Українська література 17 століття - Автор невідомий

У рік 6688 [1180]. Святослав мириться з братами. Пішов Святослав Всеволодич Київський до Любе-ча 142, і призвав туди Ярослава, й Ігоря, і Всеволода мз, братів своїх |44, і поладнав із ними [...]

Всеволод145 підступом полонив Гліба 146. У той же рік послав Святослав сина свого Гліба в поміч

Роману Ростиславичу 147, на Всеволода Московського 148, а Всеволод, підлестивши його вдаваною приязню, призвав до себе і закував у кайдани.

Святослав почав війну на Русі. Святослав же, почувши, що син його обдурений і закований і що вже неможливо його з неволі вибавити, умислив мститися Рости-славичам, яким був його в поміч послав. Ще помислив: «Як винищу Ростиславичів, то волості їхні собі возьму». І, зібравшись, напав несподівано на Давида Ростиславича 149 і побрав усе добро його.

Роман Ростиславич умер. Та, однак, Давид сам із княгинею збувся рук його й утік у Смоленськ до Романа, брата свого, що його вже умерлим застав, коли над ним плакали всі, як над отцем. І сів Давид у Смоленську на княжінні, по братові своєму.

Святослав утік із Києва, але знову зібрав рать велику. Святослав же, почувши про се, убоявся, що переступив хресне цілування Ростиславичам і почав війну, якою нічого не досяг, а тільки роз’ярив [Ростиславичів]. А тому, зоставивши Київ, пішов у Чернігів, де зібрав своїх братів і половців множество і, не відаючи, на кого спершу піти, чи на Ростиславичів, а чи на Всеволода Московського, де сидів його син у в’язниці, розділив військо [...]

Святослав знову ввійшов у Київ. А Святослав із братами знову ввійшов у Київ і одпустив од себе половців, пославши з ними Ігоря Святославича.

Рюрик150 розбив половців. Рюрик же Ростиславич, маючи із собою Мстислава Володимирича, сина стрийо-вого 15‘, та інших князів і чорних клобуків , напав на Ігоря й половців і бився з ними кріпко, аж доки не розбив дощенту. Хоч і велике множество половців було, та одні побиті лягли, а інші у Чорториї 153 потонули.

Князів половецьких піймано. Убили ж тут і половецького князя Козла Сотоновича, і Єлтуга, Кончако-вого брата, а Кончаковичів, тобто Тутора, Бякобу, Кунячу-ка, Чугія, живими узяли; сам же Кончак із Ігорем ледве у човні втекли [...]

Кончак із половцями прийшов. У рік 6691 [1183], лютого 23-го, в перший тиждень посту, знову прийшов Кончак і Гліб Тирієвич із множеством половців. Святослав же Київський із Рюриком Ростиславичем пішли на них. Та зустрів їх Ярослав, брат Святослава Київського, мовлячи:

— Нащо вам самим трудитися нині? Та ж небагато половців. Пошліть кого іншого замість себе. А на літо всі на них підемо.

Вони ж, послухавши його, повернулися самі, а з полками своїми послали інших на половців: Святослав Київський послав із Києва Олега Святославича |55, а з Чернігова Ігоря, і Всеволода, і Романа, і Андрія, і трохи чорних клобуків із Кундурем і Кунду вдієм.

Русь половців побідил а. Половці ж, почувши, що русь іде на них, кинулися тікати од неї. Та русь гналася за ними і множество їх побила, а ще більше в Хир-ії-ріці потопила; і одтам, многі здобичі взявши, з радістю повернулася [...]

Князі на половців збираються. У той же рік зібрався Святослав Київський на,половців із Рюриком Рости-славичем, і з синами своїми, Мстиславом і Глібом та Володимиром Глібовичем 156 із Переяслава. Пішов ще з ним Всеволод Ярославич із Луцька з братом своїм Мстиславом 158 і Мстислав Романович із Смоленська 159 та Ізяслав Давидич, онук Ростиславів, і Мстислав Городенський, і Ярослав Пінський із братом своїм Глібом, і од Ярослава Галицького 160 поміч.

[Князі руські] перемогли половців і князів їхніх у полон п о б р а л и. І сі всі з полками своїми пішли на половців і їх, поміччю божою, перемогли і незчисленне множество перебили, не мало ж і в полон "побрали, не тільки простих, а й князів: по-перше, взяли найстаршого князя Кобяка Карлисевича і двох синів його, Бимоковича Ізая і Тувлія з сином, і брата його Токмиша, Осалука, Та,рх.а, Данила, Содвака Куловицького; убили ж Корязя Колотоно-вича, Тарсуха 161 та інших без числа. Сю ж велику перемогу над поганими бог дав липня 30-го. І повернулися Святослав із усіма з великою ж користю, славлячи бога.

Ігор розбив половців. У той же рік Ігор і Всеволод Святославичі і Святослав Ольгович 162 пішли в Половці; та й ті останки половецькі, поміччю божою, побили [...]

У рік 6692 [1184]. Кончак безбожний знову прийшов із множеством половців на Руську землю, хотячи її мечем і вогнем пусту сотворити. Мав же він із собою якогось бусур-менина,, який стріляв живим огнем.. Мав же він і самостріли великі, такі, що один самостріл ледве п’ятдесят мужів могли напрягти. І з такою великою силою прийшовши, став [Кончак] на ріці Хоролі 163, і послав облудно до Ярослава Всеволодича; немов би хотячи з ним миритися. Ярослав же послав .до нього свого мужа Ольстина Олексича . А брат його, Святослав Київський, мовив йому:

— Не йми віри поганам!

Святослав пішов на полов.цгів .і переміг ї х. І зібрався на половців Святослав Київський із Рюриком

Ростиславичем та з усіма вище пом’янутими князями,, і, божою поміччю, перемогли їх, многих же в полон побрали; взяли ж там у полон і того бусурменина, який огнем стріляв; останні ж кинулися тікати; князі ж повернулися з радістю, славлячи бога. Ся ж перемога була травня 1-го дня...

У рік 6693 [1185]. [Руські полки] половців перемогли. Святослав Київський, одразу ж, навесні, послав на половців Романа Ніздиловича, і той, поміччю божою, квітня 21-го, на самий Великдень, переміг їх і вежі їхні побрав. Ярослав же Всеволодич соромився князів, що не ходив на поміч їм проти половців і що без нього вони перемогли їх.

Той, хто з гординею на війну йде, переможений буває. У той же рік, квітня 13-го, Ігор Свя-тославич, онук Олегів, не повідаючи Святославу Київському, пішов із Новгорода [Сіверського] на половців і узяв із собою брата свого Всеволода із Трубецька, і Святослава Оль-говича із Рильська, і Володимира, сина свого, з Путивля, і Ольстина Олексина, воєводу Ярослава Всеволодича, із ко-вуями чернігівськими.

Затемнення сонця. І в той час було затемнення сонця; а се знамення не на добро буває. Та Ігор, одначе, пішов, не зваживши на те.

Коли ж