Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
11.36. Ясна річ, оцінити, що є більш важливим для науки — теорії, аргументи і міркування чи спостереження і експеримент — неможливо, адже наука — це завжди і теорія, контрольована спостереженням та експериментом. Зрозуміло, однак, що всі «позитивісти», котрі намагаються показати, що наука є «сукупністю наших спостережень» або що вона має радше характер спостереження, аніж теорії, помиляються. Роль теорії й аргументації в науці важко переоцінити.— Стосовно зв'язку між доказом та логічною аргументацією див. прим. 47 до даного розділу.
11.37. Див., напр., «Метафізика», 1030 а 6 та 14 (див. прим. 30 до даного розділу).
11.38. Слід підкреслити, що в даному випадку мова йде про суперечку «номіналізм versus есенціалізм» у чисто методологічному аспекті. Я не обстоюю якоїсь певної позиції щодо метафізичної проблеми універсалій, тобто щодо метафізичної проблеми «номіналізм versus есенціалізм» (я вважаю, що термін «есенціалізм» слід використовувати замість традиційного терміна «реалізм»), І я, звичайно, не обстоюю метафізичний номіналізм, хоча й захищаю номіналізм методологічний. (Див. також прим. 27 та 30 до розділу 3.)
Наведене в тексті протиставлення номіналістського і есенціалістського визначень є спробою відновлення традиційного протиставлення «вербальних» і «реальних» визначень. Однак вирішальним для мене є питання про те, як правильно читати визначення — зліва направо чи справа наліво, або, інакше: чи слід замінювати довгий текст на короткий або короткий текст — на довгий.
11.39. Моя теза про те, що в науці існують виключно номіналістські визначення (я маю на увазі лише експліцнтні визначення, а не імлліцитиі чи рекурсивні), потребує деяких пояснень. Із неї, звичайно, не випливає те, що в науці терміни не використовуються більш чи менш «інтуїтивно». Це зрозуміло, якщо зважити на те, що всі ряди визначень мають починатися з невизначних термінів, значення яких можна пояснити на прикладах, але не визначити. Зрозуміло, мабуть, і те, що в науці, зокрема в математиці, ми часто спершу користуємося терміном (таким, скажімо, як «вимір» або «істина») інтуїтивно, а лише потім даємо йому визначення. Проте це досить приблизне змалювання ситуації. Вона увиразнюється, якщо зважити на таке: деякі з невизначних термінів, що ними ми користуємося інтуїтивно, інколи можна замінити на терміни визначні, щодо яких можна показати, що вони виконують такі самі функції, як і невизначні. Тобто для кожного виразу, який вимагає невизначних термінів (таких, наприклад, які інтерпретуються як аналітичні), існують відповідні вирази з термінами, що вже визначені.
Звичайно, можна сказати, що К. Менгер рекурсивно визначив «вимір», а А. Тарський визначив «істину», однак такий спосіб вираження може привести до непорозумінь. Насправді ж Менгер дав чисто номіналістське визначення класів множин точок, які він назвав «n-розмірними» саме тому, що стало можливим замінити в усіх існуючих контекстах інтуїтивне математичне поняття «n-розмірний» на нове поняття. Аналогічне можна сказати і про поняття «істина», що його сформулював А. Тарський. Тарський дав номіналістське визначення (чи, радше, метод побудови номіналістських визначень) поняття «істина» у тому розумінні, що показав, як деяка система виразів може бути виведена з визначення поняття «істина», відповідного до цих виразів (подібно до закону вилученого третього), що ними користувалося багато логіків і філософів у зв'язку з тим, що вони називали «істиною».
11.40. До речі, нашу мову можна зробити більш точною, якщо вилучити з неї всі визначення і провести неймовірну роботу по використанню визначаючих термінів замість тих, які слід визначити. Адже витоки неточності приховані в самих сучасних методах визначення. У 1934 році Р. Карнап розробив метод, який можна назвати першим методом запобігання протиріччям у мові, що користується визначеннями (див. R. Carnap. Logical Syntax of Language, 1937, § 22, p. 67; див. також. О. Hilbert, P. Bernays. Grundlagen der Mathematik, 1939, В II, 295, note 1). Карнап довів, що в більшості випадків мова, якій властиві визначення, буде суперечливою, навіть якщо визначення і відповідатимуть усім загальним правилам їх побудови. Певна практична несуттєвість цієї суперечливості виходить з того факту, що ми завжди можемо вилучити терміни, які слід визначити, підмінивши їх термінами, що визначають.
11.41. Декілька прикладів використання цього методу введення нового терміну лише після того, як у тому з'являється потреба, можна зустріти в цій книжці. Розглядаючи філософські погляди (що ми, власне, і робимо), важко уникнути заради стислості викладу введення назв для цих поглядів. Саме тому я користуюся численними «ізмами». Проте ці назви вводяться переважно лише після того, як самі ці погляди вже схарактеризовано.
11.42. У систематичнішій критиці есенціалістського методу слід виокремити три проблеми, які есенціалізм неспроможний ні відкинути, ні вирішити: (1) Проблема чіткого розмежування між простою вербальною конвенцією і есенціалістським визначенням, яке «істинно» характеризує сутність. (2) Проблема розмежування «істинних» есенціалістських визначень від «хибних». (3) Проблема запобігання небезпеці постійного повернення до одного і того самого у визначеннях.— Я торкнувся лише другої та третьої проблем. Третя проблема розглядається в тексті; стосовно другої, див. прим. 44 (1) та 54 до цього розділу.
11.43. Той факт, що висловлювання є істинним, інколи може допомогти пояснити, чому воно видається нам самоочевидним. Саме таким є вираз «2+2=4» або: «Сонце випромінює як світло, так і тепло». Зрозуміло, що навпаки бути не може. Той факт, що вираз здається декому чи навіть усім «самоочевидним», тобто що деякі з нас або навіть усі ми твердо переконані в його істинності і не можемо уявити його хибності, ще не дає нам підстав для того, аби твердити, начебто він є істинний у дійсності (Наша неспроможність уявити хибність певного виразу свідчить переважно лише про непевність чи нерозвиненість нашої уяви.) Найфундаментальнішою помилкою філософії завжди було те, що вона висувала самоочевидність як аргумент на користь істинності якогось виразу. Саме так і досі чинять філософи-ідеалісти, засвідчуючи тим самим, що ідеалістична філософія є переважно системою апологетики догматичних переконань.
Виправдання того, що ми часто перебуваємо у становищі, коли змушені приймати деякі вирази, спираючись на їхню самоочевидність лише тому, що не маємо на що спертися,— не може бути достатнім. Принципи логіки і наукового методу (зокрема, принцип «індукції» або «закон одностайності природи») наводять звичайно як приклади виразів, які ми змушені приймати
