Українська література 17 століття - Автор невідомий

Мусить гордої думи роги схилити,

А небесной цариці сам низько ся поклонити.

А що оглядали разумнії очі наші,

Тогда тоє хотіли слуги ваші, Ямбікус, трохеус, спондеус,

провадити межи поганськії боги,

Але прудко поламали свої ноги, Пред світлостю богословії утікаючи І жадного до неї приступу не маючи.

Прето, що ся кому бачить,

Вольно, яко собі рачить.

Убі дівінум іллюмінаціо,

Ібі тацет поетарум шкондаціо 1

НА СТАРОЖИТНИЙ ГЕРБ ЯСНЕ ОСВЕЦОНИХ І ВЕЛЬМОЖНИХ ЇХ МИЛОСТЕЙ КНЯЖАТ КОРЕЦЬКИХ 1

В той презацней фамилії княжат Корецьких Таковії суть клейноти

свідком смілості і цноти:

Рицер, смілостю упойоний,

меч в руці його обнажоний, Конь, бистростю розпущоний За неприятельми в широком полю,

Рицера смілого виконива волю.

Неприятелі пірхають розстріляні,

Трупи всюду, поля кровію полляні.

В том звитязтво певноє і знаменитоє,

Всіх цнот і мудрості гніздо увитоє —

Самоель Карульович, княжа Корецькоє 2.

* *

*

Прироження грифа хто хоче познати,

Впруд мусить фізельогом 1 віру дати.

Бовім гриф гор боронить, в которих чує злото,

І кождому смертю платить, кто ся кусить о то. Самоель оному звіру уподобися,

Той великих даров бозьких сподобися,

Бовім той на горах високої мудрості літає,

Гди в Костелі католицьком віру правдивую має,

В котором не злото сказительноє ся найдує,

Тілько сама правда і живот вічний обфітує.

О таковий скарб єсли ся кто з невірних покусить, Од Самоельови мудрості і віри прудко умерти мусить.

ПОХВАЛА О ПРЕМУДРОСТІ ТРОЯКОЙ,

ВО ВІЦІ СЕМ ЯВЛЕННОЙ

[...] Подобаєт же і различіє імен премудрості знати. Що нарицається «мудрость», то прирожоную мудрость значить. А що приложоно «премудрость» — тогда той предлог значить над то зацнійшую премудрость, з дару бозького, даную пророком, і апостолом, і теольогом правовірним. Прето я напрод покладаю похвалу о мудрості прирожоной, то єст о філозофії, которою царії царствують і сильнії правду пишуть і закон політицький полатають, а мучителі землю держать [Книга притч Соломонових, гл. 1, ст. 15—17].

0 мудросте преславная,

Од віков в чоловіцєх давная!

Любителі твої тобою прославленні

1 на високих достоїнствах поставленні.

Тобою царії царствують

І сильнії народами справують,

Землею і странами владіють.

0 мудросте, все то тобою діють!

Любителі твої, о славная мудросте,

Вийшли з безумія темності.

Тії пишуть права статути,

а в них правду сьвершенную,

Всьому світу нині явленную.

Тобою ся вельможі величають

1 пловці морськії душа своя вручають Силі твоїй сміле і невонпливе

І преходять морськую глубину нестрашливе Своїм плаванієм

І мудрості свої упованієм.

0 мудросте преславнійшая,

Над злато і каменіє драгоє чеснійшая!

Тобою мучителі народом розказують

1 немощнії сильних без труда зв’язують.

Ти царей держава

І худородних вічная слава.

У тебе довгота дній і богатество у правиці,

А слава, честь і держава у твоїй лівиці.

Ти заблудшим ісправленіє,

Ти старцем укріпленіє,

Ти бодрость лінивим,

Ти мужество боязливим,

Ти младенцєм возраст і красота,

Ти панієнства сокровище і висота,

Ти нищих сокровище і богатество веліє,

Ти смутних і плачливих вічноє веселіє,

Ти сущим вь тьмі безумія просвіщеніє,

Ти прагнучих слави скороє насищеніє.

