Заповіт борцям за визволення - Винниченко Володимир

Ми, соціялісти, думаємо, що його можна здійснити тільки помаленьку, еволюційно, реформами, легенькими надушуваннями на шкарлупу капіталізму, одламуючи від нього клаптик за клаптиком. Ви, комуністи, вважаєте, що ми — захисники капіталізму, опортуністи, що капіталізм треба не ножичком одколупувати, а трощити одним махом сокирою, ломакою, динамітом, себто збройно, кривавою революцією. В цьому сутня різниця між нами. Правда ж?

Жак невиразно посміхнувся і нічого не сказав.

— А я тобі скажу, Жаке, що обидва способи вже негодяться для нашої епохи, що вони обидва вже перестарілись. Ми, соціялісти всіх країн — Франції, Англії,

Швеції й так далі, імітуючи советський соціялізм, заміняємо приватний капіталізм державним, себто перефарбовуємо шматки капіталістичної шкарлупи в соціялістичний кольор, називаємо це "націоналізацією" і пишаємось: ми творим соціялізм. А те, що під перефарбованою шкарлупою лишаються всі сутні риси капіталізму — робітнича надвартість, визиск, нерівність, панування, неекономність, нерентабельність, марнотратство і таке інше, що ніякої радості, веселості, соняшності такого "соціялізму" немає, це нас не примушує почувати сорому за себе. Та й то така повільність не задовольняє маси й вони йдуть за вами, комуністами, бо ви їм обіцяєте динамітом зірвати скелю капіталізму й зразу переправити їх у країну радості і щастя, як то є, вибач, в СССР. Але і ваш спосіб, Жаке, вже не годиться. Світ уже так спаявся весь, що як тільки в якійсь країні робиться якийсь струс, так він моментально відбивається в інших частинах планети. Спробуйте динамітом зірвати капіталізм у Франції чи в Італії, ви побачите, як він зараз же струситься у всіх державах, як Америка наїжиться, як кинеться на нас. Революція, Жаке, збройна, динамітна революція це є війна, світова, планетарна війна. А планетарна війна, ти ж сам знаєш, це загибель усіх нас. Переможців у цій війні не буде, будуть самі переможені. І як переможені! Сотні мільйонів людей, пошматованих атомними бомбами, задушених газами, затруєних бактеріями. Сотні мільйонів трупів будуть валятися серед руїн планети. Після такої війни на сторіччя не тільки ніякого соціялізму на землі не може бути, а просто елементарної цівілізації. Ні, Жаке, люди вже виросли з динамітної, збройної революції, воно повинно переходити вже до третього способу створення моціялізму, до іншої революції...Ти ждеш, що за чудодійний спосіб? Він — простий, Жаке: об'єднати два способи, себто: негайно але без зброї почати переводити приватну власність та засоби продукції на колективну. Не державну, а колективну, це різниця, Жаке. Не націоналізація, а соціялізація. Краще сказати: колекторатія, себто влада колектива. Ще простіше, Жаке: організація кооперативів, продукційних, торговельних, фінансових, аграрних і таких інших, колектократизація всього національного господарства. Ти повинен пам'ятати, що Ленін сказав: "Соціялізм — це кооперація плюс електрифікація". На жаль замість кооперації большевики завели націоналізацію плюс бюрократизацію і вийшов не соціялізм, а сталінізм. Ти вибач, я не для полеміки це кажу, я тільки констатую. Ти скажеж: але ж коперація — це не нове, вона у нас є, це — банальне, маленьке. Я не претендую на новість, Жаке, я претендую тільки на те, щоб ми, соціялісти, виконували на ділі те, що кажемо на словах. Ми хочемо соціялізму?! Соціялізм є кооперація? Так робімо кооперацію без ніяких мудрацій. Вона у нас уже є? Ні, її немає. Подекуди в торгівлі є якісь зачатки. Але це не те, що думав Ленін і, ще раніше за нього, європейські синдикати. Та не тільки в торгівлі, а в усьому національному господарстві треба вводити коперацію. І то не з накау начальства, не примусом, не терором, а доброю волею, свідомістю, радістю. Оце й буде соціялізація, Жаке, або, коли хочеш, колектократія.

Жак з усміхом сказав:

— І ти гадаєш, що це — реальний спосіб?

Жан теж посміхнувся:

— Як тобі відомо, соціялізм противники його раз у раз називали нереальним способом організації життя. Тим часом це не спиняло тих, що звали себе соціялістами, вірити в нього і хотіти його.

— Скільки ж сторіч буде тягтися ця колектократизація?

— Мені думається, що коли б ми, соціялісти, і ви, комуністи, плюс радикали, погодились на ідеї інтенсивної кооперації господарства, то ми б законодавчим, безкровним шляхом за кілька років перейшли б на колектокра-тію. (Розуміється, коли б на нас не наступила війна своїм чоботом і не розтерла б нас, як і все людство).

— І це був би раціональний, рентабельний спосіб господарства? Бо це ж насамперед загинули б противники колектократії.

Жан про себе занотував: уже не від себе заперечення, а від противників колектократії.

Ех, Жаке, та ніякий американізм, тейлоризм, совет-ський стахановизм не зможуть зрівнятися з нею продуктивністю! Ти подумай, робітник знатиме, що він працює не на хазяїна, приватного, чи державного, а на самого себе, що ця фабрика є дійсно його власність, що вся його надвартість іде не на розкошування паразитів, а на нього самого та на його родину. Як же він не виявить себе інакше, ніж у роботі на хазяїна? В цьому способі буде з'єднано всі сили працівника, а не частини їх, воля, розум, почуття, інтерес. Отже, продуктивність праці в колектократії повинна бути на стільки більша, на скільки більшеє ціле за частини. Це — арифметично просто і ясно.

