Метафізика - Арістотель

називається те, від чого як першого джерела руху речі починають існувати; так, одні називаються еллінами за родом, другі — іонійцями, тому що одні походять від Елліна, який їх породив, другі — від Іона; і радше так кажуть про тих, хто походить від [35] родоначальника, ніж про те, що походить від матерії (хоча говорять і про рід, що веде відлік від жінки, наприклад, нащадки Пірри).

[1024β] [1] Про рід говориться в тому значенні, в якому площина є рід плоских фігур і тіло — родом тіл; адже кожна з фігур є чи то такою-то площиною, чи то таким-то тілом, тобто площина і тіло є основою для видових відмінностей.

Також родом називається та перша складова визначення, що входить [5] у щосність речі. А його видові відмінності називаються властивостями.

Отже, ось у скількох значеннях говориться про рід: по-перше, щодо безупинного походження речей одного й того самого виду, по-друге, щодо першого джерела руху, що породжує речі одного з ним виду, по-третє, щодо матерії, адже те, чому притаманні відмінності й властивості, є субстратом, який ми називаємо матерією.

Різними ж [10] за родом називаються ті речі, в яких різним є перший субстрат і які не зводяться одна до одної та разом в одне й те саме третє. Наприклад, вид і матерія є різними за родом. І так само різним є все, що говориться згідно з різними категоріями сущого (адже одне означає, чим є кожна річ, друге — яка вона, третє — щось інше, про що було сказано [15] раніше). Адже все це не зводиться ані одне до одного, ані разом до чогось третього.

29

Під хибним мається на увазі хибна річ, а таким є щось, з одного боку, тому, що не збігається з дійсністю або не може відповідати дійсності (як-от твердження, що діагональ є [20] сумірною або що ти сидиш; перше є хибним завжди, друге — іноді; тож ідеться про те, чого немає в дійсності); з іншого боку, хибним є те, що існує, проте за своєю природою здається або не таким, яким є, або не тим, чим є (наприклад, тіньовий малюнок та сновидіння, адже вони є чимось, але не тим, уявлення чого вони викликають). Отже, [25] речі називаються хибними або тому, що вони не існують, або тому, що уявлення про них є уявленням про те, що не існує.

Хибне твердження як таке є твердження про те, чого не існує, тому будь-яке твердження є хибним, коли говориться відносно іншого, ніж те, стосовно чого воно є істинним, наприклад, твердження про коло відносно трикутника. У певному сенсі у кожної речі є одне визначення, а саме: визначення чимбутності, проте в іншому сенсі [30] — багато, оскільки є річ сама по собі і річ з її властивостями, наприклад, Сократ і освічений Сократ (хибне ж визначення — це визначення, яке просто нічого не визначає); тому Антисфен був надто простодушним, гадаючи, що ні про що не можна висловити більше, ніж відповідне йому визначення, одне визначення для однієї речі; адже із цього випливало б, що неможливо нічого говорити всупереч, ба більше майже неможливо помилятися. Насправді [35] до кожної речі можна застосувати не тільки її визначення, але й визначення іншої речі, причому як цілковито хибно, так і — може статися — істинно, наприклад, до числа вісім можна застосувати визначення двійки, назвавши його подвійним.

[1025α] [1] Отже, про хибне говориться в такому сенсі, а хибкою, брехливою називається людина нерозбірлива і схильна обирати такі визначення не через щось інше, а заради них самих, а також та, яка прищеплює такі визначення іншим, [5] подібно до того як ми називаємо хибними ті речі, що викликають хибні уявлення. Тому вводить в оману твердження в «Гіппії»[73], що одна й та сама людина є брехливою і правдивою[74]. Бо там вважається брехливим той, хто просто здатен говорити неправду (а такою є людина обізнана й розсудлива), а натомість навмисно незугарний — кращим. Це хибне розуміння є результатом [10] того, що співрозмовника заманюють у пастку: адже виходить, що той, хто кульгає навмисно, краще за того, хто це робить вимушено — натомість, оскільки кульгати тут означає удавати, то якщо хтось кульгає навмисно, він, либонь, ще гірший, позаяк це вада у характері людини.

30

Випадковим або побіжним називається те, що властиве чомусь і що може стверджуватися істинно [15], однак не через необхідність і не в більшості випадків, наприклад, якщо хтось, риючи яму для рослини, знайшов скарб. Справді, знайти скарб, риючи яму, — це випадковість, адже це не випливає з необхідністю з чогось іншого чи після іншого, і здебільшого хтось, коли саджає рослини, не знаходить скарб. Так само хтось білий може бути [20] освіченим, але оскільки це не стається ані через необхідність, ані у більшості випадків, ми називаємо це випадковим. Таким чином, коли йдеться про щось властиве чомусь, і воно властиве лише десь і колись, але не тому, що саме це, або саме тут, або саме зараз, то це властиве і буде випадковим. Отже, для випадкового немає [25] чітко визначеної причини, а натомість щось перше-ліпше й непевне. Скажімо, хтось випадково потрапив на Егіну, якщо він прибув туди не тому, що плив туди, а натомість його пригнала буря або захопили розбійники. Тож справді те, що сталося, є випадковим, але випадкове не є чимось саме по собі, а відбувається через щось інше, адже буря є причиною того, що людина потрапила не туди, куди плила, [30] і це біла Егіна.

Про випадкове або побіжне також говориться в іншому значенні, коли мається на увазі все те, що властиве кожній речі самій по собі, але не входить в її сутність, як-от для трикутника мати два прямих кути. І такі види побіжного можуть стосуватися чогось, що є вічним, натомість ті, про які йшлося, — ні. Але про це ми говоримо в іншому місці[75].

Книга VI (Ε)

1

[1025b] Ми шукаємо начала й причина сущого і, вочевидь, саме як сущого. Адже як-от, скажімо, є причина у здоров’я та доброго самопочуття, так само [5] мають свої начала, елементи і причини й математичні об’єкти, і взагалі будь-яке умоглядне знання або таке, що почасти спирається на умоглядні міркування, стосується причин і начал, більш-менш точно визначених. Проте всі такі науки, обравши певне суще, тобто певний