Метафізика - Арістотель
Утім, слово «частина» вживається в багатьох значеннях, і одне них — міра кількості. Однак це поки що залишимо, а натомість слід розглянути, з чого як частин складається сутність. [1035а] [1] Отже, якщо одне є матерія, друге — форма, третє — те, що з них складається, а сутність є і матерія, і форма, і те, що з них складається, то, з одного боку, про матерію говориться як про частину чогось, з іншого ж — ні, а натомість як про частину говориться про те, з чого складається пояснення форми. Наприклад, плоть не є частиною увігнутості [5] (бо вона є матерією, в якій виникає увігнутість), але вона є частиною кирпатості. І мідь є частиною статуї як цілого, але не статуї у сенсі форми (адже як про річ можна говорити про форму та про річ, що має форму, але про матеріальне саме по собі не говорять як про річ).
Тому пояснення кола не містить в собі [10] пояснення відрізків, натомість пояснення складу включає в себе згадку про його елементи; адже елементи складу є частинами форми, а не матерії, тоді як відрізки є частинами в сенсі матерії, з якої виникає коло; щоправда, вони ближче до форми, ніж мідь, коли в міді зароджується опуклість. Утім, не всі частини [15] складу міститимуться у поясненні складу, наприклад, ці букви, нанесені на восковій поверхні або відтворені рухами у повітрі; адже вони також є частиною складу як чуттєва матерія. Адже і лінія, якщо її ділити навпіл, руйнується, або людина, якщо її розкладати на кістки, жили та плоть, однак це не означає, що лінія і людина складаються з цих частин як [20] частин сутності, а натомість як із матерії і частин цілого, але ж не форми, про яку, власне, йдеться у поясненні. А тому вони не входять у пояснення. Отож в одних поясненнях міститимуться пояснення таких частин, в інших вони не мають міститися, якщо це не пояснення цілого, в якому поєднуються матерія і форма; тому деякі речі складаються із цих частин як начал, розпадаючись на які, [25] вони знищуються, інші ж ні. Ті речі, які є поєднанням форми і матерії, наприклад, кирпате або мідний шар, знищуються, розпадаючись на ці складові, тож матерія є однією з їх частин; тоді як те, що не поєднується з матерією, в чому немає матерії і пояснення чого є поясненням лише форми, те не знищується взагалі або [30] принаймні таким чином. Тому для тих речей, що є поєднанням форми і матерії, матерія є началом і частиною, натомість для форми вона не є ані частиною, ані началом. І тому глиняна статуя, руйнуючись, перетворюється на глину, шар — на мідь, а Каллій — на плоть і кістки, також коло розпадається на відрізки, бо воно є чимось, що в певному сенсі поєднується з матерією. [1035b] [1] Адже одним ім’ям називаються коло, коли про нього говорять як про коло взагалі і коли говорять про певне конкретне коло, тому що немає власної назви для кожного окремого кола.
Отже, все сказане є вірним, однак варто ще раз повторити ці положення, аби сформулювати їх ще чіткіше. Частини пояснення, [5] на які ділиться пояснення, передують йому або всі, або деякі з них. Проте пояснення гострого кута не входить у пояснення прямого кута, натомість пояснення прямого кута містить в собі пояснення гострого кута; адже той, хто дає визначення гострого кута, послуговується прямим, адже гострий кут менше прямого.
І так само з колом і напівколом; [10] напівколо визначається через коло, а палець — через ціле, адже палець визначається як «ось така частина людини». Тож ті частини, що є матерією і на які річ розпадається як на матерію, є пізнішими; ті ж, що відповідають певним частинам пояснення і також є частинами сутності згідно з її поясненням, є переднішими — або всі, або деякі з них. Оскільки ж душа тварин [15] (адже вона є сутністю живої істоти) є їхньою сутністю відповідно до пояснення, тобто як форма і чимбутність певного тіла (бо будь-яку частину тіла, якщо ми хочемо визначити її вірно, не можна визначити без вказівки на її функцію, а вона не може бути йому властивою без чуттєвого сприйняття), то її частини — всі або деякі з них — передуватимуть цілому тварини. І те саме стосується кожної [20] окремої речі. Натомість тіло та його частини є пізнішими за цю сутність, і на ці частини як матерію розпадається не сутність, а ціле; тож у певному сенсі вони передують цілому, а в певному сенсі — ні. Адже вони не можуть існувати окремо. Так, палець є частиною тварини не взагалі і не в будь-якому випадку, натомість [25] мертвий палець є пальцем лише за назвою). Але деякі частини не можуть ані передувати цілому, ані бути пізнішими за нього, а саме, ті, що є головними і в яких насамперед полягає форма та сутність, наприклад, якщо це серце або мозок; адже немає різниці, яка з цих частин є такою. Проте «людина», «кінь» та всі подібні слова, що таким чином вживаються стосовно одиничних речей, але є загальними іменами, означають не сутності, а певне ціле, що складається із ось цієї форми та ось цієї [30] матерії, узятих як загальні. Що ж стосується одиничних речей, як-от Сократ, то вони вже включають в себе останню матерію. І так само в інших випадках. Отже, частини бувають і у форми (під формою я маю на увазі чимбутність), і в цілого, що складається з форми й матерії, і в самої матерії. Але тільки частини форми є частинами пояснення, пояснення ж є поясненням загального; [1036а] [1] адже «бути колом» і коло та «бути душею» і душа — одне й те саме. Що ж до цілого форми та матерії, наприклад, ось цього кола та будь-якого одиничного кола, чи то такого, що сприймається чуттями, чи то такого, що мислиться (такими, що мисляться, я називаю математичні кола, а такими, що сприймаються чуттями, — мідні та дерев’яні), то у таких цілих не буває визначення, а натомість вони пізнаються або думкою, або чуттями; якщо ж вони перестають актуально сприйматися, то незрозуміло, існують вони чи не існують; але вони завжди позначаються й пізнаються за допомогою загальної назви. Матерія ж сама по собі є неприступною для пізнання. Матерія буває або такою, що сприймається чуттями, або такою, що мислиться, наприклад, чуттєвою матерією
