Венеціанський купець - Вільям Шекспір

Дозвольте одружитися й мені!

Бассаніо

Всім серцем згоду я даю, якщо

Собі дружину знайдеш.

Граціано

Щира дяка!

Знайшли її мені, синьйоре, ви.

Швидкі у мене очі, як і в вас:

Ви господиню бачили, а я -

Помітив камеристку. Ви кохали -

І я теж закохався. Я, як ви,

Синьйоре, завше проти зволікань!

Надію мали ви на скриньки ці,

А в них також лежала і моя

Зла доля! Аж знемігся, так хотів

Її причарувати,- аж упрів!

Так присягав, що в горлі пересохло!

Нарешті, ця красуня обіцяла

(Якщо тривкі ті обіцянки), що

Любов свою вона віддасть мені,

Коли і вам здобути синьйорину

Сьогодні пощастить.

Порція

Чи правда ж то,

Неріссо?

Нерісса

Так, синьйоро, якщо ви

Дасте нам свою згоду.

Бассаніо

Граціано,

Хіба це все не жарт?

Граціано

Ба ні, синьйоре!

Не жарт це, слово честі.

Бассаніо

Коли так,

То шлюбом вашим зробите ви честь

І святу нашому!

Граціано

Ми поб’ємося з ним об заклад на тисячу дукатів, у кого з нас раніше народиться хлоп’я.

Нерісса

Гаразд, якщо ви...

Граціано

Цього не бійтеся... ганьбою я себе не вкрию...

А хто це йде сюди? Лоренцо? З ним

Його язичниця? Як? З ними ще

Салеріо, мій давній друг венецький,

Входять Лоренцо, Джессіка і Салеріо.

Бассаніо

Лоренцо і Салеріо, вітаю!

Який я радий вас обох прийняти,

Якщо нове становище моє

Дає це право. Порціє кохана,

Чи ви дозволите мені гостями

Назвать шановних друзів дорогих

І земляків моїх?

Порція

Вітаю всіх

І я, синьйор, як наших дорогих

Гостей!

Лоренцо

Спасибі вам велике, все ж

На думці, власне, зовсім я не мав

Вас тут відвідати, синьйоре; та

Салеріо зустрів я по дорозі -

Він так мене поїхати просив

З ним разом, що відмовити йому

Не міг я.

Салеріо

Справді так, синьйоре мій,

І я для того мав причину. Прошу,

Синьйор Антоніо шле вам привіт.

Листа цього я маю передати.

(Дає Бассаніо листа)

Бассаніо

Раніш, ніж я цього листа відкрию,

Скажіть мені, як почува себе

Мій добрий друг?

Салеріо

Не хворий він, якщо

Хворобою не будем називать

Душевних мук, і не здоровий він,

Як муки всі хворобою вважать

Повинні. Лист вам цей усе пояснить.

Бассаніо читає листа.

Граціано

Неріссо, приголуб і привітай

Як слід цю нашу гостю-чужоземку!

Салеріо, мій друже, дайте руку!

Що діється в Венеції у нас?

Як поживає добрий наш Антоньйо,

Купець наш королівський? Знаю я,

Що порадіє з нашого він щастя.

Ми, як Язони, золотеє руно

Тут здобули!

Салеріо

О, краще б здобули ви

Те руно, що його згубив Антоньйо!

Порція

Зловісна звістка є в тому листі -

Вона змела всю барву на щоках

Бассаніо! Загинув друг найкращий!

Ніщо на світі інше так не може

Вразити дух твердий мужчини! Що?

Він блідне більше й більше? Покажіть,

Бассаніо,- я ваша половина,

Й мені того належить половина,

Що лист таїть.

Бассаніо

О Порціє моя,

Такі слова жахливі ще ніколи

Паперу чистого не плямували!

Синьйоро дорога, коли вам вперше

Освідчився в коханні, я сказав,

Що все моє добро - лиш кров моя:

Я дворянин. І я вам не збрехав.

Проте, моя кохана, хоч занизько

Себе я цінував, але і тут

Я був хвальком негідним, бо сказав:

«Не маю я нічого», але мусив

Додати вам, що вартий я ще менше,

Ніж те ніщо! Щоб роздобути грошей,

Себе заставив я своєму другу

Найкращому; а друга теж заставив

Я ворогу запеклому його.

Ось лист, синьйоро! Гляньте, цей папір -

То тіло друга: кожне в ньому слово -

То друга рани, що спливають кров’ю!

Салеріо, чи правда ж те? Невже

Загинули всі кораблі - всі ті,

Що з Індії додому повертались,

Із Англії, із Мексіки, з Тунісу,

З далекої Берберії 45 або ж

Із Лісабона? Жоден корабель

Не врятувавсь від дотику страшного

Тих грізних скель, що кораблям несуть

Загибель?

Салеріо

Жоден, мій синьйоре! Та

Коли б Антоніо і мав тепер

Ту суму грошей, щоб сплатить єврею,

То він, здається, їх би і не взяв.

Ніколи ще не бачив я створіння,

Щоб, маючи подобу людську, так

Затято намагалось - хай там що -

Занапастить якусь людину іншу!

Він пристає вночі і вдень до дожа,

Товче: мовляв, одмовити йому

В правдивім рішенні - це означає

Венеції свободу потоптати.

Даремно двадцятеро крамарів

І навіть дож з вельможами своїми

Його умовити всі намагались.

Та де вже там! Він, знай, кричить своєї:

Про борг отой, про давній термін сплати,

Про зобов’язання й свої права!

Джессіка

Коли я ще жила з ним, він поклявся

Своїм двом землякам - Тубалу й Хусу,-

Що він воліє вирізати сам

В Антоніо шматок живого м’яса,

Аніж узяти в нього суму боргу,

Хоч би і важила вона разів

У двадцять більше. Знаю добре я:

Якщо і влада, і закон його

Не захистять, Антоніо сердешний

Поплатиться жорстоко. 46

Порція

Друг ваш вірний