Венеціанський купець - Вільям Шекспір

Припасти, мов до образа святого...

Гірканії пустелі 35 й аравійські

Піщані простори відлюдні стали

Шляхами проїзними для вельможців,

Що квапляться до Порції-красуні!

І царство хвиль, що згорда так плюють

Своїм верхів’ям небесам в обличчя,

Не може зупинити чужоземців;

О ні, безстрашно всі сюди пливуть,

Немов через струмок, щоб подивитись

На Порцію! В одній з оцих трьох скриньок -

Портрет її небесний! Та невже

В свинцевій він? Ні, то ганебна думка!

Нікчемний і похмурий цей метал

Негідний навіть савана її

Вміщати! Може, я повинен думать -

Портрет її лежить у сріблі? Ні!

Адже у десять раз метал оцей

За золото бідніший! Це жорстоко!

Це грішна думка! Самоцвіт такий

Оправи гідний тільки золотої.

Є в Англії монета золота -

Лик ангела зображено на ній,

Та викарбувано його лиш зовні.

А тут - лежить всередині цей ангел,

Немов на золотому ложі... Дайте

Мені ключа; я вибираю цю -

Хай буде те, що буде!

Порція

Ось він, принце.

Якщо портрет мій там - тоді я ваша.

Принц Марокканський.

(Відмикає золоту скриньку)

О пекло! Що це? Голий череп! Щось

Устромлено йому в порожнє око!

Якась записка... Що в ній? Прочитаю:

«Не все те злото, що блищить,-

Не забувай того й на мить!

На думці в багатьох одне -

Щоб лиш побачити мене.

У домовині золотій

Лиш хробаки, огидний гній.

Коли б ти розум мав старий,

Хоч ти ще й тілом молодий,

Ти б марно часу не губив

І влучно б вибір свій зробив!

Тебе б не ждав такий привіт,

Щасливий був би на весь світ.

Прощай, твій запал молодий,-

Його поб’є мороз лихий!»

Який же це привіт холодний,-

Прощай, мій запал молодий!

Скорився дух мій благородний,

Привіт тобі, мороз лихий!

Прощайте, йду! Мене мороз скував...

Так від’їздить лиш той, хто все програв!

(Виходить)

Порція

Чудово! Приберіть! Того ж без краю

Всім женихам таким, як він, бажаю!

(Виходить)

Венеція. Вулиця.

Входять Салеріо й Соланіо.

Салеріо

Бассаніо - я, друже, бачив сам

Вітрила розгорнув, і Граціано

Одчалив з ним; але там не було

Лоренцо.

Соланіо

Той єврей-шахрай зняв гамір,

І дож пішов на корабель з ним разом,

Щоб там усе оглянуть.

Салеріо

Запізнивсь він,

Бо розпустив уже той корабель

Вітрила. Дожеві, проте, сказали,

Що бачили і Джессіку, й Лоренцо

В гондолі разом. Слово честі дав

Антоніо у тому, що напевне

Їх не було на кораблі Бассаньйо.

Соланіо

Я пристрасті такої ще не бачив,

Не чув, щоб хто так лютував скажено,

Щоб хто по вулицях так голосив,

Як той єврей, собака: «О дочка!

Мої дукати! О моя дочка!

Втекла з християнином! О дукати!

У християн я їх здобув! О право!

Закон! Закон! Моя дочка й дукати!

Один мішок... Ні, два мішки зашитих!

На них моя печатка,- то подвійні

Дукати там! Дочка моя украла!

Там самоцвіти! Камені коштовні!

Два камені моя дочка украла!

Знайди мені дочку, о правосуддя!

Каміння в неї і мої дукати!»

Салеріо

Хлопчиська із Венеції всієї,

Старого доганяючи, кричали:

«Де самоцвіти, де дочка, дукати?»

Соланіо

Хоча б віддав Антоніо завчасно

Йому свій борг - інакше за усе

Поплатиться він дорого.

Салеріо

До речі,

Я вчора бачив одного француза,

Який мені сказав, що у протоці

Між Англією й Францією ніби

Втонув венеціанський корабель

З багатим вантажем. Почув про це,

І думка про Антоніо майнула:

Хоча б той корабель був не його!

Соланіо

Про новину Антоніо сказати б

Лиш натяком, щоб тим його не вбить.

Салеріо

Добрішої нема людини в світі.

Я бачив, як прощався він з Бассаньйо;

Той обіцяв йому не гаять часу

І швидко повернутись. «Ні! - сказав

Антоніо.- Не квапся і спокійно

Свою закінчуй справу. Дочекайся,

Коли вона сама дозріє з часом.

Що ж до єврея і мойого боргу,

То не турбуйся, друже мій, про це

І клопоту не завдавай своєму

Закоханому серцю. Будь привітний,

Веселий, чемний; думай лиш про те,

Щоб якнайкраще - гідно і пристойно -

Ти досягнув мети». А потім він

Потиснув міцно на прощання руку

І відвернув лице своє, щоб сліз

Бассаніо не бачив; так вони

Розстались.

Соланіо

Думаю, що цілий світ

Лиш для свого Бассаніо він любить.

Ходімо ж пошукаєм, де він. Треба

Веселим чимсь розвіять йому тугу.

Салеріо

Авжеж, ходім.

Виходять.

Бельмонт. Кімната в домі Порції.

Входить Нерісса зі слугою.

Нерісса

Мерщій, мерщій завісу відхили.

Принц Арагонський вже присягу склав

І йде сюди, щоб розпочати вибір.

Фанфари. Входять принц Арагонський, Порція та їхній почет.

Порція

Шляхетний принце, ось стоять три скриньки.

Якщо ви виберете ту, з портретом,-

Відразу ж відсвяткуємо весілля.

Коли ж вам вибрати не пощастить -

Повинні виїхати звідси ви

Негайно.

Принц Арагонський

Виконати я поклявсь

Важливі три умови: перша з них -

Мовчать про те, яку я вибрав скриньку;

А друга: як невдалий вибір буде,

Не свататися