Українська література 17 століття - Автор невідомий
На том скончилося гетьманство поповичово 25-го іюля, в суботу [...]
ПОЕЗІЯ
Мелетій
смотрицький
і
ЕПІГРАМА НА ГЕРБ [ДОМУ КНЯЗІВ ОГИНСЬКИХ ‘]
Крест ся Христов славою вірних іменуєт, їм ся самим апостол хвалить розказуєт.
Тим ся знаком божія церков украшаєт
І старожитних домов зацность вивишаєт.
Тим ся лукавих духов гуфи проганяють
І варварських народов полки побіждають. Щасливий дом Огинських, которий тот маєт
Клейнот, з продков поданий, і в нім ся кохаєт, Гди ж то знак набоженства і сталої вєри,
Тим ся здавна їх здобять синове і дщери,
А на том фундаменте всі цноти будують,
Отчизнє милой дєльним мужством услугують, Що звикло безсмертную славу із’єднати,
Которая на світе поти будет трвати,
Поки місяць і звізди свой біг справувати І ночнії темності будуть просвєщати.
НА СТАРОЖИТНІЇ КЛЕЙНОТИ ЇХ МИЛОСТЕЙ КНЯЖАТ ОГИНСЬКИХ 1 І ЇХ МИЛОСТЕЙ ПАНОВ ВОЛОВИЧОВ 2
Двоякії, под гельмом єднаким, клейноти Знаменитії ясне виражають цноти Двох презацних фамилій, в один дом злучоних, В славі аж под самоє небо вивишоних.
Тут крест старожитного набоженства знаком І статечної віри в трафунку вшеляком. Тут рада, тут розтропность місце своє маєт І, як на небі місяць з звіздами, сіяєт,
Так ся тих преславнії домов блищать справи І високим їх станом годнії забави.
Тут стріли переважную дільность висвідчають,
Тут сличний цнот огород ріки поливають,
Которії вод живих здроєм обфітують
І пам’ять з заплатою вічною готують.
НА СТАРОЖИТНИЙ КЛЕЙНОТ ЇХ МИЛОСТЕЙ КНЯЖАТ СОЛОМИРИЦЬКИХ 1
Славу, в том старожитном і презацном дому Квітнучую і давніх од віков нікому Не тайную, клейноти в гербах виражають,
А цноту, дільность, віру спольне висвідчають. Тим ся бовім зацнії доми прославляють І праве под самоє небо вивишають.
НА СТАРОЖИТНИЙ КЛЕЙНОТ ЇХ МИЛОСТЕЙ ПАНОВ ХОДКЕВИЧОВ 1
Зацний дом Ходкевичов, значнії клейноти За високії здавна одідичив цноти,
Которії тот славний славне дом подносять І, праве, аж под небо самоє виносять І в вивишанню його нікгди не устануть,
Поки місяць і звізди світити не престануть.
ЛЯМЕНТ
У СВІТА УБОГИХ НА ЖАЛОСНОЄ ПРЕСТАВЛЕНІЄ СВЯТОБЛИВОГО А В ОБОІ ДОБРО-ДІТЕЛІ БАГАТОГО МУЖА В БОЗІ ВЕЛЕБНОГО ГОСПОДИНА ОТЦЯ ЛЕОНТІЯ КАРПО-ВИЧА АРХІМАНДРИТА ОБЩІА ОБИТЕЛІ ПРИ ЦЕРКВІ СОШЕСТВІЯ СВЯТОГО ДУХА БРАТСТВА ЦЕРКОВНОГО ВІДЕНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО ГРЕЧЕСЬКОГО г
Святий Єронім 3 на Екклезіаста 4: «Приятелем живота н-Ьт прим-Ьря».
Жалосний трен, смутний ритм, нагробок плачливий В тяжкий свой день, в день жалю, в день свой
фрасовливий Собор церкві послушних, кгмін світа убогий Пишет, кладет то, себе, змерлого [...] 27
З которого поводу по бозі живеннє
Вчасноє мів по тілі, на душі збавеннє Подиктуєт і просить на пам’яті міти
Церков, стадо, братію, духовнії діти.
