Усмішки, гуморески, фейлетони - Вишня Остап

І безплатно. А хлопці всі в хромових чоботях, халявки одвернуті, штани в напуск, а на всіх кишенях і скрізьскрізьскрізь замість ґудзиків "мольнії, мольнії, мольнії"… І всі на танці на нових гоночних велосипедах приїздитимуть… І хлопці, й дівчата…

Так хіба ж утримаєшся?

От і почали дехто з молоді про рай та про пекло замислюватися, до церкви почали вчащати, говіти, вінчатися і т. д. і т. п.

А один із комсомольців вирішив не тільки сам собі добути "душі спасіння", а інших спасати: вирішив піти у священики.

Прийшов до райкому комсомолу та й каже:

— Виключіть мене з комсомолу!

Секретар райкому не встиг навіть запитати його про причину такого прохання, а він:

— Я вступив ув Одеську духовну семінарію!

Було це два роки тому, а тепер той колишній комсомолець у себе ж на селі проходить "практику", кадилом вимахує.

А один пастух, так той і без духовної освіти чудес натворив.

Біля села є там невелика балка. Пастух там пас худобу. Пас, пас та й заснув. Виспався, прокинувся, пригнав додому худобу та й почав розповідати:

— Заснув я, як худобу пас отам у балці. І от приходить уві сні до мене з неба сам Сус Христос та й каже: "Бач, вода у балці є, а хреста й досі не поставили!"

За кілька часу у тій балці виріс цілий ліс із хрестів, несли "православні" й становили.

Потім дізналися "віруючі", що то навчив пастуха місцевий священик про такий сон розповідати.

Кому-кому, а батюшці було взимку тепло, чимало дров у балку понаносили "віруючі".

Отакі чудеса на світі бувають.

Це ж іще тільки п'ять років будується клуб.

А як він будуватиметься ще двадцять, і колгоспники не матимуть змоги ні лекції проти релігійного дурману послухати, ні кіно подивитися, ні весело й культурно провести в клубі свій одпочинок, організувати виставу, хоровий гурток і т. д., — ще не такі чудеса будуть…

Так можна й до шаманства дійти: надіти на себе козинячу чи цапину голову, вхопити в руки бубна й завертітись-завихритись у дико божевільному танці, аж поки піна з рота клаптями не закапає.

Знічев'я та з суму чого не натвориш?

2

Або ще такі факти.

У селі Осадьківці Куп'янського району на Харківщині, у клубі сокотять курочки з півниками. У клубі тім було розміщено три тисячі курчат. Курчатка, спасибі їм, уже повиростали, вже несуться, півники кукурікають.

Культурні кури получилися, — у клубі ж повиростали!

Може, дивись, хтось за старою звичкою їм і лекцію прочитас чи про атомну енергію, чи про походження світу…

У колгоспі ім. Калініна Корнинського району на Житомирщині завклубом, він же й секретар сільської комсомольської організації, т. Джунь на різдвяні свята замкнув клуб і записав у щоденнику, який ведеться в клубі: "Клуб замкнено з наказу голови сільської Ради по причині релігійного празника".

У селі Сушанка того ж таки Корнинського району на Маковія посеред села біля сільської Ради і правління колгоспу було поставлено "маковія", і біля нього цілий день гуляли, танцювали, співали. Хто керував цим "святом"? Ну, ясно хто: церковники.

На хуторі Довгі Поля Чаповецького району на Житомирщині у клубі складено хміль.

Скажіть, будь ласка, що має робити молодь, коли в клубі або кури, або хміль, або, як це частогусто буває, в клуб зсипають зерно, картоплю і т. ін.?

Молодь собі шукає розваги поза клубом. А там на неї чигають і церковники, і баптисти, і євангелісти, і штундисти" і всякі такі "істи".

Вони їх залучають до чистеньких хат, де пахне чебрецем та ладаном, говорять їм солоденько-сентиментальні речі про душі спасіння, співають душевщіпливих пісень про те, як:

Птиця воздух напольняла,

Безпрестанно все літала

І крилами трепетала…

Ну, й ловляться дівчатка й хлопці на ці солодкоєлейні гачки.

