Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

Тут можна зауважити, що мені не дуже подобається говорити про «суспільний розпад» взагалі. Гадаю, що лише розпад закритого суспільства, як його описано тут, є цілком зрозумілим явищем, та взагалі термін «суспільний розпад», як на мене, свідчить дише про те, що спостерігачеві не подобається хід подій, які він описує. На мою думку, цей термін часто вживають неправильно. Втім, я визнаю, що член певного суспільства може відчувати, з підставами чи без підстав, що все «розвалюється». Безперечно, що для представників ancien rеgime чи російської знаті Французька чи Російська революції повинні були уявлятися цілковитим суспільним розпадом, але нові правителі сприймали все з протилежної точки зору,

Тойнбі (див. A. Toynbee. A Study of History, V. pp. 23-25, 338) описує «виникнення схизми у суспільному тілі» як ознаку того, що суспільство переживає розпад оскільки схизма, у вигляді класового роз'єднання, незаперечно мала місце у грецькому суспільстві задовго до Пелопоннеської війни, не зовсім зрозуміло, чому Тойнбі твердить, що саме ця війна (а не розпад племінного ладу) була симптомом розвалу еллінської цивілізації. (Див. також прим. 45 (2) до розділу 4 та прим. 8 до цього розділу.) Деякі зауваження стосовно схожості між греками та маорі можна знайти у J. Burnet. Early Greek Philosophy 2, зокрема на сторінках 2 та 9.

10.7. Я завдячую цією критикою органічної теорії держави, а також багатьма іншими цікавими пропозиціями Й. Попперу-Лінкою, котрий пише (J. Popper-Lynkeus. Die Allgemcine Nahepflicht, 1923, ст.71 та наст.): «Чудовий Мененій Агріппа... переконав повсталий плебс повернутися» (до Риму), «сказавши, що вони подібні до частин тіла, що повстали проти шлунка... Чому ж ніхто з них не сказав: «Твоя правда, Агріппе! Якщо має бути шлунок, то віднині ми, плебс, хочемо бути цим шлунком, а ви... можете взяти собі роль частин тіла!»» (Щодо цього порівняння див. Т. Лівій. «Історія від заснування Риму...», II, 32 та ІІІекспір. «Коріолан». дія І, сцена І.) Певно, цікаво зауважити, що навіть сучасні і, здавалося б, прогресивні рухи, як-от «Mass-Observation», пропагують органічну теорію суспільства (зокрема, на обкладинці їхньої брошури First Year's Work. 1937-1938). Див. також прим. 31 до розділу 5.

З іншого боку, слід визнати, що племінне «закрите суспільство» має в певному розумінні «органічний» характер саме через відсутність у ньому соціального напруження. Та обставина, що таке суспільство може засновуватися на рабстві (як це було у випадку стародавніх греків), сама по собі не створює соціального напруження, оскільки подеколи рабів вважали такою ж складовою суспільства, як і худобу. Сподівання рабів та їхні проблеми не обов'язково створювали обставину, що відчувалася б правителями як внутрішня проблема суспільства. Втім, зростання населення насправді створює таку проблему. У Спарті, що не засновувала колоній, воно призвело насамперед до підкорення сусідніх племен з метою заволодіння їхньою територією, а згодом до свідомих намагань затримати хоч які зміни через засоби, серед яких був контроль за зростанням населення шляхом запровадження інфантициду, контролю за народжуваністю, та гомосексуалізму. Платон все це чудово розумів, оскільки завжди наголошував (можливо, під впливом Гіпподама) на необхідності сталої чисельності громадян і рекомендував, у «Законах», колонізацію та контроль за народжуваністю, а раніше — і гомосексуалізм (пояснюючи його так само, як Арістотель робить це у «Політиці», 1272 а 23) як засіб для підтримання сталості населення (див. «Закони». 740 d-741 а та 838 е). (Щодо Платонової рекомендації запровадити інфантицид у «Державі» та схожих проблем див., зокрема, прим. 34 до розділу 4 і далі, примітки 22 та 63 до розділу 10 і прим. 39 (3) до розділу 5.)

Звісно, всю цю практику не можна цілком пояснити з точки зору логіки. Зокрема, дорійська гомосексуальність тісно пов'язана з практикою війни і з намаганнями повернути в життя військової орди емоційне задоволення, що було в головному зруйноване розвалом племінного ладу; див., зокрема, фрагмент з «Бенкету», 178 е, де Платон оспівує «військо, що складається із закоханих». Втім, у «Законах». 636 b та наст., 836 b-с Платон засуджує гомосексуалізм (див., проте, 838 е).

10.8. На мою думку, те, що я називаю «напруженістю цивілізації», подібне до явища, яке Фройд мав на увазі під час написання праці «Незадоволення в культурі» (1930). А. Тойнбі говорить про «почуття пасивності» (А. Toynbee. A Study of History, V, pp. 412 ff.), але обмежує його «епохами розпаду», тоді як я знаходжу соціальне напруження цілком чітко вираженим у Геракліта (фактично, його сліди можна виявити в Гесіода) — задовго до того часу, коли, згідно з Тойнбі, «еллінське суспільство» в його розумінні починає «розпадатися». Е. Маєр говорить про зникнення «статусу народження, що визначав місце в житті кожної людини, її громадянські права та обов'язки, а також упевненість у можливості заробити собі на життя» (Е. Meyer. Gеschichte d. Altertums, III, s. 542). Тут ми бачимо вдалий опис напруженості, що мала місце у грецькому суспільстві V ст. до н.е.

10.9. Іншою професією такого роду, що веде до відносної інтелектуальної незалежності, була професія мандрівного співця. Я маю тут на увазі головно прогресивіста Ксенофана; див. абзац про «протагореїзм» у прим.7 до розділу 5. (Можна навести також приклад Гомера.) Зрозуміло, що така професія була доступною для зовсім небагатьох.

Вийшло так, що в мене немає жодної особистої зацікавленості в комерції чи людях з комерційним складом розуму. Втім, я вважаю вплив комерційної ініціативи досить істотним. Мабуть, не випадково, що найстародавніша з відомих нам цивілізацій, а саме шумерська, була, як ми знаємо, торговою цивілізацією з чіткими демократичними рисами і що мистецтво письма та арифметики, а також зародження науки були тісно пов'язані з комерційним життям. (Див. також текст до прим. 24 до цього розділу.)

10.10. Фукідід, І, 93 (я переважно дотримуюсь перекладу, виконаного Джоветом). Стосовно фукідідових симпатій див. прим. 15 (1) до цього розділу.

10.11. Цю та наст. цитати див. там же, І, 107. Фукідідову історію про зрадників-олігархів майже неможливо впізнати в Маєровому вибачливому варіанті (Е. Meyer. Gesch. d. Altertums, III,s. 594), попри той факт, що в нього не було вірогідніших джерел. Її спотворено до невпізнання. (Про Маєрову упередженість див. прим. 15 (2) до цього розділу.) Про схожу зраду (479 року до н. е. напередодні битви при Платеї) див. Плутарх. «Аристід», 13.

10.12. Фукідід, III, 82-84. Таке завершення фрагмента характеризує елемент індивідуалізму та гуманізму, притаманний