Заповіт борцям за визволення - Винниченко Володимир

Він волітиме загинути з честю в бою за свою місію, а не в ганебній, мирній капітуляції. Він волітиме лишити по собі легенду, підземну релігію і свою герілью, яка буде трусити людством десятки років до нової війни. І все ж таки, містере Стовере, війна, все та сама війна. 'А тим самим наша високодушна, велика місія виявляється неможливою. Або ж...

Жан Рульо на мент зупинився. Стовер підвів очі на нього й чекально застиг.

— ...є... або ж треба помогти комунізмові з честю прийняти переозброєння, відмовитись од війни. Але з честю, містере Стовере! Треба йому дати такий вихід, який був би і не перемогою його, і не поразкою. Треба, повторюю, приватному капіталізмові піти на уступки йому, щоб він міг піти на свої уступки. Одне слово, треба прийняти ідею колектократії всього господарста кожної ^нації. Але повільної, безкровної, поступової, без насильства! — похопився додати Жан Рульо.— Від цієї умови роззброєння і миру ніякий чесний комуніст не зможе та я не схоче відмовитись. А комуністи-владолюбці, дегенерати, які люблять панувати, розкошувати, хоч не хоч му-сітимуть теж прийняти її. І от тоді, пане Стовере, нарешті, як ви кажете, світ зможе перейти до мирного творчого життя, зможе всі ті велетенські сили, які витрачаються тепер на готування смерті й руїн, вжити на будову, на творчість, на життя. Ви, містере Стовере, як людина геніального розуму, як великий творець величезних цінностей, ви найкраще можете бачити, наскільки такий спосіб розв'язання світового конфлікту є економніший і величніший за всі інші. І подумайте, містере Стовере, яка велика історична, світова честь була б вам, коли б ви вжили свої сили на таку боротьбу з війною, коли б ви поклали тверду підставу для світового миру. І хіба ж за це все не можна справді пожертвувати частиною свого майна і відмовитися од певних способів господарства? Хіба не можна навіть своє життя віддати за таку акцію? Містер Стовер знову підвівся й з сигарою в роті заходив од столу до дверей і назад. І раптом зупинившись проти Жана Рульо, суворо сказав:

— Значить, я повинен своїми руками віддати чужим людям все те, що я творив усе своє життя? І це ви звете справедливістю? І це не є большевизм?

— Для чого все зразу віддавати, містере Стовере? Ви тільки частину прибутків з ваших підприємств будете давати на розвиток кооперативних, колектократичних підприємств. А це зовсім не большевизм. Це є проста кооперація, містере Стовере.

— Добре. Я нічого не маю проти кооперації. При деяких моїх заводах ціла сітка кооперативних крамниць. Будь ласка, нехай робітники навіть фабрики кооператив ні організовують, будь ласка. Але...

— Так, пане Стовере, але ж ви розумієте, що ці кооперативи не можуть з вами конкурувати. У капіталізму є капітал, влада, вікова організація. Це "була б нерівна боротьба. Ні, треба поставити обидві сторони в рівні умови. Треба, кажуть англійці, провадити "чесну гру". Ви запевняєте, що приватна ініціатива, вільна конкуренція, особиста творчість власника, його організаційні таланти і таке інше дужчі за всякий колективізм. Прекрасно. Але доведіть це на практиці. Дайте змогу, колектократії виявити себе, свою ініціативність, свою творчість. Ох приклад, зробіть такий експеримент: розділіть який-не-будь ваш завод на дві половини і одна нехай працює на старих, приватно-капіталістичних умовах, а друга на ко-лектократичних. Розуміється, з цілковитою рівністю в усьому. І як на свої очі побачите, яка система дасть кращі результати, кращу прибуточність. {Звичайно, прибуток колектократичної половини піде вже не вам, а самим робітникам. Це вони повинні твердо знати перед експериментом). Оце буде чесна гра, справедлива конкуренція.

Але Стовер, як шарпнутий вуздечкою, скинув головою.

— То, виходить, я сам повинен давати їм засоби для конкуренції, для боротьби зо мною? Ну, вибачайте, я таким дурнем ще ні разу не був за все моє життя. Щоб я сам, своїми руками... Ні, пане депутате, це така, вибачте мені, наївна фантазія, що ніякі практичні, серйозні капіталісти на неї не підуть.

— Значить, ви волієте війну?

— Я волію мир і роззброєння, а не свою капітуляцію! Коли комуністи, дійсно, хочуть миру на Землі, нехай чесно, щиро роззброюються разом з нами. От і все. І хай роблять собі свій соціялізм, чи комунізм, чи оту... як її? кол... колектократію навіть у нас. Аби без моєї допомоги. Я не вимагаю, щоб вони самі себе нищили, так нехай не вимагають, щоб ми самі себе вбивали. Це рівні і чесні умови конкуренції.

— Але ж я пропоную, пане Стовере, не з комунізмом конкурувати, а з колектократіею. Я підкреслюю: це зовсім інша річ. Колектократія, це для московського комунізму, себто для державного капіталізму, може, ще неприємніша ніч, ніж для приватного капіталізму. Але для миру на Землі...

Стовер з легким нетерпінням перебив Жана Рульо:

— Даремно далі дискутувати, пане депутате...

