми, залежно від політичної лінії, диктованої згори. Вона пише дотепний вірш на цю тему, закінчуючи рядками:

Хай метушиться дріб'язок строкатий, міняє шерсть залежно від погоди ... Поете, вмій шукати і чекати! Найкращий вірш ще ходить на свободі.

Своє кредо невгнутости перед небезпекою, тобто не продавати свого сумління за карбованці, поетеса висловила в поезії Доля, яка дечим нагадує її Думу про три камені, що була надрукована ще в другій збірці Вітрила в 1958 році.