Метафізика - Арістотель

Однак усіх цих способів позначення причин є шість, причому говорити про них можна попарно. Справді, про них говориться або як про одиничне, або як його рід, або як про випадкове, або як рід випадкового, або у поєднанні, або просто; і про всі — або як [20] про діючі, або як можливі. Різниця ж полягає в тому, що про діючі й одиничні причини ми говоримо у поєднанні з тим, чого вони є причинами, наприклад, цю людину ми називаємо лікарем, тому що вона лікує цю людину, що одужує, а цю — будівничим, тому що вона будує цей будинок; натомість про можливі причини і наслідки не завжди необхідно говорити разом: так, будівничий як такий не перестає бути будівничим, [25] якщо зараз не будує якийсь будинок.

3

Елементом називається первинна складова речі, що не ділиться за видом на інші види, наприклад, елементами мови є те, з чого складається мова і граничні частини, на які вона ділиться, тоді як вони вже не діляться на інші звуки, відмінні [30] від них за видом. Проте якщо їх ділять, то їхні частини є того самого виду, наприклад, частиною води є вода, але частиною складу не є склад. Так само і ті, хто говорять про елементи тіл, називають так ті граничні частини, на які діляться тіла; натомість вони вже не діляться на інші частини, відмінні від них за видом. І незалежно від того, існує одна така частина чи їх більше, [35] їх називають елементами. Подібним чином також говорять про елементи математичних доказів і взагалі елементи доказів; адже первинні докази, що входять до складу багатьох доказів, [1014β] [1] називаються елементами доказів, і такими є первинні умовиводи, утворені з трьох термінів за допомогою одного середнього терміна.

Звідси у переносному значенні елементом називають також те, що будучи одним і малим, може бути застосованим до багатьох речей, [5] тому елементом називається і мале, і просте, і неділиме. Через це виникла думка, що елементи є найбільш загальним, оскільки кожен із них, будучи одним і простим, міститься або багато в чому, або у всьому, або в якомога більшій кількості речей; і деякі гадають, що началами є єдине і точка. Отже, позаяк так звані роди [10] є загальними і неділимими (адже немає їхнього визначення), деякі вважають радше роди елементами, ніж видову відмінність, тому що рід є загальнішим. Адже те, чому властиві видові відмінності, можна звести до роду, натомість тому, чому властивий рід, не завжди властива видова відмінність. Спільним для всіх цих значень є те, що елементом кожної речі є [15] те первинне, що входить до її складу.

4

Природою називається в одному значенні виникнення того, що зростає (подібно до того, якби хтось на розтяг вимовляв звук у у слові physis), а в другому значенні та первинна складова, із якої воно зростає. В третьому значенні природа — це джерело руху в кожній з природних речей самих по собі. [20] Про зростання ж говориться там, де щось збільшується через інше завдяки дотику й зрощенню або прирощенню, як це відбувається з зародками. Зрощення при цьому відрізняється від дотику, адже в останньому не є необхідним щось інше, опріч тих речей, що доторкаються одна до одної, натомість у тому, що зрослося, є щось єдине і тотожне в них обох, що обумовлює [25] не тільки дотик між ними, але й зрощення і єдність у сенсі суцільності й кількості, але не в сенсі якості.

Далі, природою називається те первинне, невпорядковане й нездатне змінюватися власною силою, з чого або складаються, або виникають природні речі; так, природою статуї і виробів із міді називається мідь, [30] а природою дерев’яних виробів — дерево і те саме стосується інших речей. Адже з цих матеріалів складається кожна річ, при тому що перша матерія зберігається. Також елементи природних речей називають природою, при цьому називають то вогонь, то землю, то повітря, то воду, то щось інше подібне, то декілька з цих елементів, а то — всі разом. Окрім того, в іншому значенні природою називають сутність природних речей, наприклад, ті, хто стверджують, що природа є першим поєднанням, [1015α] [1] як-от Емедокл каже, що

природи немає в жодній з речей,

але суміш лише та роз’єднання змішаного,

природи ж ім’я їм дається людьми.

Тому і про те, що природно існує і виникає, хоча б уже було наявним те, із чого воно зазвичай виникає й завдяки чому існує, ми не говоримо, [5] що воно має природу, якщо воно не має форми і кшталту. Отже, від природи існує те, що утворене з матерії і форми, як-от тварини і їхні частини. Природа — це перша матерія (і притому у двох значеннях — або вона перша відносно самої речі, або перша взагалі, наприклад, якщо ми говоримо про вироби з міді, то відносно них першою є мідь, взагалі ж, [10] мабуть, першою є вода, оскільки все, що плавиться, є водою), а також вид і сутність, адже це є мета виникнення. А вже в переносному значенні й загалом будь-яка сутність називається природою, тому що і природа є певна сутність.

Тож із сказаного зрозуміло, що природа у першому й власному значенні є сутність речей, що мають [15] начало руху в самих собі. Бо матерія називається природою, оскільки є здатною сприйняти цей рух, а виникнення й зростання так само називаються природою, оскільки вони є рухом від цього начала. Отож природа і є начало руху природних речей, і вона перебуває в них або потенційно, або дійсно.

5

[20] Необхідним називається те, без чого неможливо жити як умови (наприклад, тварині необхідні дихання і їжа, бо без них неможливо існувати), і те, без чого благо не може ані існувати, ані виникнути, а зло не можна відкинути або позбутися його (наприклад, необхідно вживати ліки, [25] щоб не заслабнути, а щоб здобути гроші, треба плисти в Егіну). Далі, так називають насильство та примус, тобто те, що заважає і перешкоджає, іде всупереч власному прагненню і вільному вибору. Насильство називається необхідним, а тому воно є прикрим (як і Евен каже: «Адже будь-яка необхідна справа