Msvbv6qo() Sropaxos: «Ои ot вбоі (piAotfcriv, ano'ftvriaxei veoj 28.
Plautus: «Quern DU diligunt, adolescens moritur, dum valet, sentit, sapit»29.
ЛЯМЕНТ
Повідають, же радость вслід за смутком ходить,
А з утіхи, з веселля фрасуиок ся родить.
Ведлуг слова псалмисти: «З вечора плач будет,
Рано радость настанет, світ смутку забудет»8. На том умисл, мисль моя з довціпом устаєт,
Згола ли то всім, во всіх і завжди биваєт.
Таковії абовім подчас на чловіка
Жалі, смутки бивають, же їх.і довіка Ледве может забити альбо і ніколи,
Кгди му щодня новії в серцю родять болі.
Речій альбо персони, в которих коханнє Своє мівав по бозі, любоє уфаннє,
Кгвалтовная, наглая, по мусу утрата,
Отця, матки, синачка єдиного, брата.
Там, где мило, всіх очі, где болячо, руки,
Хто вимовить, якії терпять матки муки,
Кгди ся з плодом в утробах недозрілим коять,
Хотячи їх вивести в живот, живот ронять. Больший нам жаль, строжший боль, тяжейшая мука, В одной отця особі зо всіми розлука.
З отцем стада, з маткою сирот, вдов упалих,
З сином церкви, з сповбратом великих і малих. Оби нам бог дав очі, где отець наш, міти,
Били би-хмо з щасливих щасливії діти. Невимовний фрасунок в душі, в серцю маєм,
Много мислій, як почать плакати, не знаєм.
Чи ли як би перестать, бо вже плачем много,
І над міру, не в міру, а єднак нічого Плач наш, плач всіх, плач церкви, плач сирот, вдов болю Не уймують, і овшем зо всіх речей молю До внутрності, до душі громадами сиплет,
Ах, стогнаннє тяжкоє аж за серце щиплет. Первей води сльозами тварі умиваєм,
Первей хліба вздиханнєм душу посиляєм.
— По молитві «Отче наш» 9 отця, діти, плачте, Учителя учневе сльозами урачте,
Сповідника — грішнії, побожнії — раду,
Ялмужника — нищії, ах, пастиря стаду Мнишеського з прикладу побожності, цноти,
З праці, чуття, молитви, день і ноч роботи.
— Але, ох нам, що живо і хто одно богу
Вірить, вийми, просим всі, з душі, з серця трвогу Для початку ляменту, принамній для трену
Мужа святобливого.— Світ ли взяв одмену,
Же ся з блуду помислов, як з пущі густої,
Виблукати не можем, чи ль жаль броїть тоє?
— Що в том же в нас і неба, елемента, тварі,
Без літості (боль мовить) зготували мари Так зацному, чудному, святому чловіку,
Утявши му пред часом без часу нить віку.
— Повіжте нам, небеса, чи он вас злим словом,
Помишленнєм образив в розмислі здоровом?
Чи не так вам звикл мовить: «Неба небес пана
Пойте в хвалі, вам сличность од нього єст дана»?
— Чи на тебе не годне, сонце, глядів, справу
Дай нам: умів он богу з тебе міти славу?
— Повітрея, чи вас зле уживав, скажіте!
— Елемента, справтеся, мовте, не мовчіте!
— Земле, повіж, чи тебе он доптав негодне
З молодих літ доселє, скажи нам сьогоднє!
— Хто ж, хто знает до нього? Жаден з вас не скажет.
А чому ж так од всіх вас опущеннє стражет?
Так ли йому всі вдячность за його послуги Оддаєте, будучи повинні, як други,
Задержати силами своїми здоров’є:
З друга ворог, з брата вовк,— староє послов’є.
— Чи вас, парки 10 (єсли-сте у бога такими,
В живот і смерть можними з силами своїми), Образив чим? Над міру пиття і їдення?
Торував он зі всіх вас дорогу збавення.
— Клото, в перших ерокгая, чому ж ся схилила,
Двигаючи дух його, чому-сь упустила?
— Безбожная Лахеси, а ти-сь його ниті
Не хотіла до
