Всупереч бажанням - Селена Рейні

– Три тижні пролетіли, як три дні, – засміявся Девід Белмонт, вікон Емберлі, коли схилився над другом, щоб налити йому віскі.

– Ми цілий тиждень витратили, згадуючи якими шибениками були в юності. Ще тиждень я не міг відлипнути від твоєї милої донечки, – рахував Бенедикт Дрейк, граф Коул. – І ще сім днів, я витратив на те, що…

– Розхвалював переді мною свою нову пасію, – перебив його Девід.

– Я хотів сказати, на те, що мовчки пив це пійло, яке ти називаєш віскі, – повернув жарт друг. – Однак і правда, про Селію я згадував частенько.

– Якщо ти так сумуєш за нею, тоді чому не взяв її з собою? Я б не відмовився подивитися на ту, яку називають «Perfetta».

– Ти матимеш змогу познайомитися з нею через три місяці, коли приїдеш до мене на весілля, – сказав Бенедикт, відсьорбуючи зі стакана.

– Ти маєш намір утримувати коханку, навіть після одруження? – нахмурився Девід.

Бенедикт лише кивнув. Він знав, що його друг, обпечений вогнем подружніх зрад, не надто добре ставиться до інтрижок на стороні. Однак Бенедикт запевняв себе, що зрада – гріх лише для жінок. Чоловікам позашлюбні відносини були просто необхідні. Тим паче якщо подружнє життя буде з такою жінкою, як Грейс Генрієтта Батлер.

– Що ж, не мені вчити тебе, як жити, – іронічно зазначив Девід.

Коул промовчав і на цей раз.

– Розкажи мені про неї? – попросив друг.

– О, Селія чудова…

– Ні, про свою наречену.

Бенедикт задумався.

– Я бачив її всього раз, протягом кількох годин, три чи чотири роки тому. Невинне, неповоротке пташеня, – знизав він плечима і замовк, бо більше йому було нічого додати.

– Ви вели листування?

– Я листувався з її дядьком. Дуже амбітний чолов’яга. Саме він прискорив наше одруження. Якби не Едвард, я міг би насолоджуватися повною свободою ще мінімум рік.

– А скільки років твоїй наречені? – допитувався Девід.

– Двадцять чотири, двадцять п’ять…, точно не знаю. Хто ж запам’ятовує такі речі?

– Люблячий наречений, – відповів Девід. – Що ти взагалі знаєш про міс Батлер, окрім її імені та прізвища?

Але Бенедикт не був люблячим нареченим. Це мав бути шлюб за домовленістю.

Батько Бенедикта, покійний граф Коул, з дозволу свого сина, почав шукати йому наречену з хорошим приданим, аби покращити матеріальне становище сім’ї. Але, як виявилося, в Англії на той час, було не так вже й багато багатих дівчат на виданні. А красивих, багатих дівчат на виданні, – ще менше.

Однак татові все ж вдалося знайти перспективну дівчину. У придане Грейс Батлер входив маєток зі значними землями у додачу. Маєток був занедбаний: фундамент осів, стіни потріскали, дах продірявився. Єдиним правильним рішенням для цього дому було знесення. Щодо землі, то кожен акр був торфино-болотистим і щедро всипаний щебенем. Ця територія не підходила ні для за посівів, ні для пасовиськ. Однак саме на такому ґрунті ріс виноград, який батько Бенедикта бачив з Греції.

Перш ніж поговорити з дядьком і опікуном Грейс про шлюб, покійний граф відвідав землі, які входили до приданого. Там він посадив виноградну лозу. І лише через три роки, коли упевнився в тому, що лоза не лише прижилася, а і дала щедрі плоди, домовився про шлюб його племінниці та свого старшого сина. На час заручин Грейс виповнилося двадцять, а Бенедикту двадцять шість.

Відразу після заручин, які відбулися у лютому, граф з сином зайнялися висадкою саджанців у ґрунт (за умовами шлюбного договору, маєток та земля переходила у власність нареченого після змовин).

Всі десять тисяч живців прийнялися і вже влітку земля була вкрита рівненькими, зеленими виноградними рядками.

Весілля Бенедикта та Грейс було назначене на наступну весну. Але взимку померла дружина Едварда Батлера. Дрейки, з поваги до покійної, перенесли дату весілля на рік.

Наступного року, коли виноград почав родити, раптово відійшов у вічність сам граф Коул. Втрата батька стала справжнім горем для Бенедикта і він повідомив опікуну своєї нареченої, що потребує дворічного трауру за старим графом.

Від смерті батька минуло три роки, а Бенедикт не поспішав узаконювати свої стосунки з Грейс. Врешті, йому і так відмінно жилося. Виноградник давав багатий врожай. Грона збирали та перероблювали на його виноробнях. І тепер у кожному маєтку Англії подавали його вино.

У нього були гроші та свобода. Чого ще хотіти тридцяти однорічному, молодому і повному сил, чоловіку?

Бенедикт, була б його воля, нічого не міняв. Та й був упевнений, що і саму міс Батлер такий розклад влаштовує. Врешті, він щоквартально виділяв її дядькові дуже пристойну суму на утримання племінниці.

Але ось уже місяць, як містер Батлер наполягав на весіллі своєї племінниці. Та й сам граф не надто противився, бо його наречена досягла оптимального дітородного віку. І Бенедикт нарешті обрав дату. Вінчання повинно було відбутися у грудні. А за тиждень, міс Батлер мала прибути у Лондон, щоб ближче познайомитися зі своїм майбутнім чоловіком.

Тож, відповідаючи на питання друга, що він знає про свою наречену, окрім імені та прізвища, Бенедикт чесно зізнався: