Усмішки, гуморески, фейлетони - Вишня Остап

Назвати їх ворогами природи не можна, але вони якось по-своєму розцінюють, ну, хоча б, приміром, красу в природі…

Ми не зачіпатимемо хворих людей, що говорять про себе:

— Я — нервиной! Або:

— Я — нервиная!

Така людина може жбурнути в солов'я калошею:

— Розтьохкався мені тут! Тьохкає, ніби тебе за ішіас смикає!

Таких людей можна зрозуміти! Що з ними поробиш: вони нервинії…

А от як зрозуміти цілком здорову людину, що, дивлячись на розквітлий кущ бузку, уквітчаний розкішними махровими пахучоп'янючими квітамигронами, скривившись, мимрить:

— Понасаджували! Хіба не можна замість бузку терном засадити: і на пироги було б, і на тернівку!

У Харкові біля пам'ятника Т. Г. Шевченку є чудесний розаріум. Які ж там троянди викохали харків'яни! Така краса, такий аромат, що дивишся, нюхаєш і думаєш, що в Харкові не Лопань, а мінімум — Десна тече. Той розаріум свідчить про те, що харків'яни красу люблять і що взагалі без троянд Харків би здавався старішим літ на кільканадцять.

А от і серед харків'ян є монстри. Гуляючи в розаріумі, почули ми:

— Квіти! І такий клапоть землі! От якби картопля!

І що ви гадаєте: земля не розверзлася й не поглинула отакого картоплемрійника!

Ми вирішили, що то ізрік не харків'янин. То якийся приїжджий із тих, що, одружившись, на другий день узяв ножиці й порізав усі ленти в своєї дружини на січку.

Є ще, на жаль, і такі.

ІІІ

Бувають і такі монстри.

Державний млин. На тому млині плодиться й живе чимало голубів.

Жили симпатичні птахи, живилися розсипаним зерном, а то, дивись, якийся любитель од щедрот своїх кине їм жменюдругу одвійок, і живуть собі пташки, літають, воркують, очі радують.

І принесло на той млин нового головбуха.

Що принесло?

Таких людей приносять не відділи кадрів, а здебільша нечиста сила.

Головбух перестріляв з рушниці голубів, та ще хитро перестріляв, захищаючи, мовляв, од шулік та від рябців. Ви гадаєте, що головбух узагалі проти птахів? Нічого подібного!

Замість голубів він курей завів на держмлині. Побудував курника і підгодовує власних курей державним зерном!

Що йому до того, що голуб — емблема миру, що голубів наш народ любить, як символ чистоти, вірності, краси?

Таким людям, як той казав, хоч пір'я та вовна, аби кишка повна.

Голуби, як ми знаємо, окраса багатьох великих радянських і європейських городів і взагалі населених пунктів.

Київ колись теж мав чимало цих чудесних пташок.

Війна знищила голубів, але тепер кияни дбають про те, щоб їх розплодити в своєму місті. Та не тільки кияни!

А от декому голуби не до вподоби!

Їм рідніші кури, але не звичайні кури, а ті кури, що вигодовуються державним зерном.

На державному млині є, розуміється, комсомольці, є, очевидно, й стінна газета. От узяли б і намалювали демонстрацію робітників за мир. Усі йдуть з голубами в руках, а головбух їхній — з куркою! Та ще й з смаженою!

Хай би помилувався!

Ми — за голубів! Ми — і за курей!

Ми — за охорону і за розквіт чудесної нашої природи!

"ТА БУЛИ В КУМА БДЖОЛИ…"

Прийшов одного разу пасічник до голови колгоспу та й каже:

— Товаришу голово! Якось воно мені вроді ніяково біля одного вулика пасічникувати! Один тільки вулик у нас після зими й залишився!

— А таки залишився, кажеш? — сердито перепитав голова.

— Та один тільки й зостався! — сумно підтвердив пасічник.

— Із отих кусючих? — буркнув голова.

— Та де там їм уже кусатися? Ледве гудуть! — махнув рукою пасічник. — Може б, чи купити де бджілок?! Для них же в нас розкіш яка: навкруги ліс, лук тих, скільки око гляне, та й гречки ж цього року посіяли сорок п'ять гектарів! На самій тільки гречці дев'яносто вуликів можна випасти! А в нас один вулик! Сусіди сміються! Ви б таки приїхали та подивилися: я й місце добре для пасіки приготував вуликів на півтораста: і ліс, і луки, і до гречки недалечко!

