Поетичні твори - Федькович Юрій
То ся мої синці, рани думами гоїли.
Бо хоть часом і за дурно бранця хто набився,
То не йшов він до Дунаю, з гвера не стрілєвся,
Лиш узяв кобзину в руки та й зачав співати,
А вкоївши своє серце, ляг з кобзинов спати.
До руського боянства
До вашого престолу, віщуни, приходжу
Три рази по три рази вам ся поклонити,
Три рази по три рази волі в вас просити,
Почувши в моїх грудях пісні силу божу.
То ж думну мою скраню вам під ноги ложу -
Веліте віщі руки на ту скрань вложити:
А будуть срібні струни на шездарі 3 жити,
А в світлім вашім крузі также стати зможу.
І буду вам співати, що Підгір’є діє,
Як тамки сонце світить, як там місяць гріє,
Як тамки раз бувало, як колись там буде;
І буду вам співати, як жиють там люде,
Як там флояра грає, як трембіта тужить,
Як там ся щастє, доля, слава, радість дружить.
Поклін
Співанка
Гей, по горі по високій тройзіль постелився;
З України до дівчини козак поклонився.
Поклонився козаченько з коня вороного:
«Нагадай си, моя мила, мене молодого…»
А в неділю рано-рано дівча ся вмивало
Та й русою та косою личенько втирало.
Утирало біле личко, утирало брови:
«Нема ж мого миленького, нема вже розмови».
«Не плач, мила, не плач, серце, не плач чорні очі,-
Ой маю ж я розмовоньку аж до пізна з ночі,
Ой маю ж я розмовоньку, ой маю ж я милу:
Висипано надо мною високу могилу».
Вечером
Пою коні при Дунаю
Та й думаю, та й думаю:
Коні карі, коні сиві,-
А я молод, нещасливий.
І чому ж бо я нещасний?
Чи-м не козак, чи-м не красний,
Чи ми палаш не острений,
Що світок мій засмучений?
Світ хороший, сонце гріє,-
От заходить, вечоріє;
Нічка темна - не видати,
А я з кіньми мушу спати.
Спав я нічку, спав я другу,
Годі знести серцу тугу.
Гоя, коні, гоя, сиві,
Будьте ви ми хоть зичливі.
Гоя, коні-виногради,
Буду в винах вас купати,
Буду медом вас поїти,
Лиш несіть мня, понесіте.
Занесіть мня, де я знаю:
У калині, в темнім гаю,-
Там хатина малесенька,
Там дівчина милесенька.
Вийди, вийди, моя заре! -
Коню сивий, коню карий,
Коню білий, коню гривий,
Ци я й нині нещасливий?
Сестра
Співанка з української думки
Ні зазуля в лузі затужила,
Ні пташина в тузі голосила,
То сестричка лист писала,
На сторону посилала
Та й до брата слезно промовляла:
«Брате милий, брате-соколоньку,
Ти-сь покинув сестру-сиротоньку,
А я ходжу, накликаю,
Як зазулька в темнім гаю:
Верни, верни з далекого краю!»
«Сестро моя, сестро моя руто,
Як я можу до тебе вернути
Через ліси темнесенькі,
Через ріки бистресенькі,
Через стени рівні-рівнесенькі?»
«Гаєм-маєм - лебедем Дунаєм,
А степами - бистрим горностаєм,
А на моє подвіренько
Пади бистрим соколеньком,
А голубом - на моє серденько».
Ой летів я сім день та й годину,
Прилетів я до сестри в гостину,
Прилетів я та й гукаю,
А сестрички не видаю,-
Ах, відай, я сестри вже не маю!
«Сестро ж моя, лелієнько біла,
Уповіж ми, де ти ся поділа?»
«В гаю, брате, в гаю, в гаю
Під могилов пробуваю,
Все о тобі розмовоньку маю».
При відході
Співанка
- Чо ти плачеш, дівчино єдина?
Вшак ти видиш - не моя причина:
Не рад би я від’їжджати -
Гонить цісар воювати;
Не тра серцю туги завдавати.
- Рада ж би я, милий, не тужити,
Но без тебе горе в світі жити;
Ти поїдеш на Вкраїну -
Я ся пташков перекину
Та й полечу милому кувати…
Ой кувала зазульков, кувала,
Та й милого нігде не видала.
«Де ж ти, милий, пробуваєш,
Що ти мене не чуваєш,
Ци ти голос уже мій не знаєш?»
«Знаю, знаю милий голосочок!
Прикрив мене кленовий листочок;
Під могилов нич не чути,
Ах, як тяжко під нев бути,
А ще тяжче миленьку забути».
Пісні ладовнії (Весільні)
При вечері
I
Цвіт лугами, пшениця ланами,
Ладо! Ладо!
Батеньку мій милий, вечеряй ти з нами,
Милий боже!
Цвіт в віночки, пшениця в снопочки,
Ладо! Ладо!
Ненько ж моя, ненько, вечеряй ти з нами,
Милий боже!
Цвіт на яри, пшениця на дари,
Ладо! Ладо!
Братчику мій любий, вечеряй ти з нами,
Милий боже!
Цвіт на полі, а дари на столі,
Ладо! Ладо!
Сестрички кохані, вечеряйте з нами,
Милий боже!
Цвіт - калина, за столом - родина,
Ладо! Ладо!
Роде мій величний, вечеряй ти з нами,
Милий боже!
II
Мід з медами, пугарі столами,
Ладо! Ладо!
Роде мій величний, пропивай ти з нами,
Милий боже!
Батьку-голубочку, пропивай ти дочку,
Ладо! Ладо!
Роде мій величний, пропивай ти з нами,
Милий боже!