Метаморфози - Публій Овідій Назон
231 Слів не знаходить, однак. А гавкіт — усе голосніший.
232 Першим йому Меланхет у спину вгризся зубами,
233 Потім — Терідамад, на плечі повис Оресітроф.
234 Вибігли дещо пізніше вони, подолали, одначе,
235 Пасма гірські навпростець, і поки там гаяли пана,
236 Інші наспіли й разом його шматувати взялися.
237 Весь він суцільною раною став, тільки стогін ще чути,
238 Наче вже не людський, але й олень так не застогне.
239 Тужним голосом повнить місця, йому добре відомі.
240 Впав на коліна й, неначе прохач, повертає безмовно
241 Голову в різні боки, простягти хоче руки в благанні.
242 Друзі тим часом і криком, і свистом нацьковують зграю
243 Спрагнених крові собак, розглядаючись за Актеоном.
244 «Гей, Актеоне! — навперебій, що є сили, гукають
245 (Той на їх поклик щораз озирається). — Гей, Актеоне!»
246 Кличуть його: засидівсь, мовляв, а тут он яка здобич!
247 Він, проте, — поруч, а як би хотів бути й справді відсутній!
248 Бути б хотів глядачем, та коли б тих укусів не чути!
249 Пси ж — його вірні пси! — йому в тіло зуби встромивши,
250 Рвуть свого пана, бо де ж було знати їм, що то за олень!
251 Так і сконав од укусів, і тільки тоді наситила,
252 Кажуть, великий свій гнів мисливиця славна — Діана.
253 Всяко судили про це: для одних видавалась богиня
254 Надто жорстокою; інші — хвалили: суворе дівоцтво
255 Слід саме так берегти, і по-своєму кожен мав слушність.
256 Байдуже тільки Юноні одній, як цей вчинок назвати:
257 Їй він на руку пішов, бо ж дім Агенора, врешті,
258 Горя зазнав. І ось від суперниці Тірської гнів свій
259 Вже на весь рід переносить вона. Та тут до старої
260 Злоби й нова додалась: завагітніла від Громовержця
261 Діва Семела — Юнона тоді язику дає волю.
262 «Лайка, проте, не поможе мені,— схаменулась, — на неї
263 Мушу я впасти, на неї саму, — якщо величаве
264 Ймення Юнони не марно ношу, — й погубить, якщо маю
265 Право на скіпетр ось цей осяйний, якщо я — володарка
266 Й для Громовержця — дружина й сестра (що сестра — то вже певно).
267 Кривдниці я відомщу — своїм блудом не буде втішатись!
268 Тільки подумать! — Блудниця, а носить у лоні своєму
269 Плід од Юпітера! Тільки від нього матір'ю стати
270 Прагне, чого ледве я домоглась. У красу свою вірить!
271 Вір собі, вір! Або я не Сатурна дочка, або скоро
272 Сам твій коханець тебе зажене в попідземнії води!»
273 Тут вона з місця встає і, вповившись у хмару жовтаву,
274 Мчить до Семели. І поки не вийшла ще з хмари тієї,
275 Робить із себе бабусю стару: побіліли їй скроні,
276 Зморшки обличчям лягли, пригорбилась, крок став непевним,
277 Голос — старечим, хрипким. Ось так вона за епідаврську
278 Няньку себе видає, що колись годувала й Семелу.
279 Мова зайшла то про се, то про те. Про Юпітера також
280 Наче знічев'я згадала стара, ще й зітхнула: «Коли б то,—
281 Каже, — це в дійсності він, а то всяке бува: не один же
282 Богом назвавшись, отак прослизне собі в спальню дівочу.
283 Мало сказати: «Я — батько богів», якщо є ним насправді,—
284 Доказ любові хай дасть: яким його звикла приймати
285 Владна Юнона, таким, величавим, нехай і до тебе
286 Горнеться; знак же верховної влади при ньому хай буде».
287 Так вона Кадма дочку, якій горе й не сниться, повчає
288 Словом лукавим, а та вже в Юпітера просить дарунку.
289 Він їй на те: «Вибирай! Не відмовлю, будь певна, ні в чому:
290 Щоб марнослівним не видавсь тобі,— присягаюся Стіксом,
291 Він для богів усіх — бог, він острашку й на них наганяє».
292 Лихом своїм і могутністю горда, і згубним для себе
293 Послухом бога-коханця: «Яким тебе брати в обійми
294 Звикла Сатурна дочка, коли двох вас Венера єднає,
295 Будь і зі мною таким». Їй хотів він уста затулити,
296 Та запізнивсь: у повітря вже злинуло слово квапливе.
297 І застогнав Громовержець: як їй не змінити бажання,
298 Так і йому не вернути присяги. В глибокій скорботі
299 З неба спускається він; за обличчям його потяглися
300 Хмари густі, він завихрює їх, виповняє громами,
301 Стріли меткі додає — невідхильні свої блискавиці.
302 Втім, свою силу він прагне послабити, як тільки може:
303 Взяв у правицю вогонь не такий, як тоді, коли в прірву
304 Скинув Тіфея сторукого — зброя ця надто могутня.
305 Різні блискавки є: одним, котрі легші, кіклопи
306 Менше вогню додали, не такі вони хижі, стрімливі —
307 Другою зброєю звуть їх боги; саме з ними Юпітер
308 Входить в Агенора дім. Небесного полум'я смертне
309 Тіло знести не могло, спопеліло від шлюбних дарунків.
310 Ще недозріле дитя, з материнського лона добуте,
311 Вшите було (якщо вірити слову) в стегно свого батька.
312 Й там добуває свій строк, що його провести мало в лоні.
313 Ще коли був немовлям, його потайки Іно ростила —
314 Тітка, Семели сестра. Опісля
