Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

10.40. Про Анаксимандра (див. попередню примітку), див. Д5, фрагм. 9: «Цей початок всього... є невизначеною (чи безмежною) природою; з яких початків речі народилися, у ті самі йдуть після загибелі через фатальну заборгованість, бо сплачують вони одне одному заборгованість за образи (чи несправедливість) у відповідний відтинок часу». Т. Гомперц запропонував інтерпретацію, згідно з якою Анаксимандр вважав індивідуальне несправедливістю (Greek Thinkers. Germ. ed„ vol. I, p. 46, зверніть увагу на схожість з Платоновою теорією справедливості), проте цю інтерпретацію піддали нещадній критиці.

10.41. Парменід був першим, хто шукав порятунку від цієї напруженості шляхом тлумачення своєї мрії про затриманий світ як відкриття справжньої реальності, а плинного світу, в якому він жив, як ілюзії. «Справжнє буття неподільне. Воно завжди є одним цілим, що ніколи не порушує спокою. Воно ніколи не розпадається, а отже, йому немає потреби знову об'єднуватись». (Д5, фрагм. 4.) Про Парменіда див. також прим 22 до розділу 3 та текст.

10.42. Див. прим. 9 до цього розділу (і прим. 7 до розділу 5).

10.43. Див. Е. Meyer. Geschichte des Altertums. IІІ, s. 443, IV, s. 120 f.

10.44. J. Burnet. The Socraiic Doctrine of the Soul, Proceedings of the British Academy, VIII, 1915-1916, pp. 235 ff.

Я тим паче хочу наголосити на цій частковій домовленості, що не можу погодитись із більшістю інших Бернетових теорій, надто з тими, що стосуються порівняння Сократа з Платоном. Зокрема, його думка про те, що з них двох Сократ був більшим реакціонером (Greek Philosophy, I, p. 210), здасться мені зовсім необгрунтованою. Див. прим. 56 до цього розділу.

Щодо Сократової доктрини душі, то, думаю, Бернет має рацію, наполягаючи на тому, що автором прислів'я «піклуйтесь про свої душі» був Сократ, оскільки в цьому прислів'ї виражені Сократові моральні наміри. Втім, я вважаю, зовсім неймовірним, щоб Сократ дотримувався хоч якоїсь метафізичної теорії душі. Теорії, викладені у «Федоні», «Державі» тощо, безперечно, позначені впливом піфагореїзму. (Про орфічно-піфагорейську теорію, згідно з якою тіло — це домовина душі, див. Адамів Додаток IV до книжки IX «Держави»; див. також прим. 39 до цього розділу.) З огляду на недвозначну Сократову заяву в «Апології», 19 с, що «він не має нічого спільного з такими речами» (тобто з міркуваннями про природу; див. прим. 56 (5) до цього розділу), я абсолютно не згоден з Бернетом у тому, що Сократ був піфагорейцем, а також у тому, що він підтримував хоч якусь визначену метафізичну доктрину «природи» душі.

На мою думку, Сократове прислів'я «піклуйтесь про свої душі» є вираженням його морального (та інтелектуального) індивідуалізму. Індивідуалістична теорія моральної самодостатності благочестивої людини — одна з небагатьох Сократових теорій, справжність якої підтверджено. (Див. свідоцтво, згадане у прим. 25 до розділу 5 та прим. 36 до розділу 6.) Але ця теорія якнайтісніше пов'язана з думкою, яку виражає речення «піклуйтесь про свої душі». Наголошуючи на самодостатності, Сократ хотів сказати: вони можуть зруйнувати твоє тіло, але вони не в стані зруйнувати твою моральну цілісність. Якщо ти піклуєшся про останню, вони не зможуть завдати тобі серйозної шкоди.

Очевидно, Платон, познайомившись із піфагорейською метафізичною теорією душі, відчув, що Сократова моральна позиція потребувала метафізичного підґрунтя і, надто, теорії безсмертя душі. Отож, замість «вони не в стані зруйнувати твою моральну цілісність», Платон підставляє ідею незруйнованості душі (Див. також прим. 9 та наст. до розділу 7.)

Проти моєї інтерпретації можуть заперечити як метафізики, так і позитивісти на тій підставі, що моральна та неметафізична ідея душі, подібна до тієї, що я приписую Сократові, неможлива, оскільки будь-яка розмова про душу є метафізичною. Я не думаю, що в мене багато шансів переконати метафізиків-платоніків, але я спробую довести позитивістам (чи матеріалістам і т.і.), що вони також вірять у «душу» в розумінні дуже подібному до того, яке я приписую Сократу, і що більшість із них поціновують цю душу вище, ніж тіло.

Насамперед навіть позитивісти визнають, що можна провести цілком емпіричне й «виразне», хоча й дещо неточне, розмежування між «фізичними» та «психічними» недугами. На ділі, таке розмежування має істотне практичне значення для організації лікарень тощо. (Цілком можливо, що колись його перевищить якесь більш точне розрізнення, втім, це вже інше питання.) Більшість із нас, навіть позитивісти, якби мали можливість обирати, віддали б перевагу помірному фізичному недугу перед помірною формою божевілля. Навіть позитивісти, певно, віддали б перевагу тривалій і, зрештою, невиліковній хворобі тіла (за умови, що вони не зазнаватимуть занадто сильного болю) перед так само тривалим і невиліковним безумством, а, можливо, і перед виліковним божевіллям, обмеженим у часі. Я вважаю, що в такий спосіб ми можемо, не вживаючи метафізичних термінів, говорити, що піклуємося про свої «душі» більше, ніж про тіла. (Див. у «Федоні», 82 d. про тих, хто «піклується про свої душі і не є слугою власного тіла»; див. також «Апологію Сократа», 29 d-30 b.) Такі міркування були б зовсім незалежними від будь-якої теорії «душі», і навіть якщо твердити, що, зрештою, душа — це частина тіла, а всяке божевілля є лише проявом фізичного недуга, наші висновки не вдасться спростувати. (У такому випадку можна сказати: вони поціновують свій мозок вище, ніж інші частини тіла.)

Далі можна перейти до подібних міркувань з приводу ідеї «душі», яка є ще ближчою до сократівської ідеї. Багато хто з нас готові зазнати істотних фізичних випробувань заради суто інтелектуальних цілей. Ми, приміром, готові страждати заради поступу наукового знання, а також заради свого дальшого інтелектуального розвитку, тобто заради здобуття «мудрості». (Про Сократів інтелектуалізм див., наприклад, «Критон», 44 е та 47 b.) Подібне можна сказати про сприяння моральним цілям, як-от, егалітарній справедливості, миру тощо. (Див. «Критон», 47 е-48 а, де Сократ пояснює, що під «душею» він має на увазі ту нашу частину, яку «справедливість поліпшує, а несправедливість розбещує».) А багато хто з нас разом із Сократом сказав би, що для нас інтелектуальні, моральні та інші подібні цілі важливіші за здоров'я, хоча нам і подобається бути здоровими. І багато можуть