Українська література 17 століття - Автор невідомий

А Брюховецький зо всім войськом прийшов к намету царському. Которому юже князь здавав з своїх рук булаву і бунчук, подтверждаючи гетьманство, і попровадив вт> соборную церков святого Николая, где присягу виконав Брюховецький зо всім войськом. І вийшовши з церкви, того ж дня своїх полковников понастановляв з тих людей, которії з ним вийшли з Запорожжя, по усіх городах, а Ніжинський полк на три полки розділив.

При котором настановливанню полковников много козаков значних чернь позабивала. Котороє забойство три дні тривало. Хочай якого значного козака забили іли чоловіка, то тоє в жарт повернено. А старшина, козаки значнії, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновії на сер-мяги міняли. І так тоє забойство третього дня почало ускром-лятися, і заказ став, жеби юже правом доходили, хто на кого якую кривду мієт. Тих зась полковников, которії у замку ніжинськом зоставали у в’язенню, усе пожакували, і в домах мало що зостало [...]

РОКУ 1677

Зима барзо великая була так снігами, як теж і морозами. І мало которий день був без вітру. І тривала снігами і морозами великими близько до святого Георгія, же юже людєм на Сіверу не тілько сіна, але й соломи на хатах не ставало. Тої ж зими по три тисячі подвод з полков под запаси давано до Сівська25, із Сівська проважено в Київ. І много подводни-ков од морозов покалічало, а іннії померли [...]

Того ж року, місяця мая семогонаддять дня, в четвер-ток в обідньой годині, по службі божой в повгодині может, занялася церков Рождества Христова, стоячая в ринку, близько комор крамних, в Стародубі. Од которого запалення церкви, не відати яким способом, подобно, з неопатр-ності паламаровой, • а особливо гнів божий за беззаконія наша, так великоє будування церквей божиїх чотирьох, стоячих у самом городі, зо всею оздобою їх, которая на усю Україну славна була в мальованню образов, в інних достатках, так теж великостію звонов, зовсім погоріло, яко теж і в будинках дворов зо всіми немаль маєтностями. Так срокго вигоріло усе місто, же жадная не тілько хата не зоста-ла, але ані башта, наветь і самії вали погоріли, нічого не зоставши, а і за містом, на кілько сот подим’я погоріло.

Так страшний пожар був за скаранням бозським. Бо в том місті всчалася ненависть. Першая — полковник против гетьмана, священики межи собою, осьм на двох немаль цалий рок турбувались; межи козаками і посполитими свари, позви; а знову зась корчми, шинки немаль в каждом дворі, а при шинках безецності і частії забойства, а за вшетечность жадної карності не чинено, але тоє в жарти оборочано, любо якая явная курва; пиятики без удержанія, набоженства оспалость, бо духовних ні за що не міли, хлюбячися оздобою церквей божіїх, одказаючи, же:

— Нам не трудно о попов і священикові

Любо напоминали, не слухали, але од такових, которії їх за збродні до покути приводили, з гнівом одходили і по своїх волях собі духовних шукали, не жалуючи за гріхи. І так господь бог, не терпячи тих злостей, одняв тую оздобу того міста, то єст церкви божії, в которих щоденная служба божая одправувалася, также і тую фортецію, которая на усі сторони славная була, наветь же і гармати погоріли. Тілько ж єще щось милосердія свойого господь бог задержав, же не до останку згубив, же зостала скарбниця в цілості, в кото-рой немалая купа бочок з порохами; бо, зарятуй, боже, єжели би ся тоє було заняло у мурованном склепу, то немало би народу, людей вибило і вигубило. Єднак же народ жадної злості своєї не признавав і гріхов, аЛе усе на священиков складав.

А найпервій тая церков загорілася святого Николая, в которой проклятіє читано пастирськоє при службі божой і свічки гашено на проклятіє [над] Шубою, священиком черніговським, зосланним од архієпископа. І од тоєї церкви усе місто вигоріло [...]

Того ж року войсько турецькоє з ордами і Юрієм Хмельницьким 26 подступили под Чигирин у Спасовку впервоє і доставали потужне. Котрим на одсіч [і на поміч] зостаю-чим в Чигирині гетьман Іван Самуйлович, вийшовши з Бату-рина і скупившися з боярином князем Ромодановським у Липовой Долині27, потягнули ку Дніпру [...]

Того ж року місяця августа 23-го, приступивши князь Ромодановський з войськами московськими і гетьман Іван Самуйлович з козацькими войськами посполу ку Дніпру против Бужина на переправу, а наперед, єще не прийшовши ку Дніпру, вислали до Чигирина козаков піхоти повтори тисячі і москви приказ, которії, за ласкою божією, увойшли оборонною рукою в Чигирин, любо оним орда моцно того боронила, але понад Тясмином оборонною рукою увойшли. Притягнувши ку Дніпру, войська московськії і козацькії зараз старання приложили о переправуванню через Дніпр. Але оним барзо того турецькії войська з ордами боронили, бо і сам хан був. Єднак же войська козацькії, одважившися, суднами на той бок Дніпра переправлялися уночі, і там зараз шанці над Дніпром дали у переправи, хочай оним турецькії войська барзо налігали, але оних вспирали гарматами через Дніпр з войська козацького і московського. І так козаки і москва, яко могучи, переправувалися, даючи одпор неприятелеві, і що час шанцов причиняли. В которой потребі і сина ханського убито. І так тая война у Дніпра тривала през дней два.

Що видячи турчин, которий стояв под Чигирином, же потужнії войська наступують, бо тут, у Бужина, князь Ромо-дановський з гетьманом з немалими войськами, знову зась у Нивах 28князь Голіцин 29 также з великими войськами близько Дніпра став, а Чигирина [турчин] достати жадною мірою по могл, бо недель чотири розними способами приступали, нодкопов чотири стратив, которих юже з валу рукопаш одбили, і собою стривоживши, за помещію божією одступив од Чигирина і пойшов у свою сторону. Бо і. орда оним не барзо зичлива була. І под Чигирином не було самого турчина, ані везиря, тілько паші, над которими старшим Браїм-наша.

І так Чигирин зостав вольним од того облеження августа 29-го. Где притягнувши, войська московськії і козацькії направували город Чигирин і замок, що турки попсували, достаючи з гармат і подкопами, і шанці, рови позаровнивали, іцо турки були покопали коло города. А місто Черкаси, Медведовка, Жаботин, Мошни, Драбовка і