Шурган - Капельгородський Пилип

Щоправда, члени високого уряду приступили, нарешті, до роботи, розподіливши поміж себе державні обов'язки. В. А. Харламова висунули, так би мовити, на президента Союзу, доручивши Йому представництво Леред сусідніми й усіма іншими державами. Полковник Караулов узяв на себе військові справи, Г. А. Вертепов — у нутрі шні, І. Л. Макаренко — закордонні, К. К. Бардиж — продовольчі. Астраханські делегати залишилися без портфелів через свій непереможний нахил до кав'яру й цимлянського: кожної перерви вони випивали й закушували, а кожного засідання дрімали й клювали носами.

Найактивнішу діяльність розгорнуло міністерство продовольчих справ і постачання. Наслідком його біганини було вісім пар підошов, чотири фунти чаю й 56 аршин парусини кольору хаки для членів уряду. А втім і решта міністерств не гаяли часу марно:вони з ранку до вечора писали відозви.

Така їх діяльність аж ніяк не перешкоджала ні донським генералам, ні донським трудовим низам: події йшли собі поза відозвами й поза спиною об'єднаного уряду. З фронту верталися на Дон полки за полками. Генерал Каледін розташував їх у районі Каменської, Лихої, Міллерового та в Усть-Ведмедицькій окрузі. Тут вони, за його плином, мали оздоровитися й разом створити недвозначну загрозу Воронежеві й Царицину. Але полки мітинґували й бурували проти військової аристократії, не виявляючи великої охоти до оздоровлення. Дисципліна падала; гору брали більшовицькі гасла. Тому запопадливий генерал приступив до другої частини свого пляну— до організації добровільних донських загонів. Але й тут було не все гаразд. Щоправда осавулові Чернецову пощастило в районі Макіївки збити й вимуштрувати досить міцний загін, що з ним він швидко здобув у козаків бучної слави. Але дру* гий такий партизан, сотник Греков, зібравши банду голово-£Ізів біля Новочеркаського, насамперед узявся до розбоїв. Його загін довелося розформувати, а сам бравий командир ледве втік від шибениці.

Ростовські робітники відповіли на цю мобілізацію ворожих сил повстанням і, в кінці листопада, захопили до своїх рук Ростов.

Життя, тим часом, готувало Об'єднаному урядові нові несподіванки. Одного разу на порозі Південносхіднього союзу ("Европа", № 43-45) появився осавул Доногуєв у полковницьких погонах, із трикольоровою нашивкою на рукаві. Баранячі очі його виблискували самозадоволенням.

— Можете віншувати першого рядового, першого добровольчого офіцерського полку!

— Олександре Ивановичу... Ви вже — полковник?

— Ах, не однаково хіба записатися капітаном чи полковником? Ми всі там будемо рядовими бійцями. А втім — слово чести — я таки матиму полк. Мені обіцяв сам генерал Алексеев.

Члени уряду переглянулися.

— Хіба ви не в донських частинах?

— О, що ви?! Тут справа йде вже не про Дон. З дозволу Каледіна ген. Алексеев приступив до організації всеросійської добровільної армії. Невже ви досі про це не чули ?

Справа була ясна: Дон готувався не до оборони, а до наступу.

Того ж дня об'єднаний уряд Південносхіднього союзу склав до чемоданів усі державні справи, кальсони, карпетки, недоїдений кав'яр і недопите вино й виїхав до Катер и но дару, подалі від знаменитих генералів і їхніх— плянів.

... Старозаповітний, старокозауький Дон котився неминучою стежкою до свого кінця. 2(15) грудня Каледін повів козачі частини на робітничий Ростов. У найрішучіший момент козаки припинили наступ. На всі доводи військового отамана відповіли:

— Та що нам слухати ? Знаємо! Набридло 1 І з тим повернули додому.

Каледін, формальний главком понад ста тисячної армії Дону, мусів звернутися за допомогою до генерала Алексеева, що мав тоді тільки 400 — 500 добровільців.

Ростов узяли з боєм і відтоді організацію добрармії поставили на ширший ґрунт. 6(19) грудня до Новочеркаського прибув генерал Корнілов. Йому найбільш личило стати на чолі боротьби з більшовиками. Після відомого повстання проти тимчасового уряду" його ім'я стало знаменом для всієї контрреволюції. Але генералові Алексееву аж ніяк не хотілося відступити на друге місце. Між обома кандидатами в главковерхи почалися чвари. На превелику силу їх помирив генерал Денікін, запропонувавши таку конституцію влади. Всіма справами керує верховна трійка — Алексеев, Корнілов, Каледін; на Алексеева покладається громадське управління, зовнішні зносини й фінанси; на Корнілова — військове командування; на Каледіна — управління Доном. Принципові питання вирішує вся трійка, під головуванням того генерала, кого стосується розглядувана справа.

27 грудня (9 січня) Корнілов став на чолі добрармії, оповістивши игЬі еі огЬі:

"Перша безпосередня мета добровольчої армії — проти-стати озброєному нападові на південь і південний схід Росії.*..; попліч козацства... захищати до останньої краплини крови самостійні області, що дали їй притулок. Але поруч цієї мети добрармія ставить іншу: вона повинна бути активною силою, що дасть змогу здійснити справу державного будівництва вільної Росії. Нова армія мусить стати на сторожі громадської свободи, за умов якої Хазяїн Землі Руської — її нарід— виявить через Установчі збори свою волюи..

