Не так вже й тісно на Землі - Давидов Анатолій

В одному місці гачок зачепився за мідію, і Тарасу Миколайовичу довелося смикнути ліску. Вона натяглася струною. Та мідія, напевно, добре прикріпилася до своїх сусідок, і зрушити її з місця не вдалося. Тарас Миколайович смикнув за ліску сильніше. І саме тоді, коли гачок з рибиною відчепився від мідії, на нього блискавично кинувся скат. Вчений не встиг поставити котушку на гальмо, і вона крутилася з неймовірною швидкістю.

— Іч, як швидко зрозумів, що на гачок потрапив,— усміхнувся вчений.

Невдовзі котушка зупинилася, і Тарас Миколайович став потихеньку скручувати ліску. А вже коли підтягнув ската до катера, той знову запручався. Бив хвостом, вигинався. Як йому не хотілося підкорятися чужій силі!

Тарас Миколайович вкинув рибину в катер. Вона звивалася, намагалася дістати нападників хвостом. Вчений знайшов сокирку й відрубав його.

— Бачите оцей зазубрений шип на хвості? — запитав своїх супутників.— Ним морський кіт, так називають цього ската, завдає рвані рани, в які потрапляє отрута, що виробляється особливою залозою.

Цього ската іще називають хвостоколом.

— А отрута в скатів сильна? — поцікавився Петько.

Тарас Миколайович став пояснювати:

— Іноді викликає великі ускладнення і навіть смерть потерпілого. Ось чому на піщаних пляжах треба бути обережним. Крім скатів, там іще можна наступити й на дракончиків, отрута яких теж дуже сильна. Людина, яку вколола ця риба, вже через півгодини відчуває такий біль,що іноді втрачає, свідомість. Її судомить, затруднюється дихання, послаблюється серцебиття. При ускладненнях може розвинутися гангрена.

— А ми їх з татом ловили,— згадала Іра.— Як витягнеш з води, красиві рибки, а обсохнуть — стають сірими. Отруйні шипи у них на зябрових покришках і спинному плавнику. Гострі такі. Татко їх одразу ж відрізав. Нам розповідали, що отруєння можуть викликати шипи навіть мертвого дракончика.

— Для чого ви їх ловили? — поцікавився Петько.

— Смажили. М'ясо у них дуже смачне.

— Небезпечна їжа!

— На любителя. їдять же в Японії фугу — страву з мяса надзвичайно отруйної собаки-риби. Однак м'ясо будь-якої отруйної риби краще готувати знавцеві, який вміє видалити з її тіла отруйний апарат,— порадив учений.

— Ну й ненажера цей скат,— обурилася Іра.— Гляньте, скільки мідій розлущив.

Діти знову спостерігали за дном. Розтрощені скатом мушлі привабили багатьох мешканців моря. До них припливла зграя бичків, приповзло кілька крабів. Що було б з мідіями, якби не було в них рятівної черепашки?

Невдовзі сюди приповз ще один чималий краб. Залишки їжі його, напевно, не влаштовували. Він вибрав найбільшу мідію й сів біля неї. Мідія немовби відчувала небезпеку, її стулки були міцно стиснуті. Та краб нікуди не поспішав. Пройшов деякий час, і мушля потихеньку стала відкриватися. Ось тоді краб і всунув у отвір свою клешню. Як не намагалася мідія міцніше зачинитися у кам'яному будиночку, однак їй цього не вдалося. Нападник, не поспішаючи, другою клешнею відщипував і їв м'ясо...

— Тарасе Миколайовичу, дозвольте, я провчу його, щоб знав, як на мідій нападати! — вигукнув Петько і вже ладен був стрибнути у воду.

