Всупереч бажанням - Селена Рейні

– Спасибі. Це було б чудово.

– Дім твій до березня.

– Ні. Без тебе він мені не потрібний. Я закінчу з фінансами й виїду.

Він усміхнувся їй. Мабуть, варто було б поцілувати її на прощання. Але граф більше не хотів цілувати ці губи. Тому він взяв її руки й притиснувся до них вустами в короткому, цілком пристойному поцілунку. А тоді відійшов.

– Бенедикт, – позвала його Селія вже на порозі, – я щаслива за тебе.

Чоловік вдячно вклонився їй на прощання.

Додому він повернувся дуже пізно, тому його ніхто не зустрів. Що ж, можливо й добре, що він не побачить сьогодні дружину. У нього буде час подумати над тим, що робити далі.