Запаморочені незрозумілими речами та текстами із святого письма, молоді дівчатка й хлопці погоджуються з усім.

Тоді надягають на них білі довгі сорочки, ведуть у супроводі печально-слізливих пісень до річки чи до ставка і там їх погружають у воду. Хрестять.

І булькає у воді така собі дівиця, що для неї на саму білу сорочку треба цілий сувій полотна, булькає, як маленька.

А буває, що й така "дамочка" у ставку пірнає, що вода через греблю перехлюпується.

Вилізе, чмихне — і готова кандидатка на богородицю.

А потім уже сама хисткі серця ловить.

І вони ловляться.

А куди підеш, коли в клубі хміль? Хіба що прийдеш та заспіваєш:

Де ти, хмелю, зиму зимував. Що й не розвивався?

На жаль, хміль не вміє правильно відповісти, щоб присоромити всіх тих, хто за клубну роботу відповідає:

Ночував я в клубі, У клубі, на сцені.

А наприкінці щоб узяв та й вивів:

Як же вааам не сором?

РРРА3!

У селі Пирогові є колгосп.

Старі люди у тому колгоспі вже не пригадують, коли саме там розпочали були будувати свинарника.

— Було це, — кажуть старі люди, — як пам'ять не дасть збрехати, ще тоді, як народилася Орися, моя онука, а то, може й раніше. Орися, моя онука, ось і семилітку вже закінчила, збирається заміж іти, а свинарник… Та хай краще дід Павло розкажуть, вони старшенькі, їм видніше, бо вони ближче до свинарника живуть… Розкажіть, діду Павле, коли в нас заходилися того свинарника будувати…

Дід Павло замислюється, пихкає люлькою, пригадує…

— Свинарника коли почали будувати? Та не так і давно! За революції вже… Так, так, за революції… Уже, як ото колгоспи пішли, так почалися серед колгоспників розмови, що, мовляв, непогано було б свинарника для колгоспних свиней збудувати… Хто тоді в нас за голову колгоспу був, я вже не пригадую… Пригадую тільки, що на загальних зборах той голова вдарив по столу кулаком і промовив гостро: "Та я вам того свинарника — разраз! — і свинарник!" Після того голови ще були голови, і всі вони на зборах говорили ще гостріше: "Та я вам того свинарника!! Та про що там говорити?!"

— Ну, а далі ж, діду Павле, як було діло?

— Та як? Так і було. Настав уже 1952 рік, за голову колгоспу тоді в нас був Олекса Григорович. Дуже сурйозний голова був! Як ударив кулаком по столу та як крикнув: "Та я, товариші колгоспники, вам того свинарника — та в одну мить! Ррраз — і свинарник!"

— Ну, і що, діду?

— Ну, настав, значить, 1953 рік. За голову колгоспу тоді в нас був Іван Дмитрович. Ох і сурйозна ж людина Іван Дмитрович! Як ударив він кулаком по столу та як крикнув: "Свинарник?! Та мені трудніше, може, півтораста грамів ковтнути, ніж той свинарник побудувати! Та я як візьмусь, як візьмусь…"

— Ну й як: узявся чи не взявся?

— Та він був і взявся, уже навіть біля свинарника був походив трохи, та, бачите, настав уже 1954 рік, і за голову у нас у колгоспі обрано було Івана Євдокимовича…

— Ну, а Іван Євдокимович як?

— Іван Євдокимович дуже сурйозний голова! Він як ударив кулаком по столу та як загримить: "Свинарник? Та той мені свинарник, може, як насіння! Ррраз!"

— І що ж — вийшло? Є свинарник?

— Нема!

— А чому нема?

— Та, бачите, воно кожний голова, що ото бив по столу кулаком та кричав — "ррраз!" — кожний би міг побудувати, так треба ж для будови цегли, треба лісу…

— А хіба цегли нема?

— Та й цегельня поруч, туттаки в Пирогові, і наряди на цеглу єсть, і ділянку лісову для будівництва відведено, так треба ж, щоб хтось ту цеглу привіз, щоб хтось заготовив! Язиком ррразкать кожний може, а треба не язиком ррразкати, а діло треба робити!

— Так буде свинарник чи не буде?