— Цього провчиш, а як з іншими? — усміхнувся вчений.— Ви побачили, друзі, кілька ланцюжків великого кругообігу в природі. Рибки їдять комах, на рибок полюють більші їхні родичі. Молюски поїдають мікроорганізми, на них полюють краби, риби, навіть птахи... Випаде якась складова цього ланцюжка, і тоді всьому кінець! А знаєте, яку ще користь приносять морю молюски? Вони — активні фільтратори. Та кількість їх, що вкриває квадратний метр морського дна, проціджує за добу майже двісті кубометрів морської води. В результаті утворюються мулисті грунти, багаті на неперетравлені органічні частинки, що використовуються в їжу іншими донними тваринами. А зараз — до устриць!

Устрична банка — кам'янисте мілководдя. До дна — метрів зо два.

— Ось тут, друзі, без масок та ластів нам не обійтися,— сказав Тарас Миколайович.

Він перший упірнув і через хвилину виринув з води, тримаючи в руках пару грубих сіруватих мушель.

— Це дві стулки черепашки однієї устриці. Вони, як бачите, несиметричні. Ліва блюдцевидна, а права — плоскіша — прикриває її немовби кришечкою. Лівою стулкою молюск прикріплюється до каміння або до черепашки іншого молюска. Там, на дні, я помітив рапану. Отож за мною і приглядайтесь, як вони полюють на устриць.

Петько одразу ж побачив рапану. Збільшений товщею води, чималий равлик, наближався до купки устриць. Було добре видно, як він повзе по дну, опираючись на м'язисту ногу. Петько хотів ще ближче підпливти до хижака, та той одразу ж сховався в мушлю. А Петькові вже бракувало повітря, і він виринув на поверхню. Там вже одсапува-лася Іра з Славком. Тарас Миколайович тільки бульки пускав, щось збираючи на дні. Та ось і він пішов угору.

Для колекції взяв кілька черепашок, пошкоджених рапаною,— показав дітям мушлі з дірочками.— Крізь них хижак добуває м'яке м'ясо устриць.

— А як він робить ті дірочки? — запитала Іра.

— Так ви хіба не бачили? — здивувався Тарас Миколайович.

— Я не встиг,— знітився Петько.— Молюск мене помітив і сховався.

— Тебе-то він не міг помітити,— сказав учений,— бо зір у нього нікудишній, а ось тінь від твого тіла, напевно, його налякала. До рапани треба підпливати обережно. Нумо, гуртом спробуємо!

Пірнули. Петько показав "свого" молюска. Той уже добрався до чималої устриці. Заліз на неї. Славко хотів узяти його, проте Тарас Миколайович заперечливо помахав рукою і показав дітям на іншу рапану. Хижак обрав собі за здобич маленьку устрицю, яка ще не вміла добре прикріплюватися до каміння, і її обидві стулки були майже не захищені. Рапана повернула до устриці боком і ногою притисла її до зубців на краю устя. Мушля тріснула, і вже ніщо не заважало хижакові ласувати м'ясом. Це так дітям здавалося, та насправді до молюсків швидко наближалася невелика красива рибка. Сама зелена, а хвіст і плавники сині з червоними смугами. Вона сміливо накинулася на рапану, і та злякано сховалася в черепашку.

— І в мідій є захисники! — захоплено промовила Іра, як усі виринули з води.— Бач, яка хоробра та рибка!

— А ти, Іро, далі за тією рибкою простеж,— порадив Тарас Миколайович.

Іра знову пірнула, за нею й хлопці.

Яким було їхнє здивування, коли вони побачили, що рибка сама їсть устрицю. Іра не втрималася й махнула рукою. Рибку мов вітром здуло.

— І чого ти руками розмахалася,— розсердився на неї Петько,— я б її на юшку зловив.

— То, Петю, була зеленушка,— сказав йому на те вчений.— Вона неїстівна, так що не гнівайся на Іру. А великі двостулкові молюски — основна її пожива. Зеленушки не завжди вдаються до послуг рапани, вони й самі лущать молюсків глотковими зубами. А зараз, Петю, дістань ту устрицю, на яку рапана напала.

Петько довго вовтузився на дні, відриваючи від каменя устрицю. Рапана хотіла утекти, та хлопець упіймав хижака і виринув з ними обома.

