Тож не обтяжуйте вушок своїх окрасами з перел,
[130] Що з зеленавих глибин смаглий індус добува,
В золототканих шатах важких не ступайте поважно:
Всі ці принади-пастки часто відстрашують нас.
Тонкощі ваблять зате. Про волосся краще подбайте —
Тут один доторк руки часто вирішує все.
Зачісок безліч бува, а якій з вас яка до лиця йде, —
Люстро підкаже, отож, перший порадник — воно.
Дещо довгасте лице — тоді посередині проділ:
Лаодамія, було, гладко чесалася так.
А кругловидій — пучком на маківці зачіска личить,
[140] Щоб, коли врода така, вушка відкриті були.
Іншій — волосся хай по плечах, як у Феба, спливає,
Бога, коли він до рук ліру співучу бере.
Деяка — хай його в’яже вузолом, як діва Діана,
Що по лісистих горах звірів жене полохких.
Цій пасує, коли — розпушений зачіс, високий;
А при самій голові, наче приплесканий, — тій.
Із черепахи гребенем — ця прикрашає волосся,
Та, у котрої витке, — вільне, мов хвиля морська.
Та чи вестимеш лік жолудям на розлогому дубі,
[150] Бджолам — на Гиблі-горі, а звірині — серед Альп?
Так неспромога й мені усі зачіски тут описати:
Щось незвичайне, нове, з кожним вигулькує днем.
Глянеш, бува, на якусь: «Нечепура!» Насправді ж волосся —
Тільки-но з-під гребінця: миле й таке недбання.
Й випадок часом — митець: випадково в захопленім місті
Вгледів Іолу Алкід: «Ось моя, — мовив, — любов!»
Кинута діво, й тебе так на Криті взяв на свій повіз
Вакх, а сатири — «Евой!» — дружньо гукали. — «Евой!»
От як то вашій красі природа турботлива годить!
[160] Скільки-то способів є скрити слабинку якусь!
Нам же квапливі літа з голови здувають волосся,
Як невгамовний Борей — листя з дерев восени.
Жінка свою сивину фарбує зіллям германським:
Трохи уміння, і вже — краща вона, ніж була;
Так, задивлятися б лиш, ступає, пишноволоса:
Гроші були — і чуже легко зробила своїм.
Та й купувати не сором тепер на виду всього люду —
Там, де Муз дев’яти і Геркулеса є храм{227}.
Що вже казати про убрання? Не схвалюю й тут я
[170] Пурпуру з Тіру, ані золотом витканих шат.
Чи то не безум, скажи, — на собі цілий статок носити,
Хоч і дешевших не брак, лиш озирнись, кольорів?
Ось — наче неба блакить, коли аніде ні хмаринки
І повіває вітрець — теплий, та не дощовий;
Ось — наче руна того, на якому Фрікс, було, й Гелла
Від навісної Іно урятуватись змогли;
Ось — грає хвилею ткань; від моря й назва{228} у неї:
Віриться, німфи морів — саме в такому вбранні;
Ось — мов шафран (у накидці такій запрягає богиня,
[180] В ранішніх росах уся, коней, що світло несуть).
Та — мов із Пафосу мирт, а ця — аметист пурпуровий,
В тій — мов перо журавля, в цій — біла ружа цвіте.
Тут — жолуді, Амарілло, твої, тут мигдалі і навіть
Віск свій відтінок блідий шатам жіночим дає.
Скільки народжує квітів земля, а лоза виноградна —
Пагонів, хай лиш зима, зросту ворожа, втече, —
Стільки, і більше, вовна п’є барв — обирай, але вміло:
Звісно, не кожній із вас кожна із них до лиця.
Темний — білявій личить убір: такою, у темнім,
[190] І Брісеїда була, як її викрав Ахілл.
Білий — смаглявій: в такім подобалась ти, Кефеїдо{229}, —
В білому ти на Серіф, острів, ступила, було.
Вже нагадати я мав, щоб із пахв не чулося поту,
Щоб у жорстких волосках ноги твої не були, —
Але ж наука моя — не для дів із ущелин Кавказу
І не для тих, які п’ють воду з Каїка{230}-ріки.
Й зуби, щоб білі були, зрозуміло, чистити треба,
Вранці — вмивати лице у прохолодній воді.
Зайве вас вчити, як білизною скрасити щічки,
[200] А коли надто бліді, — як зарум’янити їх.
Тонко умієте ви із бровою брову поєднати{231},
Й мушкою барві лиця дати відтінок м’який.
Вугликом очі не гріх підвести вам, а чи шафраном,
Що на твоїх берегах, Кідне прозорий, росте.
Є в мене ще про плекання краси одна невеличка
Книжечка{232}, труду, проте, в неї чимало я вклав.
Там і шукайте порад, чим і як поправити вроду,
Вчіться: в науці моїй не розчаруєтесь ви.
Вабить — краса без прикрас. Чепуріться, але непомітно.
[210] Не виставляйте на вид все те начиння своє.
Що за приємність побачити те, як з обличчя спливає
Гущею червінь вина аж до дівочих грудей?
Ну а смердюча та гидь, що її постачають Афіни, —
Щось, чи то сік, чи то мазь з жирної вовни овець?..
Мозку із лані кісток добувати при комусь не варто
І, коли хтось завітав, чистити зуби не варт.
З чого краса постає, те саме по собі — некрасиве:
Не у роботі самій — в виробі бачиш красу.
Що подивляєм тепер, на чому підпис Мирона, —
[220] Спершу це, ще до лиття, — бронзи безликої шмат.
Золото плавлять, кують, тоді лише — перстень із нього.
Ваше коштовне вбрання — вовною, брудом було.
Мармур був, брила, а вже — Венера викручує-сушить
(Ось на що здатний різець!) мокре волосся своє{233}.
Так от і ти чепурись (коханець хай думає: «Спить ще»),
Врешті, такою постань, мовби з картини зійшла!
Нащо б то знати мені, що за блиск на твоєму обличчі?
Спальню свою — на замок: ще ж не закінчено