В січні місяці 1918 року "армія" мала близько 2 тисяч багнетів і шабель. Вона перебралася до Ростову, де забрала з державного банку понад 9. мільйонів карб, на своє формування. Робітничий Ростов став за столицю верховної біло-ґвардійщини. Звідусіль сюди посунули золотопогонні патріоти, спасати свою батьківщину і свої власні привілеї* За ними тікали до Ростову недобитки російської революції: патентовані монархісти, капіталісти, спекулянти, колишні міністри, сіятельні дармоїди й високопоставлені повії. З тою ж течією припливли політичні кловни й шулери, почавши з крайніх правих, аж до есера — терориста й авантурника Бориса Савінкова.

Всеросійське старорежимне болото поволі затопило Ростов. У лиці, ресторани, модні шинки й сальони стогнали й гриміли від гулянок, оргій і балів. Буржуазія шаліла, поспішаючи наздогнати прогаяне— Верещала про "білих лицарів", про "христовий похід1' проти варварів — більшовиків і доводила свій патріотизм, воюючи з пляшками. Грошима давала на організацію тільки копійки.

А над ними й над Доном нависали червоні хмари. Козацькі полки розбігалися а бо ж браталися з більшовиками. 10(23) січня представники десяти полків і чотирьох батарей обрали, на з'їзді в ст. Каменській, донський ревком, на чолі з Подтьолковим, і запропонували Каледінові передати йому всю владу. Каледін відповів несподіваним ударом на Ка-менську. Білий партизан, осавул (на той час полковник) Чернецов, із своїм загоном захопив Каменську, Лиху, Звірьове й погнав деморалізовані й тербризавані полки до Глибокої. Але з Глибокої ударив своєю дивізією військовий старшина Голубов, що нібито йшов за більшовиками, а справді — топтав стежку до булави отамана донського війська. Він розбив дощенту Чернецова й узяв його в полон. Того ж дня скороспілий герой білого Дону закінчив свою кар'єру під шаблею запального Подтьолкова.

На Дон, тим часом, наступали червоні частини Сабліна й Сіверса. Добровольці, під їхнім тиском, відходили на Таганрог і Ростов. 14(27) січня робітники Таганрогу повстали й вигнали з міста загони генерала Кутепова. Наближався кінець. Каледін звернувся до козаків з останньою відозвою, одверто змалювавши безпорадний стан:

"Полки, що розташовані в Донецькій окрузі, повстали в спілці з червоними бандами, напали на загін полковника Чернецова, почасти його знищили, після чого здебільшого розвіялися, покинувши свою артилерію й пограбувавши полкові гроші, коней та майно. В Усть-Ведмедицькій окрузі полки, що повернулися з фронту, спільно з бандою червоноармійців із Царицина, розгромили залізницю поміж Царициним і Себ-ряковим... У с. Михайловому перебили до 80 офіцерів та адміністрації. По деяких полках Донецької округи виявлено факти продажу козаками своїх офіцерів більшовикам"...

Отаман іще раз закликав донців повстати на захист батьківщини. Але даремно: козаки не хотіли воювати з більшою виками. Останні захисники старокозацьного Дону кидали його: генерал Корнілов повідомив Каледіна, що готується

вивести добрармію ка Кубань.

29 січня (11 лютого) в отаманському палаці зібралися членя військового уряду. Настрій був пригнічений: за 50 верст бухали більшовицькі гармати. Виснажений тривогами, похмурий, військовий отаман закінчив свою доповідь безпорадною фразою.

— Для боротьби з більшовиками я маю тільки 147 багнетів. Стан наш безнадійний. Населення проти нас. Сил у нас немає і опір наш нікому непотрібний. Пропоную військовому урядові скласти свої повноваження й передати владу до інших рук...

Без зайвих суперечок погодилися. По кількох хвилинах Каледін вийшов до своїх покоїв і застрелився в опочивальні.

Смерть визнаного білокозацького ватажка на короткий час схвилювала верхівку козацького Дону. Низові станиці зібралися 17 лютого (н. с.) на військовий круг, обрали на військового отамана генерала Назарова й оголосили мобілізацію всього козацтва до 55 років. Проте, мобілізовані не поспішали на заклик свого отамана, — навпаки: останні полки зраджували його. З румунського фронту прийшов боями 6-й донський полк, його зустріли ^Новочеркаському сльозами радощів. Сивобороді козаки, члени військового кругу, земно кланялися "вірним лицарям" білого Дону; дами засипали їх квітками. 19 лютого полк, не відпочиваючи, вирушив на позиції, а 21-го ввесь цілком, з усім своїм комскладом, перейшов до більшовиків.

Другого дня, пізно вечором, армія Корнілова в складі З1/" тисяч багнетів і шабель, покинула Ростов.

Старокозацькому Донові залишалося покласти всі надії тільки на бога. 25-го лютого, о 4-й годині дня, всі члени військового кругу вирушили до. собору. Сивим мохом і цвіллю притрушений єпископ Гермоген правив молебень і слізно прохав на допомогу всі небесні сили. Просто з собору військовий круг повернувся до залі засідань... А вулицями Новочеркаського мчав уже на запіненому коні, з десятком вершників, військовий старшина Голубов, командир збільшовиченої, ним самим організованої дивізії. Кинувши коня на перших ступеньках військового палацу, він з нагайкою вдерся до залі засідань і гарикнув не своїм голосом:

— Встать, сволото!

1 хазяїн "вільного44 Дону — військовий круг — покірно зірвався на ноги перед авантурником.