Українська література 17 століття - Автор невідомий

Хмельницький зо всіми полковниками, сотниками і атаман~ нею і усею старшиною войськовою; і узяли великоє жал-уван-нє його царського величества соболями. І зараз по усіх полках розослали стольников з приданням козаков, жеби так козаки, як войти зо всім поспольством присягу виконали на вічноє подданство його царському величеству. Що по усей Україні увесь народ з охотою тоє учинив. А боярин і дворецький Василій Василійович Бутурлін повернув на Москву до його царського величества. І немалая радость межи народом стала.

Того ж року, зараз на весну, його царськоє величество, обвістивши през свойого царського величества послов королеві його милості о своїх крйвдах і о наступленії на православную віру, уводячи римськую, а найбарзій унією стисненних християн, ознаймуєт, же войною ідет на короля польського [...]

РОКУ 1663

Зараз по весні заводиться на новоє лихо, чого за іних гетьманов не бувало, то єст чорної ради. А то зараз фортельов заживаєт Брюховецький20 і докучаєт його царському величеству, о той раді просячи, жеби кого зволив йога- царськоє величество на тую раду послати. І так на жадання запорож-цов і тих полков, которії ся прив’язалися до Брюховецького, висилаєт його царськоє величество окольничого княза Вели-кокгакгнина і стольника Кирила Юсифовича Хлопова.

0 которих зближенню взявши відомость, Брюховецький зараз, вийшовши з Гадячого, простуєт ку Батурину, переймаючи тих посланих од його царського величества, а своїх розсилаєт по всіх полках з письмами, жеби усе поспольство стягалося под Ніжин у раду і Ніжин рабувати. На которії письма що живо рушило з домов, не тілько козацтво, але усе поспольство, купами, а не полками.

А гетьман Сомко21, козаков значних з полковниками скупивши, притягл под Ніжин, где і полковник ніжинський увесь полк свой скупив зо всього Сівера, бо то один полк був,

1 Стародубщина. Але тоє собрання Сомково нінащо обернулося, поневаж юже Брюховецький ліпшую ласку з запорожцями мів у його царського величества, а то за старанієм єпископа Мефтодія22, которого Брюховецький запобігл подарунками і обітницями розними, яко то люде звикли дарами уводитися.

І так з другої сторони міста Брюховецький, зейшовшися з окольничим Великокгакгнином, з которим немало люду воєнного од царського величества було, подступили под місто войська немалії, а найбольшей поспольства. Где москва, не бавячися в полю, увойшла уся у город Ніжин і стали по господах в обох містах — старом і новом. І постоявши кілька дней у которих начальних людей, то єст в окольничого, запрошоний Сомко-гетьман і Брюховецький з старшинами, оповіли оним о зволенню його царського величества, же по жаданню і прошенію усіх козаков зволив бути чорной раді23 на обрання одного совершенного гетьмана. Чому любо Сомко, яко уже маючий гетьманство од подручних собі полковников і сотников і козаков, подтвержденноє присягою ново у Ічні, суперечали тоїй раді, але же большая була купа при Брюховецькому зо всіх полков, мусили на тоє позволити і, сподіваючись того доказати, же при ньому старшина стоїть.

І так зложили час раді юня 17-го, зараз уступивши в пост Петров. На которую раду так постановили бути, жеби в тую раду іти пішо, без всякого оружжя. І за містом розбито намет великий, на тоє присланний од його царського величества. При котором наметі і войсько московськоє стало з оружжєм задля унимання своєволі. Але тоє мало що помогло.

Як вдарено в бубни на раду, Брюховецький, ведлуг постанови, пішо войсько припровадив ку намету своєї сторони на тую раду. І Сомко не зозволився: і сам і усі козаки, при ньому будучії, яко люди достатнії, на конях добрих, шатно і при оружжю, як до войни, тоєї інтенції будучи, же єжели би ведлуг мислі оних рада становитися би міла, то межи собою битву міти, бо при таборі Сомковом і гармат було немало. Але тоє нічого не помогло, понеже запорожці ласкою його царського величества упевнені [були].

І скоро тая рада стала, і боярин вийшов з намету і почав читати грамоту і указ його царського величества, не дано того скончити, ані слухаючи письма царського величества, зараз крик стався з обох сторон о гетьманство. Одні кричать:

— Брюховецького гетьманом!

А другії кричать:

— Сомка гетьманом!

І на столець обоїх сажають.

А далі і межи собою узяли битися, і бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрався през намет царський і допав коня. І іная старшина. А інших позабивано до кілька чоловіка.

І так сторона Сомкова мусила уступати до табору свойого, а сторона Брюховецького на столець всадили Брюховецького, зопхнувши князя, і гетьманом окрикнули, давши оному булаву і бунчук в руки.

Що заледве і нескоро той галас ускромився.

Але того часу князь Великокгакгнин не потвержав гетьманства Брюховецькому, бо і до себе прийти не могл за великим шумом межи народом.

І так Брюховецький з тими знаками зойшов до свойого табору, где стояв над Остром у Куті Романовського 24.

А Сомко в’їхав до свойого табору, юже не маючи бунчука ані булави, бо тоє запорожці видрали оному.

Зачим войсько почало Сомково собою тривожити, одступаючи Сомка, любо Сомко послав з тим до князя, же на той раді з войськом своїм не перестаєт і Брюховецького гетьманом не приймуєт, і єжели знову не будет рада, і жеби Брюховецький положив знаки войськовії, то одходить з своїм войськом ку Переясловлю і знову до його царського величества слати, же кгвалтом гетьманство дано Брюховецькому, которого войсько не приймуєт.

Що видячи князь тоє розервания і обовляючися, жеби з того не вросло що злого, знову на третій день тую раду складаєт і приказуєт Брюховецькому, жеби, в тую раду прийшовши, знаки войськовії положив, жеби уся старшина уступила до ради до намету, а чернь, войсько жеби гетьмана настановляли, кого улюблять.

Чому барзо Брюховецький сперечався, яже видячи, же князь почав на Сомкову руку схилятися, которому старшина порадила, жеби, не будучи спротивним задля ненарушення ласки його царського величества, тілько ж жеби, не йдучи ку намету, где войсько стояло московськоє, але межи своїми войськами тую учинили раду. На що і БрюхоЬецький позводився.

Але несталость наших людей тоє помішала. Бо козаки сторони Сомковой, одступивши своєї старшини, похапавши корогви каждая сотня, до табору Брюховецького прийшли і поклонилися, [а] одвернувши, зараз напали вози своїх старших жакувати.

Що видячи, Сомко з