Всупереч бажанням - Селена Рейні

Стан оранжереї був плачевним. Стелажі пусті, у горщиках пожовклі, зав’ялі рослини, ґрунт виснажений. Доріжки засипані землею, а штучний ставочок повний зеленої води.

Однак, вперше за цей день, Грейс усміхнулася. Дах та стіни були цілі, скло, хоч і брудне, але не потріскало. Не довго думаючи, вона направилася у кабінет свого чоловіка.

– Мені потрібні гроші, – заявила Бенедикту з порога.

– Вся сума, яку я обіцяв тобі, вже завтра буде на твоєму банківському рахунку.

– Гроші мені потрібні зараз.

– Скільки? – байдуже запитав.

– Тисяча фунтів для початку. Решту я зніматиму з рахунку.

Він відтягнув шухляду і відлічив вказану суму.

– Не надто багато для шпильок?

– Які шпильки? – роздратувалася Грейс, запихаючи банкноти в сумочку. – Я їду у квітковий магазин. Якщо вже я змушена сидіти у цьому домі, то хоч оранжерею приведу до ладу.

Граф не сперечався. Навпаки, він був зацікавлений у тому, щоб Грейс знайшла для себе заняття і чим менше турбувала його. Якщо захоче побудувати біля Коул-холу зимовий сад, – він буде тільки радий.

В магазині вона провела чотири години. Зробивши необхідні замовлення, Грейс сіла у свій екіпаж. Однак вони не проїхали й ста футів, як графиня попросила кучера спинитися. Дівчина вийшла біля простенького ательє. Крамниця була без вітрини й зі скромною вивіскою, – врешті, район де зараз перебувала Грейс був далеко не найпрестижнішим у Лондоні.

Новоспечена леді Коул зайшла у середину маленького магазинчика. За столом, схиливши голову, сиділа дівчина і накладала на тканину вишивку.

– Доброго дня, – тихо привіталася Грейс.

– О, вітаю, – усміхнулася дівчина і спробувала підвестися, але заплутавшись у хвилях з тканин, знову впала на стілець. – Чим можу допомогти?

– Я хочу замовити у вас новий гардероб.

– Гардероб? Я правильно почула? – модистка почала виплутуватися зі стрічок та ниток, які ліанами обплелися навколо неї.

– Так. Правильно.

Грейс представилася, запитала ім’я модистки й почала перераховувати все, що їй потрібно. Це було легко, бо вона вже це проходила менш як місяця тому з тіткою Маргарет.

Молоденька власниця ательє, яку звали Шарлотта, уважно вислухала Грейс і лише тоді сумно проказала:

– Леді Коул, ви впевнені, що хочете замовити все це у мене? – Грейс нахмурилася. – Це велика честь! – проказала дівчина. – Але графиня повинна одягатися у відомих модисток, а моє ательє негідне вашого титулу…, – скромно додала.

Грейс змовчала. Вона походила магазинчиком і врешті проказала:

– Як вважаєте, скільки салатових суконь мені замовити? Чотири чи п’ять? – запитала, торкаючись яскравого оксамиту.

– Жодної! Салатовий – не ваш колір, – сказавши це, Шарлотта злякано закрила рот руками.

Грейс усміхнулася.

– О, Шарлотто, думаю, ми з вами подружимося.

А тоді майстриня вислухала побажання Грейс: мінімум оборок та драпірування, ніяких легких тканин на кшталт мусліну та шовку та лише глибокі відтінки. Шарлотта не сперечалася. Щобільше, вона показала Грейс кілька моделей суконь, які створила сама. Усі зразки, які запропонувала дівчина, мали суворий крій і були виконані з матерій темних тонів.

Додому Грейс повернулася уже затемна. Як вона і передбачала, помаранчевий та рожевий, які були у надлишку в її кімнатах, у світлі свічок здавався не таким токсичним.

Грейс повечеряла у себе, паралельно розплановуючи розсаджування рослин в оранжереї. Джинджер приготувала для неї теплу ванну з запашними маслами та подала одну з найкращих сорочок.

– Я залишила біля каміна воду для вмивання, щоб не остигла, – сказала Джинджер.

– Гаразд, – байдуже відповіла Грейс.

– І чисті рушники.

– Добре.

– Ну, тоді, добраніч, – проказала служниця, ховаючи усмішку.

– Добраніч. Ах, Джинджер, стривай! – окликнула її Грейс. – Розбуди мене завтра на світанку.

– На світанку? – здивувалася дівчина.

– Так. Завтра з самого ранку привезуть інвентар і рослини для оранжереї. Краще мені самій зустріти посильних і показати що і куди ставити.

З обличчя Джинджер спала потаємна усмішка і тепер вона дивилася на свою господарку зі співчуттям. І тільки через цей погляд Грейс зрозуміла, чому її прохання так приголомшило покоївку.

Це була її перша шлюбна ніч. І щаслива наречена, та і не дуже щаслива, мабуть, не повинна була б підійматися зі шлюбного ложа так рано.

Грейс відвела очі в бік і ще раз наголосила.

– Розбуди мене на світанку. Дякую. Добраніч.

– Солодких снів, міледі, – тихо відповіла дівчина.

Ще кілька хвилин Грейс топтала некрасивий червоний килим, а тоді лягла у ліжко. Досі вона вважала, що нічого не відчуває до графа. Але тепер розуміла, що у ній народжується якась ненависть до цього чоловіка. Мало того, що він став на шляху до реалізації її бажань, так ще й позбавляє її того, що належить їй по праву, – гідності. Рано чи пізно, і решта прислуги дізнається, що граф воліє ночувати у коханки, а спальню власної дружини ігнорує. Бо вона, Грейс, надто некрасива для нього і годиться лише для того, щоб народжувати дітей.