Венеціанський купець - Вільям Шекспір

І, зрештою, якщо фортуна зрадить,

Вас залишити й відси геть податись.

Порція

Клянеться в цьому кожен, хто рискує

Для мене, для нікчемної особи.

Принц Арагонський

Я йду на це. Фортуно, поможи,

Нехай мої здійсняться сподівання!

Тут - злото, срібло і свинець нікчемний:

«Хто вибере мене, повинен той

Віддати все й рискнути всім, що має».

Зробися спершу ти принадним сам,

Щоб зваживсь я за тебе все віддати.

Що каже скринька золота? Ну, що там?

«Хто вибере мене, той все здобуде,

Чого бажає більшість із людей».

Чого бажає більшість? Більшість! Може,

Це кожного тут мають на увазі

З юрби дурної? Вибира вона

Лиш те, що зовні має гарний вигляд.

І те лиш знає, що їй каже око

Засліплене; так, це ота юрба,

Яка не дивиться ніколи вглиб,

Але, мов ластівка, своє гніздо

Будує зовні на поверхні мурів.

Не думає про те, що злі стихії

Її гніздечко зруйнувати можуть.

О, я того не виберу, чого

Бажає більшість! Ні, не хочу я

З юрбою неуків таких змішатись

І стати поруч дурнів та нікчем!

До тебе, срібний охоронцю скарбу,

Я знов звертаю погляд! Повтори,

Що обіцяє напис твій обранцю:

«Хто вибере мене, той буде мати

Все те, на що він заслужив». Чудові

Твої слова! Не можемо ми й справді

Чекати від фортуни нагороди,

Якщо самі її не заслужили!

Ні, ні! Не слід нікому з нас себе

Звеличувать не по заслузі! О,

Коли б посади всі почесні, всі

Звання і титули не роздавались

Шляхом нечесним! Щоб це все змогли

Ми справжніми заслугами здобути!

О, скільки б серед нас тоді людей,

Які стоять тепер, зігнувши спини,

Покрили б голови простоволосі! 36

О, скільки тих, що віддають накази,

Самі виконували б їх! О, скільки

Негідного змогли б ми стрінуть там,

Де сподіваємось лиш честь зустріти,

І скільки б честі світлої знайшлося

У смітті часу й заблищало б нині!

Гаразд! Я хочу розпочати вибір!

«Хто вибере мене, той буде мати

Все те, на що він заслужив». Отож

І я собі бажаю лиш того,

На що я заслужив. Прошу ключа,

І хай мені відкриється удача!

(Відмикає срібну скриньку)

Порція

(убік)

Аж надто слів для знахідки такої.

Принц Арагонський

Що тут? Мені якась потворна пика,

З гримасою, дає оцю записку?

Дозволь, я прочитаю. Не подібна

До Порції ти зовсім! І так само

Ця пика осоружна не подібна

До сподівань моїх і до заслуг!

«Хто вибере мене, той буде мати

Все те, на що він заслужив». Невже

Не заслужив я кращого нічого,

Як тільки голову оцю потворну?

Невже така мені ціна? Невже

Мої заслуги більшого не варті?

Порція

Судить суддю засуджений не може -

І функції, й права в них різні.

Принц Арагонський

Що тут?

«Пройшло я через сім вогнів;

Ти ж мусиш зважить сім разів,

Як щось обрати захотів.

Не піддавайся й поготів

Хисткому впливу почуттів.

За щастям марно б ти летів.

Тобі час скроні посріблив.

У постіль жінку покладеш,

Мою личину прибереш.

Покінчено з тобою теж!»

Я голову свою дурну

Приніс сюди лише одну,

А дві нестиму, далебі,

Такі ж, як і була, тупі.

Пробач, обранице моя.

Прощай! Скоряюсь клятві я.

Принц Арагонський і його почет виходять.

Порція

Міль крильця на вогні собі спалила...

Мудрують бевзі з усієї сили!

Коли вже вибирать вони візьмуться,

То потім помилок не обберуться!

Нерісса

Прислів’я є: «Від долі не втечеш -

В петлі загинеш чи жону знайдеш».

Порція

(до Нерісси)

Запни завісу і ходім, Неріссо.

Входить посланець.

Посланець

Синьйора тут?

Порція

Що скажете, синьйоре?

Посланець

До брами нашої, синьйоро, щойно

Якийсь венеціанець прискакав,

І каже він, що вслід за ним сюди

Його господар поспішає. Він

Привіз, окрім солодких привітань,

І силу подарунків вам коштовних.

Я й разу ще не бачив чарівних

Таких послів кохання, як оцей.

Квітневий день ніколи ще не був

Такий погожий, несучи з собою

Про літо втішну вість, мов той юнак,

Котрий оповістив про те, що їде

Сюди його хазяїн.

Порція

Годі, годі!

Боюсь, що скажеш - родич він тобі,

Бо по-святковому, занадто щедро

Ум розсипаєш, щоб хвалить чужинця!

Ходім. Побачить хочу я, на кого ж

Отой гінець від Купідона схожий.

Нерісса

Хай буде то Бассаньйо, милий боже!

Виходять.

Венеція. Вулиця.

Входять Соланіо й Салеріо.

Соланіо

То які там новини на Ріальто?

Салеріо

Та все не припиняються чутки, що той корабель з багатим вантажем, котрий розбився у вузькій протоці, належав справді Антоніо. Гудвінські піски - так, здається, звуть те місце - дуже небезпечна мілина; на ній поховано вже багато кораблів. Такі-то новини, якщо кумася-чутка справді жінка чесна і не бреше.

Соланіо

Я волів би, щоб на цей раз вона збрехала так само, як бреше кожна кумася-плетуха, коли, напхавши рота медяниками, хоче запевнити своїх сусідів, що ніяк не може втішитись після смерті свого третього чоловіка. Але, як видно, це правда - коли казати без зайвої балаканини, нічим