Всупереч бажанням - Селена Рейні
– О, ти тільки уяви, як чудово цей капелюшок поєднуватиметься зі світло-блакитним платтям, яке ми купили.
– Але у мене було світло-блакитне плаття! – скипіла Грейс.
– Ох, прошу тебе, давай не будемо починати знову! – теж роздратувалася жінка. – Це було не плаття, а справжнісінька ганчірка! Не здивуюся, якщо Петті віддала його на підстилку для свого пса!
– Тоді це буде найщасливіший пес у всій Англії, – буркнула дівчина і відвернулася до вікна.
Світло-блакитна сукня, через яку вони сперечалися, і справді була схожа на ганчірку. Муслін місцями затерся до дірок, зі швів повилазили нитки, лівий рукав був на чотири дюйми довший ніж правий. На ліфі залишилася пляма від жирної підливи, поділ в одному місці був продірявлений каблуком, а пояс на талії вицвів до такої міри, що поглянувши на нього, не можливо було зрозуміти, якого кольору він був спочатку.
І все ж, собака, яка зараз спала на цьому платті, була найщасливішою у всій Англії. Бо була найбагатшою псиною на цілому острові, чорт забирай!
Грейс, від злості, заскреготала зубами.
Довгих п’ять років вона, збирала по пенні й складала їх у старенький, потертий гаманець. Коли, минулого тижня, її численні родичі по материнській лінії, на чолі з тіткою Маргарет, забирали її з дому дядька Едварда, який приходився її покійному татові рідним братом, дівчина підшила гаманець зі всіма своїми заощадженнями у ту саму, трикляту, блакитну сукню.
Тоді ця ідея здавалася їй вдалою. Грейс повинна була їхати три дні до маєтку тітки, а звідти, ще три дні до Лондона. І якби їх перестріли в дорозі грабіжники, – що трапляється не так вже й часто, та все ж було ймовірним, – вони б точно не спокусилися на старе, поношене блакитне плаття з підшитим гаманцем.
Хто ж знав, що поки Грейс прощатиметься з дядьком, тітка Маргарет перебере її валізу, викине блакитне плаття і нічого не скаже про це його власниці. Лише прибувши у маєток тітки, Грейс з жахом зрозуміла, що сукня зникла. А разом з нею і її надія на світле майбутнє.
Тепер у гаманці Грейс, разом з тими грошима, які їй сьогодні дала тітка, було лише два фунти. Цього їй вистачить на… Цього їй ні на що не вистачить!
У неї був відмінний план, реалізація якого вимагала витрат. Від маєтку тітки до головної Брістонської дороги, через яку йшли усі диліжанси Сомерсету, була всього година пішки, – Грейс це перевірила. Квиток на диліжанс у Нью-Берг коштував два з половиною фунти, – Грейс запитувала на станції. Карета з Брістона відходила о шостій ранку, а оскільки у цей самий час відправлялося ще дві карети, – одна у Лондон, а друга в Единбург, – Грейс була впевнена, що легко загубиться між пасажирами. Тож, коли її рідні почали б погоню за поштовими екіпажами, вони відправляться за лондонським та единбурзьким диліжансами. А на карету, яка прямує до Нью-Бергу ніхто не звернув би увагу. Бо ж навіщо Гісі їхати у це містечко?
А вже у Нью-Бергу Грейс повинна була сісти в екіпаж, що прямує до Лондона і добиратися до столиці дорогами, які пролягали паралельно тим, на яких шукатимуть її родичі.
План був досконалий. От тільки оплатити його тепер було нічим.
Коли карета спинилася перед домом тітки, Грейс, не чекаючи доки їй подадуть руку, прихопивши з собою книги, вистрибнула з салону. Дівчина забігла у свою кімнату, витягнула з ридикюля кілька монет і вклала їх у гаманець, який ховала у шухляді столу.
Лягла на ліву сторону широкого ліжка, зняла окуляри й поклала їх на праву подушку. Склала руки на грудях, заплющила очі та почала думати.
Післязавтра на світанку, Грейс, а разом з нею і дюжина її родичів та десяток слуг, вирушать у Лондон. Дві ночі вони поведуть на постоялих дворах. Грейс буде їхати разом з тітками, обідати з родичами, а ночуватиме з Френ, своєю покоївкою. Де б вона не була, що б не робила, хтось з рідні чи прислуги, стовідсотково буде поряд.
І як же, в біса, їй тоді втекти?
