Грати й на наблі{237} учись, обіруч бий у струни доладно:
Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра.
Знай Каллімаха пісні й поета із Косу, й Теосця{238},
[330] Що на бенкетах співав, старець, славитель вина.
Знай і Сапфо, найсолодшу Сапфо, й того, хто про Гету
Нам оповів, крутія{239}, як то він батька дурив.
Щось із Проперція теж, із чутливого, варто читати,
Щось іще з Галла, а щось, миле, з Тібулла іще,
Чи із Варрона{240} — про золоте, що сестрі твоїй, Фріксе,
Руно нашкодило так, чи про того втікача
З Трої — Енея, про перший зачин високого Риму, —
Твору славнішого в нас годі, повір, однайти.
Може, й моє до згаданих тут долучиться ймення,
[340] Може, в летейську ріку твори не кануть мої —
Скаже хтось: «От почитай, як тонко пише співець наш,
Як він і чоловіків розуму вчить, і жінок,
А чи із трьох його книг — про любов — підбери собі дещо
І з розумінням, чуттям ніжно ті вірші читай;
Чи із послань — із творів, що він, уперше для Риму
Склав їх, теж до ладу спробуй озвучити їх».
Хай так і буде! Тебе прошу, Фебе, й тебе, охоронцю,
Вакху рогатий, і вас — дев’ять співучих богинь!
Хто б сумнівався, що після вина саме в пору й у танці
[350] Звабними рухами рук зачарувати усіх?
Хто б то не подивляв мастака-танцюриста на сцені?
От що таке для очей тіла проворного рух!
Дівчині, хай це дрібне, але й в кості грати не вадить,
Варто їй знати і тут всі хитромудрі ходи.
То нехай кине на «три», а то гарненько зміркує,
Як їй тут бути, який, хитрий, придумати хід.
Є і в «розбійників» гра; ось тут дивися в обидва:
Гине камінчик тобі, раз він один — проти двох.
Воїн без пари — далі вояк, дарма що в полоні,
[360] Часто вертається він, хоч і мав намір іти.
В сітку відкриту хай кидають кульки — їх по одній ти
Вправно раз по раз бери, інших, однак, не торкайсь.
Є іще ось яка гра: тут стільки ліній є, скільки
Рік, що по колу біжить, має в собі місяців.
Є ще така: трьома камінцями її починають;
Виведеш їх в один ряд — то перемога твоя.
Тисячі ігор тих є! І дівчині конче їх знати:
Саме за грою, бува, паросток пустить любов.
Гарні робити ходи — невелика, одначе, заслуга:
[370] Спокій у грі берегти — це неабияка річ.
От, захопившись, бува, розкриваємось, необережні:
Що потаємним було — часто вигулькує в грі.
Гнів постає, гидке оте зло, жага багатіння,
Потім — образи, сварки, непогамовна злоба.
Всяке почуєш тоді, здригається навіть повітря, —
Всяк у підмогу собі месників кличе, богів.
Правила гри — вже ніщо; чуже чи своє — упереміш.
Вигуки, сльози, кляття — сам я був свідком того.
Хай від такої ганьби береже вас, дівчата, Юпітер:
[380] Під час такої-от гри де вже подобатись вам!
Ось це й усе, на що вам природа не поскупилась;
Більше всіляких забав в нас є, у чоловіків.
Тут перегони з м’ячем, тут списи, розгонисті кола,
Зброя всіляка, щити — й кінь, що по кругу біжить.
Тож не для вас усе те: поле Марсове, Тибр і студені
В спеку води джерел{241}, діви й жінки, не для вас.
Портик Помпеїв зате, коли жар від коней етерних
Діви чоло обдає, — вам насолода й хосен.
Часто відвідуйте храм лавроносного Феба, що в морі
[390] Нам посприявши в бою, флот єгиптян потопив,
Радо бувайте і там, де сестра і дружина вождева{242}
В честь корабельних звитяг пишні колони звели.
Де вівтарі, де мемфійську телицю{243} обкурює ладан,
Де й три театри{244} — й щоб там на видноті ви були;
Далі — й арену, де кров на піску ще парка, а потому —
Цирк, де довкола стовпа — вихор гарячих коліс.
Що приховав — немов закопав: ніхто й не згадає.
Так-от і врода: чого, схована, варта вона?
Краще співай, ніж Тамір і краще грай на кітарі,
[400] Ніж Амебей{245}, а однак, хто б ти був без слухача?
От приховав би свій твір Алеллес із Косу — донині
В морі Венера{246} була б, десь у його глибині.
А чого прагне співець, про священні співаючи речі? —
Слави: всю працю свою славі присвячує він!
Дбали колись і боги, й вожді про поетів, а хорам
Дяку складали гучну і нагороду в свій час.
І величавим було, і святим імення поетів,
Дорогоцінні не раз їм подавали дари.
Енній{247} з Калабрії честь мав таку, Сціпіоне великий,
[410] Поряд із прахом твоїм, друга близького, лягти.
Нині — зневажено плющ: хоч як ушановуй мистецтва
Вчених сестриць, а тебе, врешті, назвуть лінюхом.
Хай там! А ми, й не склепляючи віч, слугуємо славі!
Без «Іліади» й Гомер нині б Гомером не був!
Хто про Данаю б чував, якби у тій замкнутій вежі,
Вік весь вона пробула, аж до старечих сивин?
Ось чому, кралі, посеред юрби вам варто бувати,
Часто ж ідіть за поріг — просто пройтися собі!
Так і вовчиця, щоб мати вівцю, йде на цілу отару,
[420] Так і Юпітера птах падає на голубів.
Хай і красуня покаже себе