— Добре, приїду! — кивнув голова.

* * *

Хоч і не дуже хотілося, а таки приїхав голова на пасіку.

— Показуй, де вони, оті твої бджоли? — запитав він у пасічника.

Під молодою черешнею сумував один-однісінький даданівський вулик.

— Оце бачите? Оце й уся наша пасіка! Страм людям показувати!

Чи то воно духом од голови колгоспу якимось таким дуже інтересним після сніданку одгонило, чи то, може, з іншої якоїсь причини, а тільки ж бджоли дуже близько біля головиної голови почали літати і якось сердитіше дзижчати:

— ДзззІ

Голова нервово махнув рукою:

— Іч яка скажена комахаї

— Дззз! Дззз! Пасічник у крик:

— Не махайте! Ось не махайте на пасіці руками! Я вас прошу, не махайте! Спокійненько стійте!

— Дззз!

— Я не руками, я портфелем! Та киш ти, будь ти…

А старі пасічники вже давно помітили, що бджоли дуже портфелів не люблять! Та ще, не дай бог, як тим портфелем замахати в пасіці!

Ех, як узялися ж бджілки за голову, так той тільки ойкати почав.

— Ой! Ой-ой-ой! — та все махає портфелем.

— Киньте портфеля! — крикнув пасічник.

Голова кинув портфеля, нап'яв на голову піджака й уткнувся головою в бузину.

Стоїть голова, уткнувшись в бузину головою, та вихає попереком, як молодий стригун. Вихає та кричить:

— Давай машину! Машину давай!

Під'їхала "Побєда", ускочив голова в машину й помчав додому.

Дома прикладав до носа, до очей, до потилиці холодну глину. І все лаявся.

* * *

Увечері відбувалася в районі нарада голів колгоспів у справах поширення бджільництва.

Покусаний бджолами толова виступав з промовою, що бджільництво в його колгоспі нерентабельне.

Не всі з ним погоджувалися, але районне керівництво, дивлячись на пухлого голову, не дуже наполягало на бджільництві, а провело нараду, так би мовити, про людське око.

Одне слово, справу з бджільництвом у районі було пущено на самоплив.

А в сусідньому районі на колгоспних пасіках було більш як дві тисячі вуликів, і кожний вулик дав у середньому по вісімнадцять кілограмів меду.

Кілограм меду коштує…

Та підраховуйте вже самі або хай вам підрахують колгоспні бухгалтери: ох і солодкі ж числа получаються! Такіто діла!

* * *

Нам "сорока на хвості принесла", що в колгоспі ім. Шевченка в с. Лебедівці Вищедубечанського району Київської області минулого року було три бджолосім'ї, та їх не зберегли, і після зимівлі залишилася одна бджолосім'я і біля неї пасічник. У колгоспі прекрасні умови для розвитку бджільництва: ліс, багато луків, самої гречки сорок п'ять гектарів. На самій тільки гречці можна випасти дев'яносто вуликів бджіл. А бджоли — не тільки мед, а й додаткові центнери гречки. Але голова колгоспу ні кує, ні меле…

У Вищедубичанському районі пасік по колгоспах усього тільки 250 вуликів, а гречки в районі цього року було посіяно 874 гектари.

Такіто діла!

Чи кусали вищедубечанців бджоли, чи не кусали, нам не відомо, — ми писали про інший район.

МОЛОКОЛОГИ…

1

Що таке молоколог, інтересуєтесь? Як що?

Зоолог, як ви знаєте, — людина, що розуміється на зоології.

Біолог — на біології.

Молоколог — людина, що дуже сильно інтересується молоком.

В одному районі корови не дуже щедрі на молоко: по нуль цілих, півглечика десятих на фуражну корову.

Дійшло в деяких колгоспах до того, що доярки фуражну корову за дійку — смик! — а корова — муу!

Старі колгоспники, которі вже бувалі, та й чесні зоотехніки кажуть:

— Фуражна корова голодна, вона молока не дасть! Навіть півглечика десятих не дасть!

