Безумці. З історії кохання Михайла Коцюбинського та Олекандри Аплаксіної - Редінг Барбара

Серед такого культурного переситу найбільше зближаєшся зі скульптором Гінцбургом, запрошеним до вілли Пєшкова в ролі родинного майстра. (Зокрема, з письменником Буніним навідаєш ще не відчуту Сици-лію. Зазнайомишся чи не з десятком російських другорядних літераторів, астрономом Майєром...)

Із Гінцбургом здійснюєш кілька потужних промена-дів — далеких і не дуже. Спочатку на вітрильнику рушаєте в місто під самим Везувієм — Tore del Greco, де має відбутися народне італійське свято, й аж до Соренто. Ваша морська поїздка триває майже цілий день. За цей час ти встигаєш утомитися й набути зайвих ознак хвороби для подорожей такого ґатунку. Проте по прибутті на місце з палуби вітрильника з превеликим інтересом до пізньої ночі споглядатимеш разом з іншими свято, забувши на деякий час про втому й окремі негаразди із самопочуттям.

До Гінцбурга ти неодноразово апелюватимеш із безперестанку повторюваним коментарем: мовляв, фантастичне видовище. І йому не погодитись буде складно.

Він дивуватиметься не менше твого ілюмінованому місту коралів, що постане зі збудованих дивовижних башт, зверху донизу оздоблених коралами.

Вас вражатиме величезна кількість човнів, пароплавів та яхт, освітлених безліччю прожекторів, що з'їдуть-ся до Tore del Greco приєднатися до святкувань.

Тебе й Гінцбурга приголомшить убрання місцевої морської флотилії: човни у вигляді акул та інших риб з величезними пальмами на палубах, увішаними кольоровими ліхтарями, з кількома оркестрами і під серенади, що повільно курсуватимуть усіма напрямками попід берегом.

Обидва звабитеся гамором тисячного натовпу, що кричатиме, співатиме й витворюватиме свій незабутній простір, енергетично привабливий для таких непо-свячених, як ви.

Ти думатимеш під час свята над тим, чим зумовлений цей потяг італійського народу до вишуканих форм і злиття з природними смислами: вулиці будуть прикрашені вінками і величною рослинністю, в небо буде запущено близько двох сотень повітряних куль різноманітних форм і кольорів у вигляді чаш, медуз тощо, а запалений на морі феєрверк підніматиме в повітря вогняні дерева й кораблі, багатоголосо відлунюючи тріск ракет і бомб у горах.

(У прояві своєї життєрадісності цей народ не зупиняє навіть шалений кошт подібного дійства. Ти ошелешений: на якісь кілька хвилин вогняного небесного чуда витрачено близько тисячі рублів.)

Зі скульптором Гінцбургом відбудете і поїздку до Помпеї. Ваш маршрут: пароплав до Соренто, звідти — електричний трамвай до Кастельамаре. Ви відвідаєте "Музео Націонале", у якому зібрано знайдені в розкопках Помпеї і Геркуланума рештки людського побуту.

Трагічне щезнення цих міст породило безсмертну легенду про оплакування небіжчиків Христом і появу на землі, куди крапали Його сльози, незвичайної виноградної лози — Лакріме Хрісто (Сльози Христа).

Особливо тебе зацікавить устаткування гончарної майстерні й зразки її виробів, незадовго перед тим відкопані з-під попелу в Помпеї. Це нагадає тобі народне мистецтво українських гончарів.

А ще вас не залишать байдужими тутешні місячні ночі — час безумства природи на Капрі. Аби скористатися з цієї величі вдосталь, ходитимете дивитися на місяць до Арки Натурале — скелі, що колись була склепінням підземної печери, яка зруйнувалася, лишившись у формі отвору з двох бічних підпір.

Гінцбург не дійматиме нудотністю і нав'язливістю, від яких ти втомився, він — людина іншого складу, йому не зрозумілі подібні форми силування.

Вас єднатиме жага до капрійської поетичності, що виявлятиметься навіть у рутинному повсякденні побутових клопотів і господарських справ, коли навіть кухарка між приготуванням страв пише вірші.

І, найголовніше, — тобі з Гінцбургом вдасться знайти спільне у прочуванні життєлюбства Капрі.

42

Цього острова так багато від тебе мені, що несвідомо дратуюсь і надмір вигадую, чого насправді, за жодних умов, не може статися (я вже знаю тебе аж занадто добре), проте моє несвідоме — невблаганне. І я наперекір глузду починаю мимоволі йому довіряти більше.

Воно показує (транслює) дратівливі картинки із зображеннями різноманітних жінок, що туляться біля твоїх ніг і були б не проти розцілувати твої руки, тобто так близько притулитися і до них. Ці жінки — твої прихильниці. Звідки їх стільки набігло, як показує (транслює) моє несвідоме, — мені не збагнути. Я не чую, якими мовами говорять жінки-прихильниці, проте я напрочуд ясно бачу привабливі статури і сміливі натяки на підтримку-любов, яких від жінки (можна уявити наскільки) тобі на острові не вистачає.

А їх, жінок-прихильниць, стає дедалі більше і більше, і протидіяти цьому я безсила. Тому якось спокійно і виважено кажу, що дозволяю тобі захоплюватися жінками, чи то пак підпускати прихильниць притулятися до тебе так близько.

Собі ж натомість лишаю чергову порцію внутрішньої порожнечі. (Висловлююсь так: внутрішньої порожнечі, аби не говорити про тривіальний перманентний пульсуючий біль, що нагадує той, який чомусь з'являється десь усередині мене, коли тривалий час не кохаєш фізично, а сказати про це не наважуюсь, розуміючи, що ще довго не з'явишся у мені, а я цього — тебе біля себе й у собі — страшенно потребую. Тож тривіальний біль. Тож перманентний біль. Тож пульсуючий біль. Усередині...)

