Українська література 17 століття - Автор невідомий
Які звичаї прадавніх слов’ян. Не вміли бо спершу ніякого іншого художества, крім оружної війни;
Пропуск у джерелі.— Ред.
і не мали ані городів, ані сіл, а по пущах жили. Одежа ж їхня була шкурятяна. Не хотіли бо мати над собою володаря а чи князя. Тільки коли на війну йшли, то тоді вибирали посеред себе мужа хороброго і смисленного, аби ними володів, допоки на війні були. І множество було у них нестройних звичаїв, що їх нині зоставляєм, аж поки згодом, роздивившись, не прийшли до такого устрою, який і нині є.
Отеє ж уже і вказав я, наскільки можна було, звідки вийшов наш народ слов’янський і як у північних сторонах, тобто в Сарматії, оселився. Ще ж подобає нам дещо про Сарматію сповістити.
ПРО САРМАТІЮ
Мартин Бєльський, 12. Дві є Сарматії — одна ассірійська, друга наша, європейська.
Сарматія ассірійська. Гвагнін про сар-матів, 10. Ассірійська Сарматія — за рікою московською Доном, званою також Танаїсом 93, на сході. Жителі її понад Доном — народ московський. Інші ж, на схід,— скіфи 94. Одділяється ассірійська Сарматія од європейської вище-пом’янутою рікою Доном. За границі має вона: од заходу — Дон; од півдня — Кавказькі гори, і Колхіду95, і частину Понтійського 96 та Каспійського морів; од півночі — Окіян-ське море 97, що його також Скіфським морем називають, як і всю сю Сарматію Великою Скіфією нарікають.
Сарматія європейська. Бєльський про все виводить. Про народ польський. Друга Сарматія — європейська. У ній народи християнські живуть. По-перше, по сей бік Дону од заходу, москва, русь, литва.98, пруси ", ляхи, поморяни , готи, тобто Gotty, алани, волохи 10‘, а також ті татари 102, що по сей бік Дону живуть. Границі ж має наша європейська Сарматія, за давніми географами, такі: од заходу — ріка Вісла; од півдня — гори Угорські, звані також Татри, чи Бескиди |03; од півночі — море Венедицьке, тобто океан великий Північний, що його нинішні географи морем Сарматським називають і04; а од сходу — ріка Дон, звана також Танаїсом [...]
ПРО кия, князя київського,
І ПРО СПОРУДЖЕННЯ КИЄВА, І ЯК ПОДОЛАНІ БУЛИ НАШІ СЛОВ’ЯНИ ВАРЯГАМИ 105 І ХОЗАРАМИ 106
Коли розійшовся слов’янський народ по Сарматії і осіло кожне плем’я його на своєму місці, од чого кожне з них по-різному прозвалося (як уже мовилося вище), тоді не мали вони над собою спільного володаря, або князя, а тільки над кожним родом свій володів: інший князь був у Новгороді, інший у Деревлянах, інший у Полянах тощо. А які володарі та які устрої тоді в них були, не можна знати, бо письма вони не мали. Коли ж почали вони мати письмо, одтоді й починають розказувати про своїх володарів початок, а також про устрій своєї землі.
Кий, Щек, Хорив, Либедь 107. Начебто було в Полянах три брати-князі — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либедь. І були то мужі мудрі й кмітливі. Жив Кий із родом своїм на горі, де узвіз Боричів І08. Брат же його Щек жив ио другий бік, на горі, що зветься Щекавиця 109. А третій брат, Хорив, жив на третій горі, що зветься Хоревиця . І був там ліс великий, в якому ловили звірів.
Київ споруджений. Отож по тому спорудили вони на горі над Дніпром город і нарекли його Київ, в ім’я старшого брата. Був же тут і перевіз через Дніпро. І одтоді почався сей слов’янський город Київ.
Люди тоді були невігласи і не відали бога ані закону божого не мали, а, тьмою ідолобісся затьмарені будучи, жертви богомерзкі богам своїм приносили, і озерам, і колодязям, і гаям тощо. Як бо кого тоді диявол звабив і навчив, так вірували і творили.
Кий ходив до Царгорода. Кий же, що про нього вище мовилось, був муж мудрий і кмітливий, у всьому мудро давав собі раду і в роді своєму мирно княжив. А по тому він пішов до Царгорода, де велику честь прийняв од царя, і повернувся з миром. Коли ж прийшов Кий до Дунаю, то полюбилася йому та місцина, і зрубив він город і нарік його Києвом, хотячи в ньому осісти. Але не дали йому того тамтешні жителі. Тоді Кий, зоставивши його, прийшов до великого Києва і тут прожив остаток часу життя свого, та й помер з миром. Так само і брати його. Дунайці ж і донині те городище Києвцем називають.
Не можемо знати, в які часи і роки та скільки літ княжив сей Кий; і які були його діла, устрої та війни; і хто по ньому княжив; і чи мав сина, чи ні; і скільки літ по ньому проминуло до великого князя Рюрика ш, що його бояри. Аскольд 112 і Дір из княжили в Києві. Бо про те все писання не маємо, тільки се відаємо, що по смерті сих братів множество розру-хів і міжусобних воєн було, повстав бо рід на рід.
Хозари, русь подолавши, данину з них збирають. По тому бо і хозари прийшли; і напали на полян, тобто киян, і деревлян; і, подолавши їх, повеліли собі данину давати од диму по білій вивіриці 1И. По тому ж, надумавши, кияни дали їм меч двосічний і понесли хозари той меч до князя свого і до старійшин своїх, кажучи:
— Отеє добули данину нову.
Старійшини ж мовили їм:
— Що таке і звідкіля?
Вони ж одповіли їм:
— Народ, що в лісах і на горах над рікою Дніпровською живе, дав нам сей меч.
Старійшини ж хозарські, оглянувши той меч, рекли до князя свого:
— Княже! Недобре ся данина знаменує. Ми ж бо зброєю односічною, тобто шаблею, домоглися володіти землею і данини з чужинців брати. То ж сі, що таку мають зброю двосічну, тобто меч, будуть і нами володіти та з нас данину збирати, і в інших сторонах.
Що невдовзі й збулося все.
Не своєю
