Заповіт борцям за визволення - Винниченко Володимир

По-перше, через те, що через їхню згоду станеться мир на Землі, по-друге, що вони зоставлять по собі в людстві славу Юріїв Переможців, а по-третє, що вони просто не зможуть одмовитись. Американський Юрій не зможе через те, що він усе таки залежить од своєї громадської опінії, бо в Америці все ж таки є якесь право і змога у народних мас натискувати на своїх правителів. А маси війни ніколи не хочуть і, коли їм за відмову від неї обіцяють колектокра-тію, звільнення від хазяїна, право на продукт своєї праці, то не треба бути великим політиком, щоб передбачати, як'американське робітництво натисне на свого президента та на конгрес, як примусить їх прийняти такі умови миру. А советський Дракон-Юрій так само мусітиме згодитись. Бо, як розумієте, коли він одмовиться, то цим покаже перед усім світом своє обличчя не Юрія, а просто Дракона. Він розумітиме, що весь світ стане на бік його противника, що навіть його п'яті колони по різних країнах захвилюються і захитаються: як?! Одкинути такі умови миру?! Ради чого ж, значить: не ради соціяліз-му, не ради соціяльного визволення працюючих, а ради свого панування над усім світом?! Отже, комунізм це є Дракон, який ради цієї влади засуджує весь світ на страшні страждання і масову смерть! І йому помагати, йому служити?! О, ні!!! І ясно, що Москва теж кінець кінцем волітиме вступити в ролі Юрія Переможця, якого будуть носити на руках, аніж в ролі Дракона, якого світ зненавидить на тисячоріччя. Але, повторюю, товариші, Третя Сила повинна виявити справжню силу і рішучість. ї то негайно, не дожидаючись, поки Дракони озброяться так, що самі атомні бомби почнуть вибухати. Третя Сила повинна виступити з цією пропозицією перед усім світом...

Товариші Жана Рульо поставились з рішучістю до його концепції,— адже це цілковита революція. Взяти на себе відповідальність у такій важній справі вони без детального, пильного обмірковування не можуть. Жан Рульо тим часом робить цю саму пропозицію американському мільярдеру, який приїхав до Європи пропагувати й творити мир на Землі й який закликав соціяліста Жана до співробітництва. Жан Рульо в порозуміич? з своїми новими товаришами колектократами приймй пропозицію мільярдера Стовера, але наперед викладав йому свій спосіб замирення світу.

Стовер вірить у неминучість війни, вважає, що балачки про війну є психоз, з яким треба всім друзям миру рішуче боротись. Але навіть сам Сталін каже, що для війни нема ніяких серйозних підстав. Жан Рульо йому відповідає:

— На мою думку, пане Стовере, війна раніше чи пізніше неодмінно буде, якщо не буде вжито інших, ніж досі вживаються, заходів. Віра в еволюцію комунізму або в революцію підсоветських народів, чи в можливість співжиття з ним інших держав є наслідок або непоінформа-ності, або недостатньої аналізи, або, вибачте, ховання голови в пісок, або все разом плюс хитра пропаганда комуністів. Так,— війни ніхто не хоче, навіть комуністи, але вони мусять вдатися до неї як до єдиного способу виведення їх з їхнього трагічного становища, в яке вони самі себе поставили.

— О-о-ов? — здивовано проспівав містер Стовер.

— Так, пане Стовере. І я певен, що ви з вашим великим почуттям реальності і з вашою залізною логікою самі визнаєте це, коли зазнайомитесь з фактами. А факти такі, містере Стовере. Перший. Комунізм, як усьому світові відомо, за ціль і сенс свого існування на Землі ставить світову революцію, знищення капіталізму і встановлення соціялізму. Так, пане Стовере?

— Так! — Твердо хитнув головою пан Стовер.

— Другий факт: цю революцію він має здійснити в найрішучіших формах і найрішучішими засобами, себто: повстанням по всій землі широких мас народів, генеральним страйком, збройними боями, себто засобами громадянської кривавої війни. Так, пане Стовере?

— Він цю війну програє! — ще твердіше кинув пан Стовер.

— Через що?

— Через те, що ми всі схопимо його за горло і задушимо зараз же, як тільки він посміє затіяти це злочинство. Задушимо як небезпечного для всього людства гангстера!

— Значить, вступите в справжню війну з СССР?

— Так! Без вагання!

Жан Рульо ввічливо посміхнувся.

— А як же тоді питання роззброєння і миру на Землі?

— Роззброєння і мир може бути тільки з чесними людьми, а не з гангстерами! З гангстерами не мир заключають, а їх обеззброюють і садовлять ув електричний фотель!

— Дуже добре. Але мені здається, пане Стовере, що річ не в назві, а в факті. Одні називають комунізм гангстерством, інші спектаклем людства. А факт,— це є вже третій,— є той, що цей гангстер має велику силу і що для знищення його треба підняти цілу війну. Але, коли ви взяли на себе героїчну місію бороться взагалі з війною і закликаєте до співробітництва в цій святій, великій акції всіх людей, в тому числі й мою скромну особу, то ми маємо підставу сказати: добре, з охотою візьмемо участь у боротьбі проти війни, але проти всякої війни, містере Стовере, проти кого б вона не намічалась, проти гангстерів, чи спасителів. Народи повинні улаштувати своє життя якимсь іншим способом. Я так зрозумів ваш заклик.

— Я так і думав! — гордо підтвердив Стовер.— Але, коли є такі елементи людства, які інших засобів, як насила і війна не визнають, то ми повинні захищатись і вживати проти них цих засобів, себто війни. Це від них залежить.

