Всупереч бажанням - Селена Рейні

– Краще прокинутися о сьомій ранку, поснідати, а тоді рушити в дорогу.

– Чудово.

Дівчина вже закривала двері, коли граф поставив ногу у чоботі на поріг.

– Ще одне запитання: чому ваші рідні називали вас Гісі?

– Мені до п’яти років не вдавалося правильно вимовити ім’я Грейс і я всім казала, що мене звати Гісі. Я виросла, а рідні досі називають мене так, – пояснила.

– Зрозуміло. Що ж, міс Батлер, до ранку, – чи то запитав, чи то ствердив Бенедикт.

– Доброї ночі, містере Паркер, – вона стукнула його чобіт носком свого черевика, пересунувши його за поріг і закрила двері.

Як тільки двері за чоловіком закрилися, Грейс прокрутила ключ у замку і почала готуватися до сну. Вона помилася у ледь теплій воді, яку ще пів години тому принесла покоївка та нарешті, вперше за цей день нормально поїла. Вечеря вистигла, але все одно це було краще, в порівняні з яблуками, якими вона снідала та майже прозорим чаєм з підгорілими грінками, які їй продали за кілька пенні в постоялому дворі, де зупинявся диліжанс, в якому вона вийняла місце за останніх два фунти.

Переодягнувшись у сорочку, Грейс лягла у широке ліжко. Накрилася, зняла з обличчя окуляри та поклала їх на праву подушку.

«Господи, благослови джентльменів», – виголосила молитву. І як же їй пощастило, що вона зустріла містера Паркера. Такий добрий та турботливий джентльмен, не те що її наречений, – при цій думці її губи скривилися, – граф Коул.

Якщо вона виведе новий сорт троянд, а Грейс була впевнена у цьому, то назве їх на честь містера Паркера. А ім’ям Коула нарече перегній.

З такими позитивними думками, дівчина міцно заснула.