Ти хитрії ремесла показуєш світу і по твоєму совіту винайдуєш,

Ти з неподобного подобноє твориш

през альхімістов, новоє діло удивительноє І за чуд світу і чоловіком явительноє А тим многих удивляєш, утішаєш,

Понеже тоє чудотвореніє у своїй моці маєш, Прето ним многих народов удивляєш [...]

...ЛІКАРСТВО...

РОЗКОШНИКОМ ТОГО СВІТА ПРАВДИВОЄ. ПІСНЬ ВДЯЧНАЯ ПРИ БАНЬКЕТАХ ПАНСЬКИХ

0 смерте несподівана,

То-сь мя, багатого пана,

Без одповіді нині застала

1 все красноє і любимоє моє забрала

І навіки од очій моїх вь тьмі сховала.

Где мої нині замки, коштовне мурованії,

І палаци мої, світне і сличне мальованії А шкатули, злотом нафасованії,

Возники, под злотом цугованії?

Где мої пресвітлії златотканії шати,

Рисі, соболлє, етичнії кармазини і дорогії шкарлати?

0 смерте, все твоїм приходом од мене забрано

1 навіки од очій моїх вь тьмі сховано.

Где мої сади і краснії виногради?

І ногами твоїми, о смерте, потоптані І навіки од мене несподіванне забрані Слугами твоїми

А неприятельми моїми.

А скарби мої разхищені і побрані,

Шпалієри коштовнії пошарпані.

0 смерте злосливая і гнівливая,

Тілько-сь на жалость мою сквапливая, Несподіванне зо всего-сь мя обнажила

1 межи смродливії трупи положила.

Приятелі мої далеко од мене стали

І носи свої пред смрадом моїм позатикали. Вчора в дому моєм було гойне веселля,

Музиков іграння

А співаков веселоє співання І на трубах мідяних викрикання,

Скоки, танці, веселоє плясання.

Вина наливай, випивай, проливай!

Столи мої коштовними сладкими покарми покритії, Гості мої і приятелі — персони знаменитії.

А нині мене все доброє і веселоє минуло,

Слава і багатство навіки уплинуло,

Тільки мя нині все злоє до себе пригорнуло. Страх, болезнь, стогнання І плачливоє нарікання.

О смерте гнівливая, злосливая,

Сліпая, глухая і нежалосливая,

Тілько на жалость нашу сквапливая!

Ти мене, молодого, несподіванне уморила І двоякоє дивовисько надо мною сьтворила. Приятелі любимії по мні плачуть,

А вразі мої нині од радості скачуть.

Вчера слуги мої ордами за мною,

А нині ні єдиного зо мною.

Всі стали і носи свої позатикали.

Власнії слуги мої, тії ся нині мною гнушають І за смродливого і згнилого трупа мене мають, Тілько мі в том нині послужили,

Же мя в темний гроб положили І землею тяжкою мене покрили,

Аби мя прудко робаці ядовитії разточили.

0 смерте, коль страшна пам’ять твоя,

Которої трепещет нині і боїться душа моя!

Ти на всіх меч свой срогий обнажила

1 през нього ольбримов сильних положила Под ноги свої, сих потоптала,

А славних віка сього побрала І вь тьмі без пам’яті сховала.

Где нині суть миролюбні І розкошнії сластолюбці

А лакомії златолюбці? Всіх сіть гнівливої смерті помкнула І вь тьмі вічной несподіване замкнула.

Где нині тиранове неужитії І князі, на землі знаменитії,

Іграющії з птицями небесними І зь звірми іногда земними?

Смерть вь гроб послала,

Веселіє і славу їх забрала.

Где нині воїнове горделивії І мучителі невинних злосливії?

Где срогії і страшнії гетьманове?

Несподіванне смертним мечем посічені І без пам’яті вь тьмі нині заключені І знагла ядовитим червієм разточені.

0 смерте гнівливая і страшливая,

ти цесарьом і крулюм коруни здиймуєш А з голими головами їх до гробу вандруєш.

Ти много злого на том світі броїш,

1 з премудрих філозофов сміховиська строїш,

У главі їх, где світлая премудрость

столицю свою мала і в