Секретар нагримав на зоотехніків:

— Із ситої корови й моя бабуся молока надоювала! Так то ж коли було! За царя Панька! А тепер ми вже до автоматики дійшли, до телемеханіки, а ви все старої співаєте! Доїть корови день і ніч, а щоб мені молоко було!

Спробували.

Почепили на Маньку перпетууммобільні автодоїльники. Так би мовити, на віки вічні… Стоять, чекають… Стоїть і Манька… Стоїть, реве… Молока — нема.

Уночі, коли біля Маньки залишилася вартова доярка, старенька Марфа Карпівна, а на фермі — сторож дід Карпо Петрович, дивилися вони на Маньку, дивилися, а потім дід і каже:

— Шкода корови! Поглянь, Марфо, тут за порядком, а я збігаю додому, є в мене оберемок сіна, принесу, може, щось капне.

Приніс Карпо Петрович оберемок сіна.

— Ставай, Марфо, з сіном спереду, а я з вилами ззаду. Подивимось, чи не буде наслідків.

Наслідки з'явилися одразу спереду і ззаду. Замовкла Манька, хапаючи сіно, стало дужче чути, як гуде в вакуумі, а молока не було.

Карпо Петрович глибокодумно заявив:

— Так воно одразу не закапає! З рота до хвоста ближче, ніж до дійки, та й путь пряміша, а до дійки попоцвіркаєш по тих залозах. Не буде, Марфо, діла!

— Та хай коровка хоч попоїсть, спасибі тобі, Карпе!

Одно слово, теоретична настанова секретаря практикою не підтвердилася.

2

— Ну як? — грізно запитав секретар.

— Нема молока! Корови треба годувати!

— Ат! — махнув рукою секретар, а проте вирішив з'їздити на Всесоюзну сільськогосподарську виставку подивитися, як воно з цією справою у передовиків.

Поїхали.

Для набуття досвіду в сільському господарстві із району до Москви на Виставку поїхали секретар райкому, голова райради і — що особливо цінно для розвитку сільського господарства! — заврайторгом, завскладом чайної, голова райспоживспілки і керівник контори "Заготживсировина".

"Заготживсировину" захоплено було з собою найголовніше для того, щоб повчитися, як зберігати шкури в масовому масштабі.

Їздилося весело.

Повертаючись додому, районні керівники наказували завторгові й завчайної та голові райспоживспілки:

— Ви, хлопці, дивіться! Як не буде в нашій чайній таких ескалопів, як у "Метрополій, душа з вас вон! Ви гадаєте, що ми вас так собі, прогулятися до Москви возили?!

З

Приїхавши додому, районні керівники скликали зоотехніків:

— Дояться корови? — запитали.

— Дояться! — відповіли зоотехніки.

— Часто?

— Як треба телята годувати!

А директор МТС авторитетно зауважив:

— Навіщо ті телята годувати? Молоко тільки розтринькуємо! Тепер же, кажуть, корови без телят дояться!

…А в районі ревли корови і гребли передніми ногами бугаї. Свистів вітер, колючий, пронизливий, мокрий… І не тільки в степу, а в декого з керівників під картузами.

МЕТИКОВАНИЙ ГОЛОВА КОЛГОСПУ (Новорічна фантазія профілактична)

1

В одному колгоспі править дуже метикований голова правління.

Господарює той голова, сказать, не дуже добре, а на всілякі вигадки та витівки він дуже великий майстер. Коли тому голові говорять:

— Товаришу голово! А вам не соромно, що в сусідній артілі урожай зернових в середньому по двадцять центнерів з гектара, а у нас і на десять не витягнемо?

Голова на це весело відповідав:

— Викрутимося!

— А чого ми, товаришу голово, — говорили йому тваринники, — силосу для скоту не заготовляємо? Он у сусідів уже раннього силосу двісті тонн заготовили, а ми ще й не бралися!

І на це голова весело одказував:

— Викрутимося!

І що ви гадаєте, таки викручувався голова: і врожай у нього в середньому у сводках був більше, як по чотирнадцять центнерів, і силосу в нього, знову ж таки у сводках, було заготовлено сотні тонн.

Як викрутився?

Дуже просто.

Озима пшениця в нього вродила центнерів по п'ятнадцять, а овес — по чотири центнери.