Вчений взяв устрицю й показав дітям пропиляну рапаною дірочку. Майже до перламутрового шару дійшов хижак.

— Ось через неї він і дістає м'ясо,— кинув Тарас Миколайович устрицю назад у море, а рапану — в катер.— Покажу вам пізніше радулу — тертушку, якою вона пропилює у такій міцній черепашці отвір.

Тарас Миколайович дістав невелику рушницю для підводного полювання.

— Почекайте мене в катері, я зараз на юшку щось добуду.

— І я з вами! — попросив Петько.

— Ні, — заперечив учений.— Полювання — справа серйозна. Я далеко не запливатиму. А ви, як хочете, закиньте спінінг з наживою. Хвилин через десять він повернувся з наколотим на гарпун скатом. Перекинув здобич через борт, наказав Славкові одрубати йому хвіст.

І в цей час у Петька щось смикнуло, мало спінінг з рук не вирвало. Вчений перебрався на корму, щоб допомогти хлопцеві.

— Катран!

Підтягли до борту. Довге, красиве сіро-коричневе тіло молодої акули, зрідка помережане білими плямами, раптом рвонуло під човен. Петько знову мало не випустив спінінг. Його перехопив Тарас Миколайович.

— Е, ні, хоч ти і не їстівний, та ми ще на тебе не роздивилися,— засміявся, обережно накручуючи ліску на котушку.

Катранові знову довелося вистромити з води гостру морду, й він глянув на людей холодним поглядом великих немигаючих очей.

— Відпустіть його,— пожаліла Іра.

— Гаразд,— погодився учений.— Ось тільки погляньте на Його щелепи. Бачите, які зуби! А на спинних плавниках —— гострі шипи. За це родину акул, до яких належить катран, називають колючими акулами.— Затим Тарас Миколайович відрізав біля самого рота катрана ліску, і риба вмить зникла в глибині.

— Добряча риба,— витер з обличчя піт Петько,— з півтора метра буде.

— Не перебільшуй,— глянула на нього скептично Іра.— Такого розміру катрани в нас не водяться!

— Чому ж не водяться? — заперечив Тарас Миколайович.— Мені траплялися майже двометрові, катрани. А ви знаєте, що самиці катранів стають дорослими аж в сімнадцять років, а самці — в тринадцять-чотирнадцять. Живуть ці акули до двадцяти п'яти років, народжують до тридцяти мальків. Слово "мальки", правда, тут не дуже підходить, бо вони бувають у довжину до тридцяти сантиметрів і навіть більше.

— Тарасе Миколайовичу, а вам доводилось бачити справжніх, великих акул? — спитала Іра.

— Доводилося,— усміхнувся той.— І зараз мурахи по спині бігають, як згадаю про напад білої акули. Уявіть собі восьмиметрову торпеду, яка мчить з величезною швидкістю, а у вас в руках, крім кінокамери, нічого немає. Вже й з життям попрощався, а вона за кілька метрів повернула вбік і попливла собі далі. В мене ледве вистачило сил випливти на поверхню. Як розповів про це колегам, ті не повірили, адже біла акула рідко пропускає нагоду поласувати людським м'ясом. Та акули взагалі загадкові істоти: ніхто не може передбачити, як вони поведуть себе в тій чи іншій ситуації. Іноді прориваються навіть крізь загорожі на пляжі, щоб вхопити там жертву, а буває, не чіпають в океані беззахисних людей.

— А в Чорному морі великі акули водяться? — Славко не зводив і вченого очей.

— Ні. Акули — жительки переважно теплих вод.

— Які з них найбільші? — запитала Іра.

— Гігантська акула, яка водиться в помірних водах Північної півкулі, досягає тринадцяти-чотирнадцяти метрів, а китова акула, її іронічний двійник,— п'ятнадцяти — вісімнадцяти метрів,— став розповідати вчений.— Однак боятися їх нічого, вони живляться планктонними організмами та дрібною рибою.