Українська література 17 століття - Автор невідомий
Бісурмане же, видяще толикую нечаемую вь христіянских воех храбрость и мужественное сердце их, аки сердце лва, на лов готоваго, абіе, нечестивий, падше вь страх и трепет, растаяшася вь мнимой кріпости сил своих поганских, от шанцов же и от всіх армат, болших и менших оружій огненних, от наметов и от всяких запасов своих отбігоша, стрем-глав єдин другаго предваряющи и друг друга оставляющи, утікаху, амо же очима зряху, яко и ту исполнитися писанно-му: «Пожнеть единь тисящу и два двигнета тми» [П’ята Книга Мойсеева, Второзаконіє, гл. 32, ст. ЗО]. Ибо стріли православних воев изьобилно упишася от крове бісурман-скія, и меч без числа сніде мяс их поганских. Началних ба-шей и мурз, много же и живих поган вь руці христіанскаго войска остася, а утікающіи на своих же мостах, на ріці Тясмини помощених, от великаго страха и тісноти, многое множество подавися, изь мостов спадающе, без числа пото-пишася. Намети же, армати, запаси и многіи користи не-пріятелскіи храброму его царскому пресвітлого величества воинству досташася.
Тогда вси христоименитьш вои утішахуся кріпостію сили бога вседержителя, хваляще и величающе его яко единаго побідителя, побіждающаго и смиряющаго врага вознесен-ную гординю, дающаго же неоскудно кріпость православному цареви нашему и возносящаго рог Христа своего.
О ПРИШЕСТВІИ ПОД ЧИГИРИН ВОЙСК ПРАВОСЛАВНИХ
По толикой торжественной побіді над бісурманами вси обози ратій царского величества и войск запороских, на гору виш реченную воздвигшеся, прійдоша под Чигирин августа 4-го числа и сташа под городом над рікою Тясминем. Тогда жестокосердьш враг, вейзер турецкій, от презілньїя туги и студа своего ради великія пагубьі своих нечестивих, ели богохулньїя души своея не испроверже. Всіже оставшія бісурмане устремилися бяху всеконечні на бігство, а православний войска, вь побідителном торжестві суще, надіяху-ся всяко тому супостату, падшему уже, не востати.
Лютий же супостат христіанскаго рода, діавол, от обилія своея злоби, лукаваго онаго вейзера, яко свойственньїй свой сатанинскій сосуд, от посліднего уньшія и малодушія, аки от смертоноснаго сна возбуждши, попусти его оставшія вои бісурманскія от наміреннаго бігства удержати. Той же, помалу малу вь чувство пришедши, исполнися ярости и всякія неправди и размисли, яко уже невозможно воинскими приступами града Чигирина взяти и явним боєм противу мужест-венних сил христіанских постояти, вдадеся вь тайния зло-хитрния коварства, вь них же непрестанно впраждняшеся до толі, даже, яко тать, подькопавшися землею под нижньїй город, восхити его и огнем сожже.
Ратньш же его царского пресвітлого величества, зь арма-тами [и] всяким оружіем и запасами вишедши зь города верхнего, зажгоша его, а сами ціло пройдоша кь обозом сил государских и козацких полков.
О ВОЗВРАЩЕНІИ ВОЙСК ХРИСТИАНСКИХ ОТ ЧИГИРИНА И О УБІГШИХ ТУРКАХ И ТАТАРЕХ ОТ ВОЙСК ПРАВОСЛАВНЬІХ
По чигиринской же брани его царского пресвітлаго величества рати и войска запорозкіи, возьвратившеся кь Дніпру, сташа паки вь преждних своих шанцах на полі Бужинском, при брезі Дніпровом.
Но врази креста господня, аще и ослабіли бяху вь истом-ленних силах своих поганских, гріхами нашими поощрени, дерзнуша паки на брань. Ибо сам везер со всіми своими турс-кими силами и хан со своими татарскими ордами вь слід за войсками царского величества подвигнушася и начаша всіми силами от всіх стран, найпаче 14-го числа августа, вь среду, налігати, хотяще православних, яко гладніи звіріє, всячески пожрети.
Обаче сили его царского пресвітлого величества зь войсками запорозкими, и ту стройньш управленіем искуснаго вожда наставлени, толикій бой сведоша сь поганими, еликій ньшішнего віку не бяше видіний. Тамо бо гласи до небес возвьішахуся, от превелика клича безчисленннх воев! Тамо солнце затмися, ради прегуста дьіма, от огненньїя стрелби іюсходяща. Ту воздух помрачися от праха земли, конскими попитами горі возбіеннаго! Тамо мняшеся землі возстогнати от превеликих сил воинских, на ней брань отяготивших! Ту стріли, от многочисленньїх луков иснущенньїя, яко прегустьія капли дождевньїя! Тамо кулі от великія и меншія стрелбьг, яко огненний град, исхождаху! Тамо гласи стрелбьі огнен-пьія, аки страшния громи, слишахуся! Ту мечи обнаженньш, аки молнія, блещахуся! Тамо руці христіанскія освятишася нь крові поганской! [Друга Книга Мойсеева. Вихід, гл. 32, ст. 28—29]. Ибо вь том бою многіи от самих лучших богати-ров поганских началних а посполитих безчисленния телеса вь труп падоша!
Но не суть кончина. Жестосердніи бо бісурмане, по толи-ком паденіи своем, еще седм дній над Дніпром премедліша, ополчающеся окрест обозов воинств христіанских, страшними стрілянми зь многих и великих армат день и нош, настоя-ху и, шанци своя по различннм містом заводяще, всякій промисли на одолініе творяху.
Сили же царского величества и войска запороскіи храбро и мужественно стояху против бісурманов и многое множество, на всяк день и час исходяще зь обозов, побиваху и неизре-ченньїя пакости воинскими промисли и храбростію своєю содіваху нечестивим, ових убивающе, ових уязвляюще, ових живих восхищающе, яко, превеликих ради налог и смертоносних тіснот, нужда бяше нечестивим вь силах своих ослабіти и изнемогти.
На конец, видяще бісурмане, яко уже отнюдь невозмож-но стерпіти силния храбрости и кріпкаго мужества воев христіанских, понудишася от превеликаго страха, не яко воини, вь началі показавшійся, но уже яко татіе вь нощи тайно отбігти воспят (зь девятого на десять, на двадесятий день августа) на вічний студ свой и всенародное поношеніе. И едва вь третей части сил своих бісурманских, и то сь великою нуждою своєю вьсвояси увойти возмогоша.
Но сили его царского пресвітлого величества и войска за-порозскіи вь цілости по домах розийдошася, благодаряще бога [...]
ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ
Фрагменти
О НАЧАЛІ ВОЙНИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Початок і причина войни Хмельницького єст єдино од ля-хов на православіє гоненіє і козаком отягощеніє.
Тогда бо оних, не хотячи, чого не звикли були, панщини робити, на службу замковую обернено, которих з листами і в городі до хандоження коней старостове держали, в дворах груби, то єст печі, палити, псов хандожити, двори замітати і до інших незносних діл приставляли.
Знову зась которії зоставали козаками реєстровими, а над оними полковникове — шляхта, панове — од гетьмана коронного насиланнії, були, которії б, об їх вольності бинамній не дбаючи, але, яко могучи, оних смиряли, легце поважаючи. Плату, которая постановлена була на козаки од короля його милості і Речі Посполитої по золотих тридцять на рок, тоє на себе одбирали, з сотниками ділячися, бо сотников
