Всупереч бажанням - Селена Рейні

З кожним новим днем, Грейс все чіткіше розуміла, що не зможе покинути ні цю дитину, ні всіх інших, яких колись матиме. Малюк, який ріс у ній, вже займав левову частку її думок. А він ще й не народився! Що ж буде, коли дитина з’явиться на світ і матиме ніжки з колінцями, які розбиватиме, і ручки з пальчиками, які може поколоти об шипи її троянд? Хто дутиме на ті колінця і цілуватиме ті пальчики, якщо не вона? Зараз Грейс була єдиним і найнадійнішим захистом для малюка, якого носила. І вона твердо вирішила, захищати його все своє життя.

І Грейс знала, що з легким серцем піде всупереч своїм бажанням, адже натомість плекатиме іншу мрію.

Якийсь період їй здавалося, що для повного щастя буде достатньо лише малюка. Але тоді її серце почало вимагати й Бенедикта.

Бути байдужою до чоловіка, який тебе не помічає, було легко. А от ігнорувати чоловіка, який змушує тебе сміятися, цікавиться твоїми захопленнями та робить тебе щасливою, – виявилося неможливо.

Грейс, з кожним днем, який Бенедикт проводив поряд з нею, відчувала, як в її серці проростають почуття до нього. І була б це вдячність чи дружба, вона б не хвилювалася. Але Грейс, навіть попри те, що раніше з нею такого не відбувалося, розуміла, що закохується.

Вона дозволяла коханню рости у ній. А тоді, у другій половині грудня, якось за сніданком, знову вловила лавандове мило.

– Може підемо сьогодні у галерею? – запитав Бенедикт, ховаючи позіхання.

Грейс дивилася на нього і ледь стримувала сльози. Квітка, яка росла у її серці виявилася отруйною та ще й з шипами. Тепер їй було байдуже наскільки уважний та добрий до неї Бенедикт. Все, чого їй хотілося, аби він опинився чимдалі від неї.

– Вибач. Я запланувала візит до своєї модистки.

– Наш малюк росте по годинах? – ласкаво усміхнувся Бенедикт.

Грейс на це нічого не відповіла. Натомість піднялася за столу і звернулася до дворецького:

– Попросіть подати мені карету.

– Добре, міледі, – сумно проказав Вайт.

Грейс просиділа у салоні Шарлотти до вечора. Аби було не так нудно, вона почала пришивати ґудзики до суконь, хоча модистка і казала, що таке заняття леді не личить. А тоді ще довго сміялася, уявляючи, що втричі підніме ціну на сукні з якими працювала Королева квітів.

Пам’ятаючи, як повертаючись після роботи у кабінеті Бенедикт щоразу заходив у її вітальню і вони ще розмовляли до опівночі, Грейс лягла спати раніше. Але прокинулася серед ночі. Спершу вона не зрозуміла, що саме її розбудило. Але тоді почула шарудіння, яке через двері долинало зі спальні Бенедикта.

«Що ж, повертатися додому серед ночі краще, ніж до сніданку», – думала вона. Була б Грейс дурнішою, чи наївнішою, то вирішила б, що чоловік затримався у котромусь з клубів, забувши про час, граючи з друзями у карти. Натомість благовірний, який приплентається додому з ароматом чужого мила на тілі, вщент розбив віру у свою невинність.

Шурхання у сусідній спальні стихло. Але Грейс так і не заснула. Врешті, скільки там залишилося до світанку? Годин три-чотири?

Жінка підвелася, одягнулася і попрямувала в оранжерею. При світлі лампи вона пересаджувала фіалки. А від роботи відірвалася, лише коли прийшла служниця і повідомила, що граф, так і не дочекавшись дружину, поснідав сам та поїхав у Палату.

Занять в оранжереї вже не лишилося. А безцільно вештатися домом, у Грейс не було бажання. Тож вона вирішила поїхати до кузини.

Переодягнувшись, Грейс попросила заправити для неї екіпаж. Вайт, весь час до її виходу з дому бідкався, мовляв, то дороги у цей час у заторах, то в кареті надто холодно, то візит дуже ранній. Він перестав проявляти надмірну турботу, лише коли жінка пообіцяла взяти з собою аж двох служниць.

Дорогою, Грейс зрозуміла, що дворецький мав рацію, бо вони таки потрапили у затор, вона змерзла у салоні, а зайшовши в Ешборн-хол, стала свідком сварки господарів.

– Ти просто неможливий! – кричала чоловіку Беверлі.

– Я лише сказав те, що бачив, – заливаючись сміхом відповів Джеймс.

– Ну навіщо ти мене знову дражниш?

– Якщо не віриш мені, то візьми дзеркало і сама подивися, – запропонував герцог. – Що робити, ти знаєш.

– Ти ж чудово розумієш, що сама я не зможу! – лютувала її сестра.

– Знаю, – він знову розсміявся.

– Може мені попросити містера Лорі, щоб перевірив твої слова? – тепер веселилася Беверлі.

– Бев, не дратуй мене! – рикнув чоловік.

Парочка саме увійшла у хол і лише тепер вони побачили ранню гостю.

– Я не вчасно? – тихо запитала Грейс.

На її здивування, і Беверлі, і Джеймс щиро усміхнулися.

– Леді Коул, – герцог розцілував її щоки.

– Гісі! – Беверлі обійняла її, – який приємний сюрприз!

– Мила, я дуже радий тебе бачити! – проказав герцог. – Жаль, але я мушу покинути вас. Маю сьогодні справи.

– Їдеш у Палату? – здогадалася Грейс.

– Так. Але перед тим пробіжуся по магазинах. Потрібно знайти дзеркало для моєї дружини, – сказавши це, чоловік шмигнув до дверей.