І на цьому переговори Жана Рульо з американським іільярдером зупинились. Він здав про них справоздання своїм товаришам по акції, Жакові Ленуарові та його їружині Матільді. Коли він закінчив відчит, Матільда взяла слово:

— Ну, добре, хай колектократія є дитяча наївність, нереальність, шкідливість. А що ж вони пропонують? Атлантичний пакт? Європейську Федерацію? Озброїтись а,о зубів, наставити на СССР оту зброю і думати, що він Злякається і не посміє нападати? І так ці два табори стоятимуть один проти одного роками чи десятиріччями наставленою зброєю? І це — план серйозних, не наїв-іих політиків? Страшно розумний і дуже корисний для іюдства?

І ніби попереджаючи евентуальну відповідь, вона поспішила додати:

— Так, я знаю: не в Стоверах річ, не в Генеральному (Штабові капіталізму, а в його армії. Коли, мовляв, армія пройметься розумінням дійсної шкідливості такої стратегії свого штабу, вона натисне на нього і примусить його змінити її й, може, згодитись на нашу. Добре, припустімо, що ідея колектократії на Заході зробить свою дію. А на Сході? Хто посміє натискувати на Генеральний Штаб його. Як ідея колектократії проб'є Залізну Заслону? Хто там буде рішати? Громадська опінія? Народ? Чи купка людей у Кремлі, безвідповідальна і безконтрольна? І противники колектократії будуть нам

казати: ви — агенти сталінізму, ви — його схована підривна команда. Ви хочете нас роззброїти, ослабити і, коли цього доб'єтесь, тоді ваш СССР на нас нападе і знищить. Що ми можемо їм одповісти?

Жан мовчав,— він хотів послухати відповідь Жака. Жак це розумів. Він витяг із кишені свого блокнотика, поклав його перед собою, вийняв із рота люльку і сказав до Матільди:

— Відповідь наша буде проста, Тіль. Коли у нас настане хоч часткова, хоч початкова колектократія, то СССР уже не матиме сил на нас напасти.

— Чому так? — здивовано скрикнула Матільда і навіть Жан пильно подивився на Жака.

— Дуже просто. Сила СССР не тільки в його армії там у нього, а ще в його іншій армії, в так званих п'ятих колонах на Заході, себто в комуністичних партіях, в синдикатах, в прихильниках усякого роду. Так?

— Ну, припустімо.

— Яка ж роля п'ятої колони? Підкреслювати дефекти приватного капіталізму, розхитувати його систему, посилювати його протиріччя, викликати всякими способами невдоволення, бунти, страйки, сутички, творити неможливість існування в хаосі приватного капіталізму. Одне слово, провадити холодну війну. Так? Ми з тобою, Матільдо, трохи знаємо, на цю тему ми з тобою не раз про себе балакали. Припустімо, що у нас, у нашому законодавчому органі проведено закон тільки про участь робітників у прибутках і управлінні підприємствами. Виникає зараз же питання: чи могли б тоді робітники іти так слі

по за п'ятою колоною? Чи схотіли б вони вносити отой розлад у господарчу машину, яка б почала ставати їхньою? Ясно, що наш пролетаріат на це не пішов би, він би волів іншим, не Московським способом робити далі революцію. А коли так, то вплив і сила п'ятої колони хутко звелась би до нуля. А без п'ятої колони Кремль не відважився б на напад. Отже, виходить, що колектократія є найкращий засіб проти війни. А ще далі було б таке. Яка б не була товста і страшна Залізна Заслона, а й крізь неї пробилась би чутка про колектократію на Заході, про розвиток господарства на нових підвалинах,

про добробут народів, про свободу, радість життя у нас. І ясно, що режим диктатури, терору, каторги, страху ніколи не зміг би створити такого стану там, що народи його почали б жагуче бажати такого ладу, як у колектократії. І так чи інакше, раніше чи пізніше, а його народи примусили б Кремль здати позиції й піти до демісії. Буржуазні політики кажуть: треба, щоб у нас на Заході настав добробут, тоді комунізм не матиме сили. Правильно. Так само вони кажуть, що для цього допомоги Америки не досить, що треба ще інтенсивної праці самого населення. Цілком справедливо. Але як створити оту інтенсивну, продуктивну працю, як створити отой добробут, отут вони відповіді не мають. Тут вони мають вічну проблему цін, платні, страйків, бунтів, розладу сил. Не

мине її й Москва. Вона, правда, страйків не має, але має на них кнут, револьвер, каторгу, які ще шкідливіші за страйки. Відповідь матиме не тільки колектократія, у якої не буде ні страйків, ні каторги, а тільки товариськість, погодження, добробут і мир як усередині кожної країни, так і між народами..."

От з цією концепцією виступило українське ім'я перед світом. Ті з українських борців за визволення, які' хочуть визволити свою націю не смертельним для неї способом, повинні уважно, совісно проаналізувати спосіб колектрократії. І ті, які б прийняли його, і які з усією жагою ширили його серед інших націй, ті найкраще збивали б усі наклепи на нашу націю, ті робили б українське ім'я гідним пошани й довір'я. І може, ім'я "українець" стало б символом борця за всесвітній мир, за знищення насили народів над народами, за свободу і мирне співжиття всіх націй світу. І зробити таким українське ім'я в міжнародній опінії це — створити сприятливу атмосферу для вирішення питання самостійності української нації. В цьому полягало б одне з найважливіших завдань української еміграції.

15. ЯКОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ТРИМАТИСЬ?

Велика кількість членів української еміграції чекає розв'язання національно-державного питання України та їхнього особистого життя від війни.