— Поживемо — побачимо! Може ж, таки знайдеться голова, що не ррразкатиме, а робитиме!

— Ну, а свині ж як?

— Свині? Свині не ррразкають, а мерзнуть. Мерзнуть та хрюкають! Сердито хрюкають.

ГІПЕРБОЛІЗАТОРИ

От уже я вам і не докажу, де це саме трапилося, чи на Волині, чи біля Волині, чи на захід од Волині… Так всетаки, здається, на Волині.

Підіймали там в одному районі сільське господарство.

Підіймали круто. Комплексно підіймали.

Що таке комплексно?

Ну, це, розуміється, значить, підіймали так, щоб воно все так ото й пішло-пішло-пішло вгору, всеньке, усіма своїми галузями…

Не так ото, як говориться: "Сам у нору, тпруті вгору", а щоб усе вгору, щоб нічого в нору.

А як конкретно, то це, значить, приміром, не так, що зерно — вгору, а городництво — в нору… Молочарство — вгору, а свинарство — в нору… Кури з яйцями, а бджоли без меду і т. д. і т. ін.

Щоб скрізь був достаток і, не червоніючи, можна було заспівати: "Щоб через вінця лилося…"

У переважної більшості колгоспів у тому районі господарство таки кращало, міцнішало, твердо ставало на ноги, радуючи і колгоспників, і керівництво.

А є і такі, що… Та краще послухайте.

Підіймають вони те сільське господарство та й підіймають дружно, вигукуючи: "Раз, два — взяли!", "Раз, два — взяли!" Піт із них капле, але вони не здаються, і обличчя в них, сказать, не дуже сумні.

Ну, гадають, досягли вже досягнутого.

— Стій, хлопці! Перекурка з дрімотою!

Перекурили.

Той із них, котрий за старшого, й питає:

— Досягнуте схопленої Зупинимось?

— Де ви, товаришу, бачили, щоб ми на досягнутому та зупинялися? Та ніколи в світії

Пішли далі…

В залежності від обставин, вони і рухали вперед, і підвищували, і забезпечували, і освоювали, і спиралися на досягнення, і запроваджували досвід.

Невважаючи на винятково несприятливі умови погоди, а саме: навесні — сонце й холодок, улітку — спека, восени — падало з дерев листя та мжичило, а взимку — йшов сніг, а то ще, бува, що й злива поллє, громом торохне, блискавка блисне, морозом придавить, — особливо на водохреще, — невважаючи на все це, вони мобілізували всі внутрішні ресурси і, викриваючи всі хиби й недоліки, попрацювали як слід, добре, сказать, попрацювали…

Ну, здається, вони передосягли передосягнене.

Сиділи, перекурювали. Без дрімоти.

Настрій у всіх піднесений, прекрасний, в грудях щось розпирало, глибоко дихалось, і хотілося співати.

Поспівавши, хотіли було йти додому, але радість не пускала, хотілося гратися, борюкатися, перекидатися.

Хтось і запропонував:

— Давайте, хлопці, пограємося! Таку роботу рухнули вперед! їйбо, не гріх! На радощах чого не заманеться?! Та й усі ж ми свої…

— Давайте! — всі погодилися.

А один, котрий найхитріший, прикинувши, як "круто вони піднесли хазяйство", запропонував:

— Колись, за молодих часів, ми гралися в таку ось гру: "Хто краще збреше?" Для розвитку фантазії! Інтересно було! Чого тільки було не понавигадуємо! Давайте пограємося, може, вибрешемося.

Всі погодилися.

— Тільки ж не за так, не задарма щоб, а хто програє, той купує… та небагато… ми ж не на банкеті тут зібралися… ну, по півлітра, не більше…

— Що, що! Що ти сказав?!

— Та ні, товариші, не думайте, що отого… За кого ви мене вважаєте?! По півлітра… Та… дивись, із голови вилетіло.

— Не часто, мабуть, уживаєш?

— Та ні… Ага… По півлітра… кефіру! О!

— Кефіру? Кефіру можна!

— Так… Ну, хто перший? Починай ти, директоре!

— А чому я?

— Ти ж МТС! А механізація перед веде! Бреши!

— Як мені, то й мені.