Ярмарок суєти - Книга 2 - Вільям Текерей

і звідти, глянувши понад деревами Рассел-сквер, побачила старий будинок, де народилася сама й де прожила багато щасливих днів своєї благословенної юності. Вони враз усі воскресли в її пам’яті: веселі свята й ласкаві обличчя, безтурботна, радісна, давно минула пора, а за нею - довгі муки й випробування, що пригні­тили її своїм тягарем. Емілія думала про них і про того чоловіка, що був її постійною опорою, її добрим генієм, благодійником і ніжним, великодушним другом.

- Гляньте, мамо,- мовив Джорджі,- тут на шибці на­дряпано алмазом «Дж. О.» Я раніше не бачив цих літер, і це не я їх надряпав!

- Це була кімната твого тата ще до того, як ти з’явився на світ,- відповіла вона і, почервонівши, поцілувала сина.

Емілія була дуже мовчазна, коли вони поверталися в Річмонд, де вони тимчасово мешкали і куди усміхнені, метушливі адвокати приїздили відвідати місіс Осборн (свої візити вони, звичайно, вписували їй потім у раху­нок); там, певна річ, була кімната й для майора Доббіна, який часто з’являвся до них верхи, бо мав багато справ, пов’язаних з опікою над Джорджем.

Джорджа на невизначений час забрали з закладу містера Віла, а тому джентльменові доручили скласти напис для гарної мармурової плити, яку мали поставити в церкві Сиротинця під пам’ятною дошкою капітанові Джорджу Осборнові.

 

 

Місіс Буллок, тітка Джорджі, хоч те мале чудовисько і пограбувало її на половину суми, яку вона сподівалася отримати від батька, все-таки засвідчила свою незлобли­вість і помирилася з матір’ю та сином. Роугемптон неда­леко від Річмонда; і ось одного дня до будинку Емілії в Річмонді під’їхала карета з зображенням золотих биків на дверцятах і з недокрівними дітьми всередині. Родина Буллоків з’явилася в садку, де Емілія читала книжку. Джоз сидів у альтанці і безтурботно вмочав полуниці у вино, а майор в індійській куртці підставляв спину Джорджі, якому заманулося пограти в довгу лозу. Хлопець бер­кицьнувся і влетів у зграйку малих Буллоків з величез­ними чорними бантами на капелюшках і широкими чор­ними поясами; вони йшли в супроводі своєї матінки, теж убраної в жалобу.

«Він за віком якраз пара моїй Розі»,- подумала дбай­лива матуся і глянула на своє любе дитя - хворобливу семирічну дівчинку.

- Розо, підійди й поцілуй свого любого кузена,- мо­вила місіс Фредерік.- Ти не знаєш мене, Джордже? Я твоя тітка.

- Я знаю вас дуже добре,- відповів Джордж,- але не люблю цілуватися.- І він ухилився від пестощів слухняної кузини.

- Проведи мене до своєї матері, пустунчику,- сказала місіс Фредерік, і дами зустрілися після багаторічної пе­рерви.

Поки Емілію долали турботи й злидні, місіс Буллок жодного разу не подумала відвідати її, але тепер, коли вдова посіла досить помітне становище в світі, зовиця, звичайно, прийшла,- а як же інакше?

Те саме зробили й багато інших. Наші давні знайомі міс Суорц та її чоловік галасливо налетіли з Гемптон-корт з лакеями у жовтогарячих лівреях, і мулатка бурх­ливо, як завжди, почала виливати Емілії свою любов. Від­даймо їй належне: вона й далі любила б Еммі, якби мог­ла з нею бачитися. Та que voulez vous? - у такому вели­чезному місті людям ніколи бігати й розшукувати друзів; коли вони випадають з наших лав, то зразу губляться, а ми крокуємо далі без них. Хіба чиюсь відсутність помі­чають на Ярмарку Суєти?

Одне слово, ще не скінчилася жалоба по містерові Осборну, як Еммі опинилася в центрі вишуканого світського товариства, члени якого не могли навіть уявити собі, що хтось, допущений у їхнє коло, не вважав за велике щастя знатися з ними. Серед них, мабуть, не було жодної дами, що не мала б у родині пера, хоч її чоловік міг просто тор­гувати маринадами в Сіті. Деякі з тих дам були дуже вче­ні й добре з усім обізнані: читали твори місіс Сомервіл 145 і вчащали до Королівського інституту. 146 Інші були суворими протестантками і трималися Ексетер-гола. 147 Треба визнати, що Еммі цілком розгублювалася серед їхнього базікання і страшенно змучилася, коли раз чи два мусила прийняти запрошення місіс Буллок. Та дама наполегливо опікува­лася нею і великодушно взялася виховувати її. Вона під­шукувала для Емілії кравчинь, перевіряла, як вона госпо­дарює, і стежила за її манерами. Вона часто приїздила з Роугемптона й розважала зовицю нудною світською бала­каниною і нікчемними двірськими плітками. Джоз любив послухати місіс Буллок, зате майор сердито покидав това­риство, коли з’являлася ця дама зі своєю дешевою світсь­кістю. На одному з найвишуканіших Буллокових обідів він примудрився заснути під самим носом у лисого банкіра (Фредові все ще дуже хотілося, щоб осборнівські гроші перейшли від Стампі й Роді до їхнього банку), а тим часом Емілія, що не знала латини, не чула, хто написав останню статтю в «Едінбурзькій газеті», яка набула великого розго­лосу, і нітрохи не сумувала чи, навпаки, не раділа з приво­ду несподіваного виверту містера Піла під чає обговорен­ня фатального законопроекту про пільги католикам, сиді­ла мовчки серед дам у просторій вітальні, дивлячись крізь вікно на оксамитові моріжки, рівненькі стежечки, всипані жорствою, і блискучі дахи теплиць.

- Вона, мабуть, добра, але нудна,- зауважила місіс Роді.- А той майор, видно, дуже нею épris. 148

- Їй бракує стильності,- додала місіс Голіок.- Вам, голубко, ніколи не пощастить її виховати.

- Вона темна людина й нічим не цікавиться,- мовила місіс Глаурі замогильним голосом і сумно похитала висо­ким капелюшком.- Я спитала її, коли, на її думку, впа­де папа римський: тисяча вісімсот тридцять шостого року, як вважає містер Джоулс, чи тисяча вісімсот тридцять дев’ятого, як вважає містер Уопшот, а вона каже: «Бід­ний папа! Хоч би з ним нічого не сталось. А що він зро­бив?»

- Вона вдова мого брата,- відповіла місіс Фредерін,- і мені здається, що вже саме це зобов’язує нас, любі мої, приділяти їй увагу й тепер, коли вона виходить у світ, до­помагати їй порадою. Ви ж розумієте, що в тих, чиї розча­рування всім відомі, не може бути корисливих міркувань.

- Бідна та місіс Буллок,- сказала місіс Роді своїй приятельці місіс Голок, коли вони разом їхали додому,- вічно вона щось задумує і влаштовує! Вона хоче, щоб місіс Осборн перенесла свій рахунок з нашого банку до їхньо­го. А як вона підлещується до її