Я лишаю ту порцію порожнечі, а ти питаєш, нащо дозволяю захоплюватися жінками, чи то — підпускати прихильниць притулятися до тебе так близько. Ти дійсно не розумієш мого вчинку-дозволу і переходиш до суму за мною: так кохаєш, так мій образ витісняє всі інші жіночі типи. І це — твої аргументи на мою користь (тобі йдеться про мої колосальні переваги).

Твої аргументи видаються тобі доволі потужними, адже ти не можеш ніким захоплюватися, бо твоя енергія у любові до мене не слабшає ні на мить. Це виявляється у тому, що снюся чи не щоночі, покидаючи тебе на ранок: прокинувшись, ти не бачиш біля себе мене, хоча й протягуєш руки для обіймів, замість яких — порожнє місце, тобто моя неприсутність (неприступність).

А ті жінки-прихильниці, що трапляються, тебе не обходять ні як жінки, ні як прихильниці, мовляв, я зайве вигадую і ні до чого дратую. Не притаманну тобі легковажність і пустотливість, яка подеколи трапляється в наших стосунках, не реально виявити поза мною. Такі твої переконання, які, боюсь, не доходять до мого несвідомого, й воно функціонує так, щоб і далі робити з мене об'єкт для больових переситів.

Однак заради твого спокою і рівноваги переконую, що віднині все гаразд і від мене ніяких почуттєвих скарг і зайвих дозволів. (Хоча цього переконання не чує моє несвідоме й продовжує подавати картинки з прихильницями — жінками, які руйнують мене зсередини.)

Я і далі беру від тебе так багато цього острова з його неіснуючими повіями й твоїми, що не загрожують мені, жінками-прихильницями.

Я і далі керуюсь вигадками свого несвідомого, але не можу подолати його собою.

Відтак я і далі — із внутрішньою порожнечею, у спробі зробити її непомітною для тебе.

43

Незафіксована (фольклорна) історія скромного, трохи суворого у звичаях і чесного населення Капрі й довкола нього на час твого перебування на острові лишатиметься одним із пріоритетних зацікавлень. Недарма уважно вслухатимешся в кожну розповідь місцевого старожила лікаря Черіо, закоханого в ці ландшафти настільки, що у своїй величезній квартирі він тримає справжній музей.

Із ним оглядатимеш високий мис, що підноситься над протокою, яка відрізує острів від материка. Саме на цьому мисі розташовані руїни вілли Тиберія, до якого сюди з Іудеї, за місцевими повір'ями, приїхав гонець зі звісткою, що Христос розіп'ятий. Ти зауважуватимеш бездоганне збереження руїн, адже й досі буде видно величезні зали, де лежать мармурові колони, вціліла мозаїка підлоги, а на стінах частина штукатурки зберігає тогочасний окрас.

Щоб не лишитися поза історією капрійських вірувань, здійсниш складний підйом на найвищу гору острова — Монте-Соляро, де на самому узвишші покояться померлі від холери у притулених одна до одної могилках за огорожею ченці вже покинутого маленького монастиря з невеличкою церковкою, у якій тепер правиться служба лише раз на рік.

Цей підйом — твоє своєрідне геройство, яке мусиш здійснити, незважаючи на часті позиви задухи і серцеву нестачу. Спочатку кіньми, потім дві години пішки добиратимешся наверх по м'якому від пороху шосе, яке зиґзаґами підноситься до другого капрійського містечка Анакапрі, вже знайомого тобі своїми кактусовими плантаціями.

На півдорозі до Монте-Соляро розглядатимеш навислу над шляхом високу видовжену вгору печеру, що поросла дрібним чагарником, на самому верху якої стоїть невеличка статуя Мадонни з вічно жевріючим червонуватим вогником лампади. Тобі імпонуватиме така прихильність капрійців до образу Діви Марії. Ти думатимеш, що це прекрасно. І матимеш ще не зрозуміле для тебе відчуття чогось небесного. Відчуття раптового, а відтак такого, що лякає.

Ти часто робитимеш зупинки і не лише для відпочинку, а й з метою насолодитися дивовижною чистотою і ясністю на світанку множинних звуків життя, що чуються з безодні, яка поступово пробуджується: співи півнів, скрип чиїхось дверей, що відкриваються, голос веселого візника... Або ліпше придивитися до оригінальних проявів природного: папороть, дрік, дикі троянди, хвойна рослинність, що продовжують непоясню-вано приваблювати тебе.

А на вершині гори у вигляді кам'янистого плоскогір'я, майже рівнини, ти вже матимеш чітко усвідомлюване відчуття відірваності від світу. Попри незначну висоту Монте-Соляро, близько шестисот метрів, стоячи на ній обличчям у бік містечка Капрі, де гора обривається майже трьохсотметровою стрімкою стіною і де притулився монастир, западеш у годинний ступор.

Твій позір пристрасно вбиратиме відкриті на всю східну половину острова протоку, сорентійське узбережжя, Неаполітанську затоку з Везувієм й Апеннінські гори. Ти стоятимеш подібний до одинокого дерева пінія, що росте посеред колишнього городу монастиря й ніби зазирає вниз, у безодню. Ти зазиратимеш так само, закляклий, обважнілий враженням. І тобі спадатиме на думку дещо про винятковість такої самотності й самостійності.

Після всього ти переконаний, що Капрі — навмисне створений для перевтомлених (таких, як ти) рай; щоб повернутися з нього до Чернігова, потрібні (над) серйозні причини.

Думаю: наприклад, я?..

44

Є відчуття повної неприсутності (марності) у твоєму житті.