Жак уже не посміхався.

— Як же ти собі в'являєш цей мирний, законодавчий

шлях? — тихо спитав він.

— Насамперед, я уявляю собі, що асамблея повинна прийняти той принцип, що для підняття національного господарства треба розвинути максимум продуктивності праці всього населення. Правда, це весь час декларується всіма урядами нашими. Але, на жаль, уряди не мали достатніх засобів реалізувати ці декларації. Уявімо собі, що ми, соціялісти, комуністи та інші прихильники колектократії, визнаємо, що колектократичний спосіб праці є найпродуктивнішим за всі інші. Тому ми пропонуємо Асамблеї прийняти ряд законів, які сприяли б цьому засобові. Я не буду тобі тут викладати проекти тих законів, скажу тільки, що коли більшість Асамблеї виявить оту віру в колектократію і волю до здійснення своєї віри, то вона створить необхідні закони, за це можна не бо

ятись. А на піддержку отій більшості буде стояти армія синдикатів усіх напрямів. Ти ж не будеш сумніватися в тому, що робітництво з ентузіазмом прийме ці закони? Я для перевірки самого себе говорив на цю тему з деякими робітниками — соціалістами й комуністами. Коли б ти бачив той захват, який викликали в них мої слова, ти не питав би мене, чи буде рентабельна їхня праця. Але Жак усе ж таки не піддавався.

— Добре, припустімо. Але які ж усе таки конкретні

закони, на твою думку, могли б гарантувати успіх.

Жан хитнув головою.

— Справедливе питання. Ну, наприклад, закон про обкладання великих приватних підприємств спеціальним податком на розвиток коопераційних майстерень і фабрик. Закон про передачу в колектократичну власність деяких націоналізованих підприємств. Закон про сприяння всім зачаткам кооперативних підприємств всіма державними засобами, субсидіями, кредитами. Закон про постачання в першу чергу колектократизовані господарств

сировиною, вугіллям, машинами, кредитами. Закон про участь робітників у прибутках підприємств. І так далі, і так далі. Розуміється, колектократія повинна, з перших кроків, доказати на ділі свою господарську вищість, повинна витримати іспит, який їй поставить нація. Повинна витримати боротьбу з приватними підприємствами, з їхніми вільними конкуренціями, ініціативами й т. і. Я запитував робітників: а чи не думають вони, що на колектократичних фабриках почався б хаос, разлад, сварки, корупція. Вони правильно мені відповіли: а чому в добре поставлених торговельних кооперативах нема ні безладу, ні сварок, ні корупції? І невже ви думаєте, казав один, що ми настільки дикі люди, що не зможемо зрозуміти свого власного добра і добра нації від того? Спробуйте, сказав він, дайте нам на рік-два кілька підприємств, поставте нас у рівні умови праці й боротьби з конкурентами-приватниками і ми вам покажемо, що ми зможемо зробити. А коли не зможемо, коли заведемо хаос, гризню, коли маленький, особистий, вузенький егоїзм переможе всі інтереси, ну, значить, ми ні к чорту не годні, тоді нам кулака треба, а не колектократії, тоді на нас треба Гітлера або Сталіна. Але вперед, сказав він, ви самі собі зробіть іспит, ви самі, депутати, проведіть у Парламенті такі закони, і ви побачите, чи ми зрадимо ваше довір'я.

Жак вийняв нову цигарку й простягнув портсигар Жанові. І Жан зараз же заговорив знову:

— Збройна революція, Жаке, я повторяю, є самогубство. Зривання скелі капіталізму динамітом є небезпечне для нас самих і для всього людства. Це повинно бути ясним тепер навіть політичним дітям. Але чому не можна ау скелю знищити іншим способом? Чому не можна підкопати її з усіх боків і звалити в прірву минулого? Колектократія є отой підкоп. Ніякий найбільший ворог со-ціялізму не смітиме сказати, що кооперація є річ шкідлива для нації, ненормальна, незаконна. Це — не насильство, не барикади, не кров. О, Жаке, коли є гаряче бажання свободи й непохитна воля до реалізації того ба-зкання, то можна цвяхом проколупати стіни тюрми і вийти на волю. А ми колупали б не цвяхом, а таким могутнім кайлом, як синдикати, як велетенська армія працюючих. В усякому конфлікті колектократії з капіталом І вона була б на нашому боці. Чого ж нам боятися, коли б зробити референдум серед робітництва, поставити питання: чи ви хочете збройною силою відняти в капіталістів їхні підприємства, то невідомо, чи висловились би більшість за такий спосіб розв'язання питання. Але коли поставити питання: чи хочете ви, щоб національне господарство Франції перейшло на кооперативний спосіб господарювання, то немає сумніву, що величезна більшість голосів була б за такий спосіб.

— А що сказала б Америка, інтернаціональний капіталізм на такий спосіб? — посміхнувся Жак. А Жан клацнув пальцями.

— А, отут є розвиток цієї концепції в інтернаціональному масштабі. Світ стоїть перед катастрофою. Всі це знають, всі бояться її і всі всією душею хотіли б уникнути її. Але як? Як не дати вибухнути війні між Америкою і СССР,— між приватним і державним капіталізмом? Всі дотеперішні заходи не дали певності людству.