Сучасна теория грошей - Рендал Рей

Усе це свідчить про те, яким неефективним став міф, що уряд, так само як і домогосподарство, повинен збалансовувати свій бюджет.

Блок: Пол Самуельсон і Бен Бернанке про урядові фінанси

Нобелівський лауреат Пол Самуельсон дав дуже цікаве інтерв’ю для документального фільму про Джона Мейнарда Кейнса, автором якого був Марк Блауґ. Самуельсон пояснював:

Думаю, в суспільному забобоні, ніби бюджет уряду завжди має бути збалансований, є частка правди. Якщо його розвінчати, це зруйнує одну з підвалин, на якій тримається захист кожного суспільства від неконтрольованих витрат. У розміщенні ресурсів має бути дисципліна, інакше отримаємо анархічний хаос та неефективність. З давніх-давен одна з функцій релігії полягала в тому, щоб залякувати людей певним міфом, щоб їхня поведінка була прийнятною для цивілізованого людства. Ми спростували віру в природну потребу балансування бюджету, якщо не щороку, то хоча б кожного короткого періоду. Якби прем’єр-міністр Ґладстоун295 раптом воскрес, то сказав би: «Ох, що ж ви накоїли». Щось подібне говорив і Джеймз Б’юкенен296. Маю сказати, що бачу переваги такого погляду.

Переконання, що уряд повинен збалансовувати бюджет через певні проміжки часу, прирівнюється до «релігії» чи «міфу», які потрібні для того, щоб примушувати населення до необхідної поведінки. Інакше виборці можуть вимагати від своїх обранців витрачати забагато, і це призведе до інфляції. Отже, твердження, що збалансовані бюджети бажані, не має нічого спільного з питанням «доступності», а аналогії між родинним бюджетом і державним бюджетом хибні. Швидше обмежувати бюджетні витрати уряду «міфом» потрібно саме тому, що він фактично не стикається з бюджетним обмеженням.

Нещодавній приклад: уже колишній голова ФРС Бернанке відкрито визнав, що уряд може витрачати, збільшуючи залишки на банківських рахунках. Без сумніву, він говорив про ФРС і не обов’язково про казначейство. Та коли і на слуханнях у Конгресі, і у ЗМІ його діймали питанням, де ФРС дістала гроші на кількісне пом’якшення, він відповідав так, щоб зрозуміли всі: уряду ніколи не забракне «клавіш».

Коли на телебаченні його запитали, чи це гроші платників податків, він відповів:

«Це не гроші платників податків. Комерційні банки мають рахунки у ФРС так само, як ви маєте рахунок у комерційному банку. Тож, щоб позичити комерційному банкові, ми просто використовуємо комп’ютер і збільшуємо залишок на його рахунку у ФРС. Це більше схоже на друкування грошей, ніж на позику».

«Ви друкували гроші?» — запитав (репортер) Скотт Пеллі.

«По суті, так, — відповів Бернанке. — Ми змушені це робити, бо наша економіка дуже слабка, а інфляція — низька. Коли економіка почне відновлюватися, тоді буде час, який нам потрібен, щоб згорнути ті програми, підняти процентні ставки, скоротити грошову масу й переконатися, що економічне відновлення не супроводжує інфляція» (http://www.cbsnews.com/2100-18560_162-4862191-2.html?pageNum=2&tag=contentMain;contentBody).

На слуханнях перед засіданням Конгресу тоді ще голова ФРС Бернанке встряв у суперечку з конгресменами (зокрема з Роном Полом):

Даффі297: Із доктором Полом ми говорили про другу фазу кількісного пом’якшення [що здійснює ФРС]. Коли ви купуєте активи, то де берете ці гроші?

Бернанке: Ми створюємо резерви в банківській системі, які просто зберігаються [на рахунках банків] у ФРС. Вони не потрапляють до широкого загалу.

Даффі: Та все-таки ви купуєте ті активи за долари платників податків?

Бернанке: Ні.

Даффі: То ви друкуєте гроші, щоб купити активи?

Бернанке: Ми не друкуємо грошей. Ми створюємо резерви в банківській системі.

Пол: Не люблю втручатися, але якраз надійшов мій час. Хочу вам порадити, щоб ви не називали це «витрачанням грошей». Фактично це гроші з повітря. Ви розміщуєте їх на ринку. Ви утримуєте активи і знаєте: якщо ви викупите погані активи, їхня вартість впаде. Та якби ви могли відповісти на ще одне питання, яке мене цікавить. Ви знаєте, що золото зараз коштує 1580 доларів США. За ці останні три роки долар девальвував майже на 50 %. Коли ви вранці прокидаєтеся, чи цікавить вас ціна на золото?

Бернанке: Ну, я звертаю увагу на ціну золота, і думаю, що це показник багатьох речей. Вона відображає глобальну невизначеність. Мабуть, люди тримають золото, щоб захиститися від «ризику малоймовірної події» — це коли відбуваються дуже, дуже погані зміни в економіці. Й оскільки останні кілька років змусили людей більше перейматися ймовірністю глибокої економічної кризи, вони тримають золото як захист.

Пол: Гадаєте, золото — це гроші?

Бернанке: Ні. Це не гроші.

Зауважте, коли Бернанке казав, що ФРС просто «збільшує» обсяг залишків на резервних рахунках банків у ФРС, то фактично визнав, що ФРС витрачає «натисканням на клавіші». Лише власноруч встановлені обмеження перешкоджають ФРС «збільшити» обсяг залишку на рахунку казначейства у Федеральному резерві. Але, як ми вже зазначали, ФРС і Казначейство США розробили певну процедуру дій, що, по суті, обходить це обмеження. Зверніть увагу, що, відповідаючи на запитання Рона Пола, він заперечує думку, ніби «золото — це гроші».

Навіть інший екс-голова ФРС Алан Ґрінспен задовго до цього визнав, що у ФРС не можуть закінчитися «кнопки». Нижче подаємо частину стенограми (сторінка 11) запису засідання Федерального комітету з операцій на відкритому ринку від 21 вересня 2004 року (http://www.federalreserve.gov/monetarypolicy/files/FOMC20040921meeting.pdf):

Ґрінспен: Чи потрібно операційному управлінню створювати сьогодні й учора достатньо резервів, щоб тримати процентну ставку [міжбанківського ринку резервних грошей] на рівні 1,5 %?

Кон298: Так.

Мінеган299: Чом би й ні?

Ґрінспен: Але вони [в операційному управлінні] не роблять цього як слід.

Кон: Ну, вони намагаються.

Ґрінспен: Заждіть хвильку. У них немає ліміту на обсяг резервів, які вони за бажанням можуть створити. Тому не кажіть мені, що вони намагаються, але їм не вдається; вони просто недостатньо сильно тиснуть на кнопку.

Це правда. Якщо операційному управлінню Федерального резервного банку Нью-Йорка не вдається понизити процентну ставку овернайт до цільового рівня, воно просто не досить вправно «натискає кнопки», щоб створити достатньо резервів на рахунках банків! Просто тисніть сильніше на клавіші!

Цей параграф присвячено «особливому випадку», яким у середині 2011 року перейнявся Вашингтон. Як ми знаємо, уряди витрачають «натисканням на кнопки», які ніколи не «закінчуються»; суверенний уряд, що випускає власну валюту «натисканням на кнопки», ніколи не стикається з фінансовими обмеженнями. Проте він може вирішити «зв’язати собі руки за спиною», застосовуючи правила та процедури, які обмежують його «натискання клавіш». Але нас це не повинно збивати з пантелику. Якщо