— Не тільки від них, пане Стовере,— м'яко не згодився Жан Рульо,— а й від нас трошки. Я вам сказав про трагічне становище комунізму. Так, містере Стовере, він у трагічному становищі, хоча з усієї сили намагається не показати цього світові й для того вдається до страшного зухвальства і нахабства. Але що більше він уживає цих засобів, то все більше й більше посилює це становище і все більше та більше примушує себе до війни, як до єдиного виходу з нього.

Стовер знизав плечима.

— Місця на землі багато для всіх. Співжиття народів і без війни можливе. Комунізм може жити в свойому СССР і ніхто його чіпати не буде, аби тільки він нікого не чіпав.

Жан Рульо не переставав терпляче посміхатись.

— Не може він, пане Стовере, не чіпати. Мусить чіпати, от у чому трагедія.

— Не розумію, пане депутате.

— Бо ви досі не зупиняли вашої уваги— на цьому питанні, містере Стовере, як і багато інших великих політиків. А тим часом трагізм комунізму є трагізм людства. Що значить співжиття комунізму із іншими народами? Це значить: відмова комунізму від своєї "вселюдської історичної" (як він каже) місії. Що значить замкнення його в себе в СССР? Це є засудження себе на повільне самогубство. Комунізм в одній країні на планеті не може існувати, це є антиприродне явище. Весь сенс існування комунізму, як ми з вами згодились, є захоплення під свою владу всього світу. Та для чого ж він організовує по всьому світі свої п'яті колони, цю величезну, багатомільйонну армію, армію, розсаджену скрізь по країнах своїх противників, яка має в слушний мент бити ворога в спину? І чим він тримає цю армію в слухняності й покорі собі? Не стільки фінансовою допомогою, містере Стовере. Не все грошима можна купити. Він тримає їх обіцянком отої світової революції, світового комунізму. Він за це вимагає від них не тільки слухняності, дисципліни, але ще й відмовлення від свого національного обличчя, вимагає жертв своєю національною і людською гідністю та честю. Як же ви хочете, щоб Кремль, ией Генеральний Штаб світової Революції, згодився,— але серйозно згодився! — нікого не чіпати? Як може він сказати всім комуністичним партіям, цим п'ятим колонам, що світова революція не є необхідна, що комунізм і приватний капіталізм можуть любенько співіснувати? А навіщо ж вони тоді здалися, ці комуністичні партії? Ці Комінформи, ці всі "Друзі СССР" і десятки всяких камуфляжних, так званих демократичних, прогресистських і таких інших організацій? Що вони повинні зробити: скінчити самогубством, цілковитою капітуляцією? Ради чого? Ради мирного співіснування з буржуазією, з тою буржуазією, яку вони стільки обіцяли свойому пролетаріатові вирізати до ноги? Чи можливе ж це, скажіть щи-, ро, містере Стовере?

Містер Стовер нічого не казав. Він тільки почухав вухо, взявся пальцями за горло, гикнув, подивився в велике вікно, в яке зазирали голі віти дерев.

— А ще далі, містере Стовере,— ніби не помічаючи становища свого противника, продовжував Жан Рульо,— а що сказав би Кремль своїм народам, прийнявши всерйоз співіснування з приватним капіталізмом? Як же він пояснив би далі свою диктатуру, Залізну Заслону, свій терор, свою страшну каторжну систему праці? Тепер він їх увесь .час тримає в страху й ненависті до капіталістичних держав Заходу, які, мовляв, от-от мають робити наступ на Советський Союз. Він їм увесь час кричить: "Бережіться! Готуйтеся, озброюйтесь! Працюйте! Ми оточені ворожим капіталістичним світом, який скажено готується задушити нас. Пильнуйте!" — і народи, хоч не хоч, мусять приймати це пояснення, а деякі елементи їх і щиро вірять. А тоді, коли уряд СССР прийме вашу пропозицію співіснування і нікого не чіпати, для чого ж тоді буде диктатура кремлівської купки людей і всі страхіття, зв'язані з нею? Проти кого? Проти своїх, виходить, народів? Але чи не викличе він у такому разі бунт отих самих народів? Чи можуть кремлівські мож" новладці піти на це? Що може сказати на це ваша чесна і могутня логіка, містере Стовере?

Чесна і могутня логіка містера Стовера і на це нічого не сказала. Містер Стовер тільки підвівся, заклав руки за спину, похилив голову і важко почав ходити від столу до дверей і назад...

— Отже, пане Стовере, хіба не трагічне становище комунізму? Прийняти зараз війну, не будучи готовим до неї, будучи вщент зруйнованим і слабшим за противника, він не може,— це було б раптовим самогубством. Прийняти мир, роззброєння, співжиття з приватним капіталізмом, це так само було б самогубством, тільки повільним і ганебним для нього. Що робити? Ясно що: затягти вирішення, дурити противника, обіцяти, обіцяти тримати мир, підписувати врочисті договори й пакти, або, в залежності від ситуації, лякати його своєю силою, захоплювати де можна найкращі стратегічні позиції і весь

час скажено готувати всякого роду зброю: атомні бомби, танки, авіони, бактерії, мікроби, гази...

— Безнадійно! — понуро перебив його Стовер.— Вона не буде дужча за нашу.

— Ну, що ж, коли він побачить, що цілком безнадійно, він з тою зброєю, що матиме, все ж